Хоч би що критики говорили про братів Кличків, але вони залишаються головною — і непереможною — візиткою України в професіональному боксі. Черговим підтвердженням цього став бій Віталія в Кельні в ніч із суботи на неділю. Черговий суперник нашого чемпіона світу у важкій вазі за версією WBC — кубинець Одланьєр Соліс — опинився на підлозі вже наприкінці першого раунду. Утім «перемога менш як за три хвилини», яка принесла Віталієві 15 млн. доларів, а Солісу — 1,8 млн., спричинила чимало суперечок.

Приводів, аби поговорити про своїх зіркових співвітчизників — братів Кличків, в українців завжди вдосталь, водночас можливість побачити чемпіонів на власні очі випадає не так часто. Тож позавчора в спортивному залі ЦСКА в Києві, де Володимир Кличко проводив майстер–клас для юних боксерів із різних регіонів України, було не протовпитися — тут зібралася численна братія й фанатів, і журналістів, і знайомих чемпіона світу серед професіоналів.

В історії людства лише одному чемпіонові світу зі спільноти боксерів та кікбоксерів удавалося перемогти ще й на виборах мера міста. Такої честі удостоївся Алексіс Аргуельо, якому мешканці Манагуа в 2008–му довірили керувати столицею Нікарагуа. Майже в цей час міг очолити Київраду наш знаменитий Віталій Кличко, проте його обійшов одіозний Льоня–Космос. Та в Україні таки з’явився свій, поки що студентський, мер із титулом чемпіона світу. І він багато в чому схожий на свого іменитого тезку.

Обережна паралель із Віталієм Кличком напрошується сама собою. Віталій Мерінов у 18–річному віці став чемпіоном світу з кікбоксингу серед дорослих — це навіть на два роки раніше, ніж Кличко–старший. Та схожість проглядається не тільки в міцності кулаків і бійцівському характері. Віталій з Прикарпаття, крім гучних спортивних досягнень, активно цікавиться політикою, організовує резонансні молодіжні заходи й не гребує чорновою роботою під час благоустрою міста. Розумові здібності Віталія Мерінова, як і Віталія Кличка, в багатьох викликають подив. Коли чемпіон–іванофранківець посів третє місце на олімпіаді з математики серед представників прикарпатських вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, всі були в шоці: спортсмен із таким математичним мисленням — не може бути!

Його дитинство було строкатим. Справжній львівський батяр, Котеля швидко навчився, як не дати себе образити. Його сім’я в бурхливі 1990–ті ледь зводила кінці з кінцями, тож Андрій зі шкільних років продавав морозиво, мив машини, але не спокусився на легку здобич. Мабуть, то про таких гурт «Брати Гадюкіни» співав: «Дехто говоре: «Бандити, хулігани, з тої голоти людей не буде». А ми ся подивим, як потреба стане, хто полізе в льох, а хто під кулі піде».

І справді, ставши боксером, Котельник жодного разу не уникав зустрічі з найсильнішими опонентами — навіть будучи чемпіоном світу в напівсередній вазі і маючи нагоду диктувати умови. Фактично Андрій не програв жодного разу, однак іноді судді обирали переможцем того, хто більш привабливий для пересічного європейського чи американського глядача. Але, зазнаючи дошкульних й іноді несправедливих поразок, львів’янин не опускав рук.