Після першої режисерської роботи — Woyzeck за Георгом Бюхнером — харківський актор і режисер Олександр Ковшун поставив ще один екзистенційний твір — «Дівчину моєї мрії» відомого російського автора Микола Коляди (театральна назва — «Та, що слухає кроки»). Драматург не лише дозволив постановку (гонорар — 8 % від касового збору), а й одразу ж запросив колектив на свій театральний фестиваль до Єкатеринбурга. За два місяці праці твір Коляди з моновистави перетворився на мікс–екзистенцію, поєднану з філософією Семюеля Беккета.

Днями в київських книгарнях з’явилася книга історика українського козацтва Володимира Свербигуза «Батурин. До ґенези українського самодержавства» (Видавничий дім «Києво–Могилянська академія»). Як зазначає автор, книгу підготовлено до 340–ї річниці заснування дер­жавного правління в Батурині. Збірку укладено з авторських статей, опублікованих цьогоріч в «Україні молодій» під рубрикою «Красива епоха». Це видання вийшло у світ завдяки фінансовій підтримці Народного Союзу «Наша Україна».

Складно презентувати диск, який не має назви. Але так склалося, що перша серйозна CD–робота Харківської філармонії з’явилася без заголовка. На обкладинці — лише імена дириґента (художній керівник і директор філармонії Юрій Янко), виконавця і композиторів. Філармонія, її бізнесові партнери і студія звукозапису «НН» сподіваються, що за цим диском ітиме золота серія класики по–харківському.

Так збіглося, що річниця заснування «України молодої» припадає саме на той день, що й призначення Віри Ульянченко головою Київської обласної держадміністрації. Тому вчора, коли Віра Іванівна по телефону вітала «УМ» із 17–річчям, вона похвалилася і власною річницею — двома роками перебування на посаді. Пані Ульянченко належить до близького оточення Віктора Ющенка, вона й раніше справляла значний вплив на українську політику, залишається впливовою й зараз, поєднуючи це з бурхливою господарською діяльністю на Київщині. Віра Іванівна якраз їхала дорогою з Обухова й Трипілля після чергового виїзду «на місця», тому згадувала трипільську культуру навіть у контексті своєї зустрічі з Мішелем Платіні, яка відбулася напередодні...

Мовознавці виводять назву цього стародавнього свята від санскритського «куп» — блищати, переливатися, що вказує на зв’язок із сонцем. У радянські часи свято стали вважати «плодом забобонів» і «пережитком минувшин». Його все ще святкували переважно по селах, утім за дивовижними, створеними в клубах, сценаріями. Пам’ятаю найперше Купала, на яке я потрапила восьмирічною дитиною, гостюючи в бабусі на Полтавщині. Святкували його всім селом, хлопці десь добували гумові колеса, складали їх на купу і палили всю ніч, від чого довкола плив страшенний сморід. Дівчата у спідницях із вербових гілок танцювали і співали пісень, а керував святом… Нептун із саморобним тризубом. Поступово в багатьох регіонах свято Купала для молоді, як і будь–яке інше свято, перетворилося на банальну нагоду зібратися за пляшкою і втратило будь–який сакральний зміст. Останнім часом Купала набирає популярності серед «просунутої» молоді, яка цікавиться історією і культурою свого народу. Святкують його з 21 на 22 червня або з 6 на 7 липня — коли кому до вподоби. Обряди однакові — як наприкінці червня, так і на початку липня. Тому охочі посвяткувати в липні можуть використати досвід своїх «попередників».

Святкування Дня незалежності у столиці «найстабільнішої» держави Європи закінчилося трагічно. У ніч із четверга на п’ятницю, під час святкового концерту біля стели «Мінськ — місто–герой» стався вибух саморобного пристрою. Дякувати Богові, загиблих немає, але близько 50 чоловік одержали поранення, з них три десятки шпиталізовані. На місці події міліція знайшла ще один вибуховий пристрій, який не спрацював.

Автотраса, що найкоротшим маршрутом з’єднує Івано–Франківськ зі Львовом, на 25–му кілометрі правим узбіччям торкається західної околиці Галича. Рейсові автобуси й маршрутки лише на мить пригальмовують тут на імпровізованій зупинці, впускаючи–випускаючи пасажирів, і мчать далі. Ні на оригінальний автовокзал, гідний величного топоніму, ні хоча б на скромненьку автостанцію місто не розжилося.
Від траси до головного міського майдану — рукою подати. Кілька десятків кроків — і перед тобою відкривається симпатичний історичний центр із храмом Різдва Христового та пам’ятником кінному Данилу Галицькому, обрамлений крамничками й адміністративно–банківськими офісами щільної дво– і триповерхової забудови. Врізнобіч від майдану розбігаються звичні для типового «сільського» райцентру вулички з вибоїстим асфальтом.

Спортивні змагання високого рівня Україна приймає нечасто. Слідом за чемпіонатами Європи з важкої атлетики й художньої гімнастики, які відбулися в Києві в 2004 році, третім турніром подібного рангу стала континентальна першість фехтувальників. Із 5 до 10 липня цей чемпіонат прийматиме столичний Палац спорту. Перед стартом кореспондент «УМ» поспілкувався з головним тренером української збірної Вадимом Гутцайтом. Молодий фахівець зберіг чудову швидкість реакції із часів виступів на доріжці, тож під час бесіди встигав перебирати кнопками мобільного телефону й вітатися з колегами, які проходили поруч у Міністерстві молоді, сім’ї й спорту.

Заради забезпечення громадського порядку, аби запобігти можливим спробам інспірування конфліктних ситуацій та антигромадських проявів Одеський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов Комінтернівської райдержадміністрації про заборону проведення публічних акцій «за» чи «проти» міжнародних військових навчань «Морський бриз–2008» на території Комінтернівського району. У рішенні, оприлюдненому позавчора головуючою на суді Світланою Король, ідеться про термін із 2 до 31 липня включно та територію Чорноморської селищної ради на відрізку автодороги Одеса–Миколаїв між Одесою й селом Сичавка.

...Цьогорічні Зелені свята збіглися зі святкуванням 850–річчя баварської столиці — Мюнхена, в рамках якого й відбувався Тиждень української культури. Недільний Мюнхен (до речі, місто–побратим Києва, що зафіксовано на фасаді магістрату гербом української столиці в російській транскрипції KIEV) буяв розкішшю баварського народного вбрання, етнічною музикою та запахом пива. А тут, у передвечоровій тиші неозорого цвинтаря на могилі Степана Бандери, відбувалася панахида. Чесно кажучи, колись думала: чому соратники Бандери не спромоглися на більш величний пам’ятник своєму провідникові, аніж простий білий хрест?! Аж саме там зрозуміла, що строго виконана робота надмогильного пам’ятника Бандері ще одним знаменитим українцем — скульптором Джорджем Круком є неодмінною асоціацією з іменем вождя українських націоналістів і жоден інший пам’ятник не ніс би того емоційного і смислового навантаження, яке несе Хрест.