Під час поїздки до Кіровоградської області Володимир Литвин розповів про наміри першочергових кроків свого блоку у Верховній Раді України нового скликання, соціально-економічні і політичні ініціативи.

Я не пам'ятаю монумента Леніну, який стояв у центрі Червонограда. Батьки, мабуть, не раз водили мене біля того місця. Поруч був парк, атракціони, фонтани. Це я пригадую. А Леніна — ні.

Кепсько бути залежною людиною. А жити в залежній від чужинських інтересів країні — моторошно і нижче гідності. Завтра святе — святкуємо 16 років української Незалежності, і святкування ці поступово перетворюються із банальних, офіціозних, формальних на посутні й усвідомлені. В Євпаторії, наприклад, напередодні 23 серпня, в рамках міжнародних змагань маломірних суден «Євпаторія-раллі», підніматимуть над акваторією Каламітської затоки рекордний за розміром прапор України — полотнище розміром 21 на 14 метрів. Рекорд мають зафіксувати у Книзі рекордів України. А в Івано-Франківську ті, хто вийде святкувати День незалежності у вишиванках, зможуть безплатно проїхати у громадському транспорті, а «вишиваним» сім'ям вручатимуть сувеніри на згадку. І в Луцьку, до речі, теж. Луцький міський голова підписав розпорядження, яким заборонив у центральній частині міста торгівлю спиртними напоями. У тверезу голову зазвичай приходять світлі думки, на відміну від захмелілої. У Гуляйполі — на батьківщині найвідомішого українського анархіста Нестора Махна — можна розгулятися ширше: там, вдалині від Києва, гострі на язик письменники і музиканти відстоюватимуть свою незалежність і нашу спільну — від чиновництва і нещирих серцем.

«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне.

Уже повертаючись зі своєї робочої поїздки по Херсонщині, Президент України вирішив зробити коло над лісом, охопленим пожежею. Коли з ілюмінатора літака він побачив масштаби вогняного лиха, яке накрило область, відразу дав розпорядження повернути літак в аеропорт і вже незабаром був на місці «бойових дій». Там у білій сорочці й з лопатою в руках Віктор Андрійович узявся власноруч допомагати рятувальникам гасити вогонь...

Збіглося так, що у день моєї зустрічі з Блаженнійшим Любомиром кардиналом Гузаром, главою Української греко-католицької церкви, я прикупила-таки до домашньої бібліотеки мемуари Кучми «Після Майдану». Читати опус екс-Президента часу, ясна річ, не було. Всунула книгу в торбу, розкривши її перед тим один раз — навмання на надцятій сторінці, де око відразу вихопило ім'я: «Гузар». Ото вже був цікавий збіг, і я проглянула кілька рядків, з контексту яких зрозуміла: Леонід Кучма «не простив» Гузару його позиції під час «України без Кучми» і всіх наступних — включно з відставкою Прем'єра Ющенка — подій. Втім навряд чи Блаженнійший потребує «прощення» Кучми, але річ не в тім. Для тих, хто забув (а може, й не знав) нагадую: як і від відомої трійки політиків, що засудили «фашистську чуму» після зіткнень демонстрантів з міліцією 9 березня 2001 року, від глав усіх церков також вимагали затаврувати ганьбою антикучмістів. Любомир Гузар був ЄДИНИМ церковним предстоятелем, який цього не зробив. Тобто «анафему» не підписав, тих, хто піднявся тоді проти влади — не засудив, під світського «царя» не прогнувся. Таким він був шість років тому, таким лишається і тепер — з гіркими словами про невиправданi надії на «помаранчевих» політиків, які за роки вовтузіння після Майдану мало чим довели свою винятковість і здатність працювати на народ. Гузар може собі це дозволити, бо володіє головною людською чеснотою, яка не числиться чомусь серед найперших християнських чеснот — СВОБОДОЮ. Волею піднятися над марнотою марнот і так замислюватись над Божим промислом і шляхом України, над грішним і праведним, над теперішнім і майбутнім...

Що таке військовий оркестр? Вальси і марші — скажуть одні. Інші «служиві» обов'язково підкреслять, що там нероби відсиджуються, бо в дудку легше дути, ніж у наряди ходити. Але їздити на «Уралі» чи стріляти з автомата можна навчитися за місяць, а грати на саксофоні — комусь і життя не вистачить. Військовий оркестр не почуєш щодня — не можна просто купити квиток і піти на їхній концерт. Але раз на рік, 24 серпня, можна прийти на майдан Незалежності (або ввімкнути телевізор) і побачити парад військових оркестрів, організований Міністерством оборони України. Тож які сюрпризи чекають киян та гостей міста цього разу, ми вирішили запитати військового диригента Оркестру почесної варти, 35-річного Михайла Рябоконя. Для колективу це буде вже восьмий парад.

У Білгороді-Дністровському на Одещині «поховали» живу жінку. Жертва непересічного випадку намагається повернути собі статус «нетрупа», але це їй поки не вдається. Слідство досі не може з'ясувати, на якому етапі була допущена безглузда помилка і з чиєї вини жінка зазнала не тільки моральної, а й матеріальної шкоди...