Скільки б наставник збірної України не розповідав про прогрес бразильської збірної, скільки б не звертав увагу, як важко далася перемога над ними непереможним у Санкт-Петербурзі румункам, наші дівчата, вочевидь, у це не повірили. Можливо, тому, що у сьогоднішньому складі «синьо-жовтої» команди було не так багато учасників того поєдинку в Афінах, де українки переграли латиноамериканок лише у два м'ячі. З іншого боку, гандболістки з батьківщини мильних серіалів настільки оволоділи нюансами європейського гандболу, що навіть ідеальна гра наших співвітчизниць не гарантувала б перемоги.

Як би не завершився чемпіонат світу серед жінок у спортивному сенсі, в організаційному він, без сумнівів, вважатиметься провальним. І представникам міжнародної федерації, думаю, не допоможуть змінити рішення навіть враження від усіх принад Санкт-Петербурга. Найкращі команди світу зібралися ж на берегах Неви не для екскурсій в Ермітаж, а для спортивної боротьби за престижний титул. І навряд чи майже цілковита тиша на трибунах спортивних арен чемпіонату є нормальною для турніру такого рівня. Уявіть собі, що за видовищним та інтригуючим протистоянням володарів «золота» і «бронзи» — Данії та України — останньої Олімпіади у спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» спостерігало... 250 глядачів. І кожен п'ятий з них був одягнутий у «синьо-жовту» символіку — це наші співвітчизники, які не пропускають жодного матчу українок і хоча б частково створюють «домашню» атмосферу.

Після того, як збірна Франції стала чемпіоном світу, для неї немає нічого гіршого, ніж зустріч із командою українських дівчат. Усі напевно пам'ятають, як в Афінах наша команда відібрала в них бронзу Олімпіади-2004. Нещодавно оновленим складом підопічні Леоніда Ратнера програли всім на Кубку світу, але француженок переграли з великим рахунком. І ось тепер на чемпіонаті світу в Санкт-Петербурзі збірна України в останньому турі вирішувала питання «бути чи не бути» у матчі саме з «трикольоровими». До такої ситуації призвела «необов'язкова» нічия наших співвітчизниць з македонками та драматична поразка від румунок. Більше того, «синьо-жовта» команда могла стати «могильником» ще поки діючого чемпіона світу, якби ще й збірна Румунії «злила» свій матч македонським гандболісткам. Утім підопічні Георге Тадічі, яких тут називають «найбільшим відкриттям змагань», упевнено перемогли, завершивши груповий турнір без втрачених очок. Тому, звичайно, виходячи на майданчик наші дівчата вже знали «ціну питання»: для виходу у другий груповий раунд із третього місця їх влаштовувала й нічия, перемога давала можливість вийти з другого місця з двома заліковими очками. Підопічним же Олівьє Крумбхольця перемога будь-якою ціною була не потрібна, оскільки вони вже мали «путівку» в кишені. Вочевидь різний психологічний підхід і став визначальним у цьому матчі.

Наше припущення, що нічия у зустрічі македонських та українських гандболісток відгукнеться обом збірним заочним суперництвом за третю «прохідну» сходинку турнірної таблиці групи D, набуває реальних обрисів. За два тури до завершення першої стадії чемпіонату світу збірні Франції та Румунії мають у своєму активі по три перемоги і випереджають команди Андрія Портного та Леоніда Ратнера на три очки. Відтепер великого значення набуває різниця м'ячів і стає зрозумілим, наскільки погано, що ми першими грали з явним аутсайдером, адже саме з камерунками основні претенденти на вихід у другий етап і набирають необхідне позитивне сальдо забитих і пропущених голів.

Жіноча першість світу в Петербурзі набирає ходу. У другому турі у групі D був матч із особливим «підтекстом», адже зустрічалися команди, очолювані двома українськими тренерами. Якщо з Леонідом Ратнером зрозуміло — він працює в національній збірній своєї країни, то як почував себе наставник македонських гандболісток Андрій Портний, сказати важко. Тим більше, що під керівництвом екс-наставника київського «Спартака» у балканській збірній почали грати ще й троє «натуралізованих» українок (воротар Ольга Колесник, Анжела Платон, Юлiя Портянко). У підсумку — «перемогла дружба», як кажуть іноді у випадку нічиєї (тут — 29:29), але з професійної точки зору втрата очок не може задовольнити жодного з фахівців.

Позавчора у Санкт-Петербурзі стартував 17-й чемпіонат світу серед жіночих команд. На першій стадії 24 збірні розбито на чотири групи — по шість у кожній. У групі D суперницями наших дівчат стали збірні Камеруну, Румунії, Аргентини, Франції та Македонії. До наступного групового раунду вийдуть по три найкращі колективи з кожного секстету. Згідно з турнірною сіткою, тріо з нашої групи вийде на представників групи С, де грають збірні Данії, Німеччини, Австрії, Польщі, Бразилії та Кот д'Івуар.

Молодіжна першість Європи у столичному Палаці спорту невипадково зібрала весь бомонд європейського та світового дзюдо. Адже за три роки більшість із цього покоління майстрів татамі захищатиме честь своїх кран на Олімпіаді-2008. Своєрідні оглядини сил представників 38 країн (це рекордний показник!) на початку «китайського шляху» привабили і наших шанувальників цього виду боротьби. З багатьох регіонів приїхали юні вихованці спортшкіл із тренерами та батьками. Крім офіційного спілкування, було чимало зустрічей чемпіонів минулих років, яких доля розкидала по всьому світу. А яким було здивування італійців, коли їм сказали, що на трибунах Палацу спорту за дзюдо спостерігає понад чотири тисячі глядачів, тоді як поруч матч чемпіонату України з футболу дивиться у вісім разів менша аудиторія.

Очевидно, повторні матчі «плей-оф» ЧС-2006 у трьох випадках із п'яти не виправдали сподівань організаторів футбольного «мундіалю» в Німеччині. Авжеж, із точки зору «туристичних прибутків» дебютант світових чемпіонатів із Карибів — Тринідад — та збірна Австралії фізично не здатні «привезти» в Європу великий контингент уболівальників. Та й турки були для оргкомітету ЧС-2006 більш бажаними гостями з огляду на величину турецької діаспори у ФРН. Хоча, з іншого боку, Швейцарія могла б компенсувати кількість «якістю» своїх платоспроможних уболівальників.

Коли підопічні Олексія Михайличенка поступилися бельгійцям у першому матчі «плей-оф» за вихід на чемпіонат Європи-2006, більшість вітчизняних шанувальників футболу вирішила, що для цього покоління молодість завершилася, причому — безрадісно. Адже після побаченого в Маріуполі важко було повірити, що наші хлопці здатні реваншуватися на виїзді за домашню поразку з рахунком 2:3. Тим більше, що молоді бельгійці в цьому відбірковому циклі взагалі ще жодного разу не програвали. А опівночі 16 листопада, коли завершився показ першого тайму матчу в Локерені, телевізор, мабуть, вимкнули навіть найбільші оптимісти. На той час збірна України програвала 0:1 (2:4 за сумою двох матчів), і не було помітно, за рахунок чого ситуація на полі стадіону «Дакнам» може змінитися. Але диво сталося, і зробили його наші хлопці (ногами) та молодий тренер Михайличенко (головою).