Підсумок іспанської фієсти у Глазго під назвою «фінал Кубка УЄФА» неабияк потішив і донецьких уболівальників. Вони тепер мають повне право пишатися, що їхній «Шахтар» поступився майбутньому дворазовому (поспіль) володарю трофею, та й то лише такому рідкісному явищу, як гол на останніх секундах у виконанні голкіпера суперника. Царював Андрес Палоп позавчора і в серії післяматчевих пенальті, але їм передували чотири тайми цікавого протистояння двох іспанських клубів.
Чи не єдине місце у столиці, де можна придбати не лише книжки патріотичного змісту та ліцензійну музику українських естрадних виконавців, а й національний прапор, футболки гравців збірної України, сувенiрну продукцiю відучора фактично втратило прописку. Слiд сказати, в центрi Києва бiльше немає мiсця (магазину), де турист може купити суто українськi, київськi сувенiри. Замість кількох яток біля Головпоштамту на майдані Незалежності, відомих кожному киянину, вчора з самого ранку продавців тероризували представники Шевченківської райдержадміністрації з десятком міліціонерів. За день до цього, 16 травня, правоохоронці заблокували доступ до розкладок і суворо попередили, що з учорашнього дня торгівля тут заборонена, а неслухняних чекатиме конфіскація товару. Цікаво, що прохання пред'явити рішення, на підставі якого грунтується ця заборона, залишилося без відповіді.
У підмосковній Апрелєвці днями було знесено пам'ятник лейтенанту Василю Пойденку — українському льотчику, який захищав Москву.
Ще позавчора представники робочої групи, які намагалися «розрулити» непросту колізію навколо дострокових парламентських виборів, попрощались один з одним. Увесь пакет частково погоджених документів вони передали Президентові і Прем'єру. Проте перші особи держави компромісу поки що не досягли. Відтак робочу групу відправили працювати знову. Чи надовго — покаже час і здатність домовлятися, яку продемонструють Ющенко та Янукович. А в середу по обіді про всі тонкощі процесу та його результати «УМ» розповів Микола Оніщук — народний депутат, член фракції «Наша Україна» і один з небагатьох, хто свого часу не спокусився наслідуванням Анатолія Кінаха й залишився у складі «НУ», відмовившись від посади заступника голови Партії промисловців і підприємців.
Більше півроку триває епопея зі звільненням керівництва кіностудії «Укртелефільм» (УТФ). За цей час історія, яка спочатку, здавалося, у законно-правових рамках мала завершитися рішенням суду, доповнилася тиском на колектив і встигла дійти до кримінальної межі. Принаймні в цьому переконані працівники студії.
За результатами перепису Національного руху кримських татар, у перші роки після насильного виселення кримських татар із батьківщини і розпорошення по Узбекистану та областях Росії загинуло 42,6 відсотка народу. Вмить у людей відібрали все — житло i майно, родинні реліквії і фото, релігійні й мистецькі цінності, книги. Майже на 50 років народ був позбавлений батьківщини, йому було заборонено опiкуватися власною культурою, мовою, освітою. Саму назву етносу — «кримські татари» — було вилучено з усіх офіційних документів, включаючи посвідчення на новонароджених та паспорти для дорослих.
Очевидно, що такий злочин проти цілого народу є геноцидом. Утім цей народ нечисленний (кримські татари, що спромоглися повернутися на свої землі, становлять нинi близько 12 відсотків населення Криму) і за умови недостатньо глибокого розуміння в українському суспільстві масштабів пережитої ним трагедії навряд може сподіватися на поновлення своїх прав.
Питання дослідження історії, популяризації культури і визнання геноциду кримських татар, здавалося б, можуть вирішуватися вже не на мітингах і явочних квартирах, а у Верховній Раді України, урядових установах та громадських інформаційно-освітніх центрах. Про це — наша розмова з автором багатьох досліджень кримськотатарського національного руху доби тоталітаризму, керiвником історичного вiддiлу спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу, редактором веб-сайту «Крим і кримські татари» Гульнарою Бекіровою.
У знавців футбольної історії є відома константа: важко знайти більш нерозривні імена, ніж «Динамо» та Валерій Лобановський. Справді, з Валерієм Васильовичем як гравцем та тренером пов'язано більшість гучних досягнень київської команди. Проте коли минулої неділі відзначали 80-річчя динамівського клубу, згадалося ім'я ще однієї феноменальної людини, чия тотожність із «Динамо» не менш вагома і, можливо, гідна місця у Книзі рекордів принаймні України, якщо не Гіннесса. Михайлові Михайловичу Коману теж майже 80, і з них 58 (!) років він живе одним життям лише з однією командою — «Динамо».
Починаючи з 1949-го, він був не просто очевидцем, а й активним творцем слави київського футболу. Саме з Мих Миха, як його між собою називає навколофутбольний люд, почалася ера великих перемог цього клубу, адже саме Коман забив за «Динамо» вирішальний гол у першому переможному фіналі Кубка СРСР у 1954-му. А перше союзне «золото» за чемпіонат 1961 року Михайло Коман зустрічав у ролі, яку йому випало виконувати більшу частину свого життя. Назви посад були різними — від тренера до начальника команди чи навіть директора динамівської школи, але, по суті, Михайло Михайлович був незамінним помічником головних тренерів. Завдяки Коману всі наставники від Соловйова і Маслова до Лобановського могли не турбуватися про те, що під їхню концепцію буде знайдено і доставлено до «основи» необхідних гравців. І зараз він працює начальником «Динамо-3», опікується молодими.
Із Михайлом Михайловичем Команом ми зустрілися для інтерв'ю з нагоди 80-річного ювілею «Динамо» в музеї клубу на стадіоні імені Лобановського. Розмова почалася з того, що патріарх київського футболу нагадав про своє європейське походження: народився він у Словаччині, виріс на перетині футбольних культур кількох народів. Тож і «Динамо», і Україні дуже пощастило, що Коман потрапив до Києва своєчасно.
Естонія попередила своїх союзників по Європейському Союзу та НАТО, що проти неї розпочато нову форму війни — кібернетичну. Кількість атак на естонську інтернет-мережу з боку російських хакерів упродовж останнього часу різко збільшилася. Естонці вважають руйнування своєї веб-мережі актом помсти Росії за перенесення в Таллінні з центру міста на військовий цвинтар пам'ятника радянським військовослужбовцям. «Беручи до уваги те, що тепер відбувається в естонському кібернетичному просторі, як ЄС, так і НАТО повинні перейнятися цією проблемою і більш тісно співпрацювати з нами для розробки практичних шляхів боротьби з атаками хакерів», — заявив учора в інтерв'ю агенції «Франс пресс» міністр оборони Естонії Яак Аавіксоо.
