Нещодавно до обов'язків теле- та радіоведучого, а також «заводіли» на великих концертних шоу, постійного учасника (тією чи іншою мірою з української сторони) пісенного конкурсу «Євробачення», автора слів до пісень українських виконавців, чоловіка та батька Павла Шилька (DJ Паші) додалася і посада президента Гала Медіа Україна (включає «Гала-радіо», інтернет-портал «Гала.Нет» та телевізійну студію «Гала TV-продакшн»). От і реальний приклад selfmademan. На радіо DJ Паша потрапив випадково. Пригадує, що на студентській вечірці хтось із друзів мимохідь сказав веселому Павлу, мовляв, тобі на радіо треба працювати. А наступного дня на очі випадково потрапило оголошення про вакансії на щойно створеному «Гала-радіо», і через деякий час Павло почав там вести хіт-парад під назвою «Пашина двадцятка», який сьогодні уже називає старожилом ефемок. Потім було ранкове шоу «Давай вставай», курс англійської мови діджея Паші, участь у різноманітних шоу «дорогами країни» та роль імпресаріо великих акцій, включно з київським «Євробаченням». Тепер DJ Паша — це бренд.

Уперше я побачив цю акторку у фільмі британського режисера Ліндсея Андерсена «О щасливчик!» і був у захваті від її гри. Невідомо, як цей суперавангардний на ті часи навіть для західного глядача фільм міг потрапити на радянські екрани. Можливо, завдяки тому, що в ньому містилася жорстка критика західного суспільства. Хоч як би там було, але завдяки цій стрiчцi радянські глядачі змогли познайомитися з дуже популярними тогочасними англійськими акторами — Малколмом Макдауелом та Хелен Міррен. Хелен виконала в цій стрічці невелику, але надзвичайно яскраву роль розбещеної дівчини з вищого світу, яка не бажає жити за чітко визначеними правилами поведінки британської еліти. Акторська кар'єра Хелен Міррен ніколи не знала падінь. Її вінцем став «Оскар—2006» за роль Єлизавети ІІ у фільмі «Королева». Після недільної церемонії 61-річна актриса зізналася, що прийшла отримувати найвищу відзнаку... без трусів під розкішною сукнею.

В останню декаду лютого український уряд зробив крок, якого від нього з нетерпінням чекали аграрії, експерти та навіть частина тверезомислячих державних чиновників, — дозволив вільно продавати за кордон фуражне зерно. Втім зернотрейдери та аналітики в один голос стверджують: пізно! Проблему агропромислового комплексу цим кроком не розв'язали. І, власне кажучи, розв'язувати не намагалися.

Так тяжко мені давався хіба що роман Льва Толстого «Війна і мир», впарюваний шкільною програмою у розхристану дівочу свідомість гвалтовно й цілком у недоречний момент. Із соромом мушу зізнатися, що читала тоді лише «мирну» частину. Розділи, в яких ішлося про війну, не прочитала й досі. Боюся, що найближчим часом не заманю себе й калачем читати твори славетного турка, лауреата Нобелівської премії за 2006 рік Орхана Памука. Щоправда, мотивації такої ганебної читацької поведінки геть інші, ніж у випадку зі Львом Миколайовичем.

Хибною є думка, нібито всі навчальні заклади в нашій державі підпорядковані Міністерству освіти. Шість освітніх інституцій музичного та художнього спрямування підпорядковуються Міністерству культури й туризму. Зазвичай школи Мінкульту створюють на базі мистецьких академій чи консерваторій. Винятком можна вважати «Державну спеціалізовану художню школу-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв в Опішні» — гончарській столиці України. Адже це єдиний мінкультівський навчальний заклад, розташований у селі та одна на всю країну школа, де дітей вчать гончарувати.
Попри те, що я живу у Зіньківському районі Полтавщини вже понад 20 років, про унікальну школу в Опішні мені доводилося чути дуже мало. Складалося враження, що всі змовилися тримати її існування у таємниці. Опинившись там випадково, я зрозуміла, що, як і все оригінальне, мистецьке, така школа нашим районним та обласним керівникам освіти просто заважає.

Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) сьогодні є практично в кожному районному центрі, і саме навколо них там обертається спортивне життя. Вибір видів спорту на периферії не надто великий і залежить від наявності матеріальної бази і тренерських кадрів. Як правило, до цього списку входять: легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, різні види єдиноборств. ДЮСШ фінансують з районних бюджетів, тож заняття для дітей — безкоштовні. Але гроші в основному виділяються лише на заробітну плату тренерів, тому для придбання спортивного інвентаря, форми, організації поїздок на змагання доводиться залучати спонсорські, в тому числі і батьківські кошти. Втім, як зауважила директор ДЮСШ м. Тараща (Київська обл.) Тамара Осипенко, якщо сім'я бідна, а дитина має здібності, то тренер готовий навіть за власні гроші везти її на змагання. Дітей без спортивних задатків зі школи також ніхто не відраховує, головне — щоб у учня було бажання тренуватися. Взагалі, завдання підготовки спортсменів високої кваліфікації перед тренерами районних ДЮСШ зазвичай не стоїть — найбільш талановиті діти після двох — трьох років тренувань, як правило, поступають у спортивні інтернати (наприклад, у Київській області такі заклади є у Броварах і Білій Церкві).

Польські комбатантські середовища планують встановити у центрі столиці, на площі Гжибовській, за влучним висловом «Газети Виборчої», «макабричний пам'ятник», присвячений жертвам Української Повстанської армії. Вже ніби є дозвіл муніципальних властей Варшави. Щоправда, спершу необхідно затвердити сам проект, який обіцяє не так символічно нагадувати про жертви, скільки жахати українськими злочинами. Наразі варшавський муніципалітет, у якому більшість становлять ліберальні центристи з «Громадянської платформи», запевнив, що на затвердження «ужастика» не піде і відфутболив монументальний шедевр у стилі Хічкока на експертизу до Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва. Секретар Ради Анджей Пшевознік від оцінки безпрецедентного «натуралізму» ухилився, позаяк, за його словами, досі в очі не бачив проекту.

Минулого року, 12 травня, «Україна молода» інформувала читачів про незвичну знахідку: у Запоріжжі, неподалік кінотеатру «Космос» Комунарського району, під час закладання фундаменту супермаркета будівельники наштовхнулися на масове поховання часів Великої Вітчизняної війни. Тоді роботи були негайно припинені, позаяк знахідкою зацікавилися не лише місцеві пошукові загони, а й дипломати Посольства Німеччини в Україні. Керівник військово-патріотичного загону пошуковців «Рубіж плюс» Світлана Зінченко невдовзі інформувала ЗМІ, що в тій братській могилі знайшли свій останній прихисток німецькі військовополонені.

Якщо в тебе — відкрите, щире серце, тебе зрозуміють усюди. Навіть ті, на кому суспільство часто ставить хрест. У Міжнародному благодійному фонді «Україна 3000» вважають, що не існує кордонів, якщо йдеться про добре слово, підтримку та надію на краще. Саме це позавчора особисто продемонструвала голова фонду й перша леді країни Катерина Ющенко, яка відвідала Надержинщинську виправну жіночу колонію № 65, що у селі Божківське Полтавської області.