Мабуть, найбагатшій людині України дуже вже незручно керувати власним бізнесом після того, як він став народним депутатом. Формально він, звісно, переоформив бізнес-активи на родину, але фактично все тут, як i раніше, залежить від слова «господаря Донбасу». Принаймні досі нікуди не поділася з Донецька приймальня Ріната Ахметова, адже з особистою секретаркою власника футбольного клубу «Шахтар» журналіст «УМ» спілкувався учора. Усе по-старому...

Проведення позачергової сесії Донецької облради із єдиним питанням порядку денного «Про соціально-політичну ситуацію», певна річ, стало реакцією на тривожне завивання сирен у парламенті. Депутати дружно прийняли звернення, в якому заявили про свою «рішучу підтримку» «широкої антикризової» коаліції, яка, на їхню думку, здатна вивести країну з політичної кризи і повернути до нормального життя. Водночас, як уже повідомляла «УМ», донеччани засудили позицію своїх колег із «окремих західних регіонів», котрі вимагають розпуску парламенту. Найбільше при цьому дісталося зверненню Львівської обласної ради до українського народу та Президента України.

Як і обіцяли «антикризові коаліціонери», минулі вихідні пройшли в напружених переговорах. Головна інтрига — чи ввійде «Наша Україна» в «широку» коаліцію і якщо так, то на яких умовах, — станом на вчора залишалася нерозкритою. Увійде, та ще із соромом — здавши всі свої редути, запевняли «регіонали» вустами Миколи Азарова. Не дочекаєтеся, принаймні здачі редутів, — огризалися «нашоукраїнці» в особі Романа Безсмертного. Аврал, полундра, рятуймося: в Україні назріває антидержавний заколот за участю найдепресивніших бойовиків із Західної України, які вже начистили свої «шмайсери» й сунуть на Київ — фізично нищити «антикризову коаліцію» — бідкалися комуністи-соціалісти. А в президентському секретаріаті нечисленні аналітики сушили голови над тим, що його робити і як із цим «зробленим» (чи незробленим) потім жити далі...

Прояснилася доля адміністративних позовів «Нашої України» і БЮТ до Печерського райсуду з вимогами визнати нелегітимним створення «антикризової» коаліції в парламенті, як і обрання нею Олександра Мороза на посаду Голови ВР та висунення Віктора Януковича в прем'єри. Спочатку — в середу — спікер Мороз заявив, що районний суд визнав його легітимність. Але ввечері у четвер «нашоукраїнський» юрист Роман Зварич розтлумачив ситуацію інакше. «Печерський районний суд м. Києва не давав правової оцінки діям відповідачів — О. О. Морозу та В. І. Цушку щодо створення коаліції, оскільки не розглядав адміністративний позов по суті», — цитує Зварича прес-служба «НУ». За даними депутата, 12 липня суддя Мельник постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, й посилався на те, що заяву позивачів слід розглядати в Конституційному Суді.

Як і в часи Помаранчевої революції, активними гравцями під час цієї політичної кризи стали місцеві ради. Причому на Сході й Заході країни їхні відозви кардинально протилежні.

Це цілком логічна, ба, навіть природна реакція — Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що через нестабільну політичну ситуацію в Україні не можна говорити про терміни її вступу до Альянсу. Такий попередній вирок, як свідчить УНІАН, Генсек виніс, відправляючись до латвійської столиці, де вже почали готуватися до листопадового саміту НАТО.

Парламент іде на рекорд. Три хвилини, п'ять хвилин — так скоро дійде до того, що між словами спікера «засідання відкрите» і «засідання закривається» не встигне минути й двох секунд. Звісно, зрозуміле бажання головуючого якомога швидше втекти від завивання БЮТівських сирен, однак, скажімо, вчора нові-старі опозиціонери їх навіть не вмикали, а Олександр Мороз однаково «розпустив» депутатів уже через п'ять хвилин після того, як вони зайшли в залу. Тільки й встиг, що привітати з днем народження іменинників та повідомити про зміни в керівному складі фракції Соцпартії, яка обрала нового лідера (Василя Цушка) та його заступників (Івана Бокого і Сергія Матвієнкова) i «за власним бажанням» звільнила від обов'язків заступника фракційного голови Йосипа Вінського. З цим парламентарії i розійшлися на перерву до вівторка. Мабуть, справа таки не лише в сиренах...

Соціалістична партія втратила чи не найяскравішого свого представника — Юрія Луценка. Ставши міністром внутрішніх справ, він призупинив членство в СПУ, аби формально опинитися поза політикою, а тепер прийняв рішення цілковито порвати з Соцпартією. Юрiй не мислить себе в політичній силі, що пішла на коаліцію з тими людьми, на яких у МВС назбиралися томи кримінальних справ. Чолівку Соцпартії Луценко звинувачує у зраді, а замість називати своє колишнє дітище «демократичним соціалізмом» дає йому нове ймення — «олігархічного сицилізму».