Для мільйонів маленьких кіноглядачів Хелена Бонем Картер — це люта смертежерка Белатриса Лестранж з останнього наразі фільму про пригоди Гаррі Поттера. Для кіноманів зі стажем — талановита актриса різноманітних амплуа, в чиєму доробку фільми «Бійцівський клуб», «Крила голубки», «Планета мавп» тощо.

Ірландський співак Кріс Де Бург, відомий у всьому світі завдяки хіту Lady In Red («Леді в червоному»), буде першим західним артистом, який дасть концерт в Ірані після ісламської революції 1979 року. Як повідомляє агенція «Рейтер», місцеві офіційні особи схвалили план публічного виступу Де Бурга у супроводі іранської поп–групи «Аріан». Ірландець вже записав разом із цим гуртом пісню The Words I Love You («Слова «я кохаю тебе»).

— Він такий п’яний, що лика не в’яже.
— Спірна градація ступеня сп’яніння. Я, наприклад, і тверезим його не в’яжу.

Минулого вівторка, який завершився невдалим голосуванням за Прем’єр­міністра, ще зранку в успіху Юлії Тимошенко не сумнівався ніхто. Учора все було навпаки: у стінах Верховної Ради панував песимізм, і навіть після того, як голосування вже розпочалося, ніхто не міг з упевненістю відповісти, чим воно завершиться. Точніше, майже ніхто, бо молодий БЮТівець Руслан Богдан був чи не єдиним, хто категорично запевнив коресподента «УМ»: до вечора Тимошенко вже буде Прем’єром. На скептичне зауваження, що крім нього таких переконаних оптимістів у парламенті не спостерігається, парламентарій відповів: «Віра — це 50 відсотків успіху». І порадив авторці цих рядків повірити в позитивний результат голосування разом із ним. Мовляв, так відсотків буде моїх 50 та його 50 — усі сто. Тож із вас, Юліє Володимирівно, для нас із паном Русланом — могорич.

За кількістю маєтностей Святого Миколая Івано–Франківщина не знає рівних не тільки в Україні, а й, очевидно, на всьому земному благодійному просторі. Лише в Косівському районі існує два офіційно проголошені «миколаївські» центри: один — «маєток» у вигляді дерев’яної каплички на галявині біля села Черганівка, другий — «садиба» в конторі Національного природного парку «Гуцульщина». Між челядниками обох офісів розгорілися міжусобиці за верховенство, проте реалізація грандіозних планів, зокрема створення біля Черганівки своєрідного гуцульського «Діснейленду», помпезно презентованого рік тому, відбувається повільнішими, ніж черепашині, темпами.
Та є на Прикарпатті ще третя адреса — «Містечко милосердя» Святого Миколая, розташоване на західній околиці Івано–Франківська, де без зайвого галасу й уваги мас–медіа щоденно, а не лише з наближенням 19 грудня, твориться добро під патронатом найулюбленішого малечою святого.

У понеділок на офіційному інтернет–сайті футбольного клубу «Арсенал—Київ» з’явилося повідомлення, що на відомого в минулому футболіста, а нині — головного тренера клубу Олександра Заварова та його дружину в під’їзді їхнього будинку напав невідомий з вогнепальною зброєю. «Зловмисник вдарив Заварова, а потім навів зброю на дружину тренера», — сказано в повідомленні. У цей момент, за версією сайту, з’явилися співробітники Печерського райвідділу міліції, затримали зловмисника й вилучили в нього зброю. «Подію можна розцінити як замах на родину головного тренера ФК «Арсенал», — вважають у клубі. Що ж насправді сталося того вечора?

Апеляційний суд Донецької області вчора вирішив етапувати до Молдови підозрюваного у «чорній трансплантології» громадянина Ізраїлю Міхаеля Зіса. За останній місяць Ворошиловський райсуд Донецька двічі розглядав справу пана Зіса, який просився під підписку про невиїзд. Спочатку, у листопаді, суд вирішив залишити підозрюваного під арештом, але вже минулого тижня той самий суд і той самий суддя вирішили звільнити «чорного трансплантолога» під підписку про невиїзд. Правда, повітря свободи підозрюваний так і не встиг ковтнути. Практично не покидаючи зали суду, міліція затримала Зіса вдруге.

До написання цього матеріалу мене спонукала випадково підслухана розмова трьох жінок пенсійного віку, які сиділи на одній зі столичних зупинок в очікуванні «пільгового» автобуса. Власне, бабусі так голосно обговорювали наболілу тему здоров’я і нездоров’я, що не почути їх було просто неможливо. Після традиційного конкурсу діагнозів (у кого хвороба страшніша й невиліковніша) й критикування медикаментів (дорогі й неефективні) бабці почали обмін «чудодійними» рецептами очищення й омолодження організму, вдало випробуваними мало не всіма «болящими» родичами. «Якщо лице жовте або в прищах, нудить від жирного і болить у правому боці, треба чистити печінку, — безапеляційно мовила одна з бабусь. — Уранці з’їсти три яєчні жовтки, змішані з цукром, лягти з грілкою на правому боці, а через годину піти в туалет. Усі шлаки виходять!»
Заінтригована інформацією, я вирішила з’ясувати, чи справді простий метод (який ще називають тюбажем, або «сліпим зондуванням) здатний творити дива. Утім, як розповіла «УМ» завідувач кафедри гастроентерології, дієтології, ендоскопії НМАПО імені П.Л. Шупика, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Наталя Харченко, така процедура допоможе не кожній людині. Є пацієнти, які після самостійного проведення тюбажу опиняються... на операційному столі!

Коли людина голодна, сфінктер Одді (на малюнку — цифра 4) скорочується, блокуючи вихід із жовчної протоки (3), і жовч не потрапляє до дванадцятипалої кишки (5). Але печінка (1) безупинно виробляє жовч, продукуючи за добу близько одного літра зеленувато–жовтої рідини. Коли вихід у кишечник виявляється закритим, жовч вільно надходить до жовчного міхура (2). Стінка міхура дуже активно всмоктує з жовчі воду, відповідно, концентрація жовчі в міхурі може перевищувати концентрацію жовчі, щойно виробленої печінкою, в 10—20 разів.

Традиційний процес читання газет у нашій державі вже найближчим часом може перетворитися на такий собі елегічний спомин про «кращі часи». Друковані видання, принаймні деякі з них, нині опинилися на межі вимирання та цілковитої самоліквідації: шлях до читача їм надійно перекривають ... партнери–розповсюджувачі. Редакція, творячи навіть найгеніальніше видання, насправді робить навіть не півсправи, а значно менше. Після того як примірник газети покидає друкарський цех, у нього є два шляхи: передплата і роздріб. На першому з них палиці у колеса всіх без винятку редакцій вставляє державний монополіст «Укрпошта». На другому — знову ж таки вона та ще ціла низка приватних структур, які активно використовують задля власної кишені переваги єдиного гравця на ринку.