Дискусія щодо люстрації в Польщі днями набула ще більшої гостроти. Не витримав регулярного поливання брудом з боку своїх колишніх соратників і легендарний Лех Валенса. Аби припинити балачки щодо можливого «стукацтва», Валенса оприлюднив у інтернеті все те, що ретельно назбирали на нього органи комуністичного гебе. У неділю він закинув у всесвітню мережу першу партію матеріалів з 500 сторінок, передану польським Інститутом національної пам'яті. Лишаються неопублікованими ще близько сотні сторінок «досьє». За словами самого Валенси, він не вивчав і не піддавав жодній цензурі документи, надані ІНП, і «злив» у інтернет усе вкупі — бо не боїться їхнього вмісту.

Мікроскопічний метеорит прошив дірку в одному з модулів Міжнародної космічної станції (МКС). Космонавти, які виявили пошкодження, запевняють, що російсько-американській команді орбітальної станції нічого не загрожує. Але фото дірки надіслали на Землю, бо це перший такий випадок, і вони не знають, що робити.

Учора в столиці США Вашингтоні після 13 років зусиль та збору коштів нарешті було відкрито пам'ятник жертвам комунізму, повідомляє польська «Газета виборча». Його виконано у формі богині демократії, яку 1989 року повсталі китайські студенти встановили на пекінській площі Тяньаньмень. Триметрова копія цієї фігури, виконана з бронзи, тепер постала поблизу будинку Конгресу США на Капітолійському пагорбі. На постаменті — напис: «На вшанування пам'яті понад 100 мільйонів жертв комунізму і тих, хто любить свободу».

Українську мову вивчають у школах, вищих навчальних закладах, а також самотужки. Останній спосіб — найважчий, передусім через брак оновлення того матеріалу, який викладено в підручниках, виданих протягом останніх років. Про те, що в країні працюють державні установи, які опікуються, власне мовленнєвими питаннями, пересічний громадянин знає, але про конкретну діяльність, а головне — про результати роботи цих установ поінформований недостатньо.
Іронія сьогодення в тому, що вказані вище державні установи співпрацюють з юридичними особами, а фізична особа, яка бажає покращити знання української мови, шукає останні новини (зокрема друковані та електронні словники) на книжковому ринку «Петрівка».

Приватні школи з'явилися в нашій країні одразу із народженням незалежності. Школи нового типу вижили, більше того, стали плацдармом реформ, експериментальним майданчиком для інновацій в усьому освітньому просторі країни.

Відтепер найбагатша людина світу має диплом про вищу освіту. На 356-й церемонії вручення дипломів Гарвардського університету документ про закінчення цього навчального закладу одержав засновник компанії Mіcrosoft Білл Гейтс.

2 січня 2001 року приятель розповів Леррі Сенгеру про щось таке під назвою «вікі», а вже через 13 днів потому в інтернеті з'явилася «Вікіпедія». Відповідно до визначення тлумачного інтернет-словникa, «wiki — це спільний веб-сайт, зміст якого може редагуватися будь-ким, хто має доступ до нього».

Якби літературна творчість ув'язувалася з письменницькими біографіями за прямолінійною логікою, то у творах одного з найвизначніших польських поетів Юліуша Словацького найбільше сторінок було б, мабуть, присвячено Кременцю на Східній Волині, де він народився, Вільнюсу, де навчався в університеті, політичній і духовній столиці Речі Посполитої Варшаві і, зрештою, Парижу, де провів останній період життя. Ці та інші місцевості справді посідають почесне місце в чималому спадку чільного польського романтика.
Скажімо, з перших років для зору майбутнього поета стали звичними гористі ландшафти Кременця на Тернопіллі. Тут 4 вересня 1809 року він народився в сім'ї викладача ліцею і поета Евзебіуша Словацького та його юної дружини Саломеї, уродженої Янушевської. Тоді молодята жили в будинку тестя, де й побачив світ Юліуш. За кілька років для них споруджують нове житло — якраз через дорогу, і подружжя перебирається до нього. З вікон і першої, і другої домівки відкривався чудовий вид на гору Бону з залишками давнього замку, зі співучою річкою Іквою біля підніжжя. Звідси дев'ятирічний Юліуш переїхав до Вільнюса, де батько отримав місце університетського професора, а хлопець вступив до гімназії. Щоліта після закінчення навчального року він приїжджав з Литви в Україну, аби погостювати в діда й баби. До сьогодні родовий будинок Янушевських не зберігся, а в будинку Словацьких, який перейшов у комунальну власність, кілька років тому відкрили музей письменника.
Юліуш щиро любив малу батьківщину, не раз про це писав у листах. Проте географічні пріоритети він трохи несподівано віддає регіону, куди всього лише кілька разів приїжджав у гості до друзів і який теж полюбив не менш гаряче, — Південному Поділлю. Саме тут розгортаються події в низці його ключових творів — поемі «Беньовський», драмах «Ксьондз Марек», «Срібний сон Саломеї» тощо. Тож, назвавши поета «співцем Поділля», Іван Франко дуже точно підмітив його глибинну душевну прив'язаність до краю між Південним Бугом та Дністром, до людей, яких там зустрів.

Будинок загадковий. Насамперед тому, що в цю державну резиденцію досi не ступала нога журналіста й туриста. Серпанок загадковості навіює й таємничий маскарон на фронтоні, що дивиться на вулицю Лютеранську, — обличчя жінки, прикрашене замiсть дiадеми «п'ятірнею» каштанового листка. Хто ця жінка, що означає її бетонний образ над парадним входом — знають, певно, лише архітектор Брадтман та замовник особняка купець Аршавський. Але вони дуже давно залишили цей світ, тож нікому розкрити таємницю. Зрозуміло лише, що маскарон плаче в дощ — адже об'ємний барельєф на кількадесят сантиметрів «визирає» зі стіни, тому краплі, стікаючи по щоках, створюють враження, яке й змусило киян назвати цю садибу «будинком заплаканої вдови».
Лютеранська, 23. Ласкаво просимо в таємницю, в один з особняків початку минулого століття, який через свою державницьку місію досі залишається «напівсекретним» об'єктом на туристичній мапі Києва.