Ім’я прозаїка Петра Крижанівського вам не назвуть не те що дипломовані філологи, а часто навіть учені–літературознавці — за винятком, можливо, тих, що фахово спеціалізуються на періоді двадцятих років минулого століття. Для нього не знайшлося місця в «Українській літературній енциклопедії», яка досить повно представляє спектр персоналій радянського періоду, а в оглядах прізвище не згадується навіть серед тих, кого іноді заміняють виразом «та інші». Єдина світла пляма — куца статейка на п’ять рядків в «Енциклопедії українознавства» за редакцією Кубійовича.
Можу з повною переконаністю сказати, що в такій ситуації — це одна з несправедливостей, які переслідували письменника упродовж життя і, як бачимо, переслідують після смерті. Зібравши понад сотню його творів, розкиданих по центральній та регіональній періодиці, уклавши рукопис вибраного і проаналізувавши доробок у цілому, я раптом піймав себе на думці, що Крижанівський став для мене одним із найпомітніших відкриттів останнього часу. Його творчий шлях тривав недовго, однак за силою таланту він цілком заслуговує на те, аби повернутись із небуття і гідно зайняти місце поряд із визнаними майстрами українського слова.