«Я хотів би ще раз прожити своє життя»

«Я хотів би ще раз прожити своє життя»

«Я, Чорновіл В’ячеслав Максимович, народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області у вчительській родині.
Родина зазнавала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. В 1937 році був заарештований і загинув в ув’язненні рідний брат мого батька — Петро Йосипович Чорновіл. Зазнавав переслідувань і батько. Нашій сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. Під час війни ми жили в селі Гусакове, а після війни моїх батьків з трьома малими дітьми буквально вигнав звідти новопризначений директор школи — комуніст. Вигнав і з роботи, і з квартири...

«В’ячеслав Максимович часто казав: «Та що ви до мене ставитеся, як до пророка якогось — я ж звичайна людина!»

«В’ячеслав Максимович часто казав: «Та що ви до мене ставитеся, як до пророка якогось — я ж звичайна людина!»

Народний депутат від «НУНС» Микола Кульчинський (нині — член партії «Наша Україна») упродовж багатьох років був активістом Народного руху України. Він очолював Полтавську обласну організацію НРУ й до самої смерті Чорновола був вірним його соратником. Під час поїздок до Полтави лідер Народного руху зупинявся у скромній двокімнатній квартирці Кульчинських. Як і Чорновіл, Кульчинський також був дисидентом і відсидів строк за антирадянську діяльність.

«Він мусив зійти з політичної арени»

«Він мусив зійти з політичної арени»

У 1990 році В’ячеслав Чорновіл очолив Львівську обласну раду. В’ячеслав Максимович — людина опозиційної натури, вічний революціонер — уперше ступив у владні кабінети. Політолог Кость Бондаренко, нині — директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна — на власні очі бачив той період. Вони також були знайомі з Чорноволом.

«Хотілося більше часу бути разом...»

«Хотілося більше часу бути разом...»

— Це був добрий, чуйний чоловік. Він відгукувався на людські турботи. Їв чи не їв, утомлений чи не втомлений, котра б не була година, хоч і вночі, — якщо хтось подзвонив, він був готовий вислухати.

Кальміус впадає в шахту імені Засядька

На донецькій шахті імені Засядька вже закінчили затоплення аварійної ділянки, до чого довелося вдаватися, аби нарешті приборкати підземну пожежу. Всього з річки Кальміус в аварійні виробки подали 944 тисячі 869 кубометрів води. Нині під землею, враховуючи, що немає небезпечної концентрації чадного газу, тривають аварійно–відновні роботи. Тут постійно чергують два відділення бійців воєнізованої гірничо–рятувальної служби, які контролюють повітря, оскільки не виключається можливість витіснення водою метану.

Не розлучусь із комсомолом...

Віднедавна у донецьких комуністів з’явився серйозний подразник — указ Президента України, де йдеться про можливість перейменування вулиць, площ та районів, які носять імена діячів радянської доби. Мітинг під категоричним гаслом «Руки геть від наших вулиць і площ!» відбувся на площі імені Леніна. Його учасники — переважно літні люди — рішуче засудили згадану ініціативу глави держави. Більше того, за словами керівника депутатської фракції КПУ в Донецькій обласній раді Сергія Ільїна, головним завданням нині є «захистити рідний Донбас від диктатури Ющенка».

Спадщина Лифаря повертається

Спадщина Лифаря повертається

Цілий світ знав його як Сержа Лифаря, соліста «Російського балету», — трупи Сергія Дягілева, яка виступала у Франції, як балетмейстера і танцівника Паризької опери, де його називали «богом танцю» і «добрим генієм балету ХХ століття». Але народився Сергій Михайлович Лифар у Києві і танцювати починав саме тут, у класі танцю при Київській опері. Він до кінця життя вважав себе українцем і киянином, тож маємо всі підстави пишатися ним, як нашим великим співвітчизником. У 2002 році, через шістнадцять років після смерті Сергія Лифаря, його вдова, Ліліан Алефельдт передала до Національного музею історії України частину мистецької спадщини та речей видатного танцівника: сценічні костюми, листи, нагороди — загалом понад 500 речей. Цього року пані Алефельдт через постійного представника України при відділенні ООН у Женеві Євгена Бершеду передала в Україну ще 300 предметів, пов’язаних з Сергієм Лифарем.

Київ «дарує» фортецю державі

Міська рада столиці передала музей–заповідник «Київська фортеця» в управління Міністерства культури і туризму. При цьому майно музею депутати залишили у комунальній власності, а не передали у державну, як планувалося раніше. Рішення, однак, задовільняє музейників, і вони не вимагатимуть наразі передачі майна у держвласність.

Удар у серце

Стали відомі подробиці резонансної загибелі 18–річного Юрія Сташенка, який помер 19 грудня у військовій частині в Лозовій, що на Харківщині. Спочатку в частині стверджували, що солдат начебто помер від нападу епілепсії. Пізніше розтин тіла загиблого показав, що смерть настала внаслідок удару в область серця, що викликало його рефлекторну зупинку. Як з’ясувало слідство, вранці після підйому в умивальній кімнаті виник конфлікт між двома військовослужбовцями строкової служби.

Новорічні «закупки» з державного гаманця

Міжвідомча комісія з питань державних закупівель розпустила тендерні комітети замовників торгів — за зловживання державними коштами. Про це учора на прес–конференції повідомив представник цієї комісії, голова правління Тендерної палати України Володимир Лаба.