Вітчизняний ручний м'яч шокував спортивну громадськість України двічі. На жаль, після позитивної нессподіванки з боку жіночої збірної, яка у своєму «плей-офi» довела до сліз титулованих данок, прийшла черга разчарування — з боку чоловічої збірної. Проти повернення Леоніда Захарова на посаду головного тренера національної команди було чимало фахівців гандболу в Україні. Проте ніхто не думав, що він так швидко підтвердить закиди своїх опонентів. Збірну Словаччини наша команда мала можливість «поховати» ще в першому матчі в Запоріжжі, коли створила відчутний гандикап у першому таймі. Щось не надто зрозуміле сталося тоді після перерви, коли українці дозволили гостям довести рахунок до поразки лише в один м'яч.

У країнські шахісти здавна славилися своїми успіхами на міжнародній арені, але при цьому клубний рух у країні майже не був розвинений. Ліквідувати недолік узявся заснований два місяці тому шаховий клуб «Кі стоун» (з англійської — «Наріжний камінь»), який зголосився стати флагманом у цій справі, що підтвердив недавнім упевненим виграшем чемпіонату України в Алушті.

Старт другого кола відбіркового турніру Євро-2008 для більшості футболістів континенту припав на останні дні сезону — гравці деяких збірних виходили в середу на поле, вже маючи квитки на курорти. Чи вплинули «відпускні» думки на результати? Принаймні в результатах фаворитів цього не помітно, хоча одна тенденція все ж спостерігалася: сильні обігрували слабких, докладаючи рівно стільки зусиль, скільки потрібно було для перемоги. Зокрема, у матчах групи В, де виступають українці. У середу наші гравці мали можливість, зручно влаштувавшись біля телеекранів, спостерігати за перемогами трьох своїх конкурентів, здобутими «на класі».

Особливо сенсаційних результатів суботній тур «кваліфайну» Євро-2008 не приніс. До несподіванок можна віднести хіба що перемогу боснійців над турками та нічию чехів iз валлійцями. Тому на перше місце вийшла непересічна подія в Копенгагені на стадіоні «Паркен». Дві скандинавські збірні (яким, до речі, ще й досі пригадують «договорняк» на Євро-2004) цього разу влаштували веселий матч.

У знавців футбольної історії є відома константа: важко знайти більш нерозривні імена, ніж «Динамо» та Валерій Лобановський. Справді, з Валерієм Васильовичем як гравцем та тренером пов'язано більшість гучних досягнень київської команди. Проте коли минулої неділі відзначали 80-річчя динамівського клубу, згадалося ім'я ще однієї феноменальної людини, чия тотожність із «Динамо» не менш вагома і, можливо, гідна місця у Книзі рекордів принаймні України, якщо не Гіннесса. Михайлові Михайловичу Коману теж майже 80, і з них 58 (!) років він живе одним життям лише з однією командою — «Динамо».
Починаючи з 1949-го, він був не просто очевидцем, а й активним творцем слави київського футболу. Саме з Мих Миха, як його між собою називає навколофутбольний люд, почалася ера великих перемог цього клубу, адже саме Коман забив за «Динамо» вирішальний гол у першому переможному фіналі Кубка СРСР у 1954-му. А перше союзне «золото» за чемпіонат 1961 року Михайло Коман зустрічав у ролі, яку йому випало виконувати більшу частину свого життя. Назви посад були різними — від тренера до начальника команди чи навіть директора динамівської школи, але, по суті, Михайло Михайлович був незамінним помічником головних тренерів. Завдяки Коману всі наставники від Соловйова і Маслова до Лобановського могли не турбуватися про те, що під їхню концепцію буде знайдено і доставлено до «основи» необхідних гравців. І зараз він працює начальником «Динамо-3», опікується молодими.
Із Михайлом Михайловичем Команом ми зустрілися для інтерв'ю з нагоди 80-річного ювілею «Динамо» в музеї клубу на стадіоні імені Лобановського. Розмова почалася з того, що патріарх київського футболу нагадав про своє європейське походження: народився він у Словаччині, виріс на перетині футбольних культур кількох народів. Тож і «Динамо», і Україні дуже пощастило, що Коман потрапив до Києва своєчасно.

Спроби українських демократичних сил виступити на парламентських виборах єдиним фронтом зазвичай завершувалися невдачею. Гучно розрекламовані блоки швидко розвалювалися, а їхні уламки суттєво не добирали голосів. Якщо українські демократи й об'єднувалися по-справжньому, то хіба за п'ять хвилин до розстрілу. Новітня історія України поки знає лише один випадок, коли національні демократичні сили пішли на парламентські вибори єдиним списком. Це було 1939 року, в маленькій державі Карпатська Україна...

І на їхній вулиці настало свято: перемога на «Євробаченні», яка весь час вислизала від представників балканських країн, нарешті знайшла своїх героїв. Цьогорічне «Євробачення» не тільки відновило справедливість, а й довело, що це все-таки вокальний конкурс і представники Молдови, Сербії, Грузії, Словаччини, Вірменії, Угорщини та інших країн тому приклад.

«Мене сьогодні зневажили! Не Кіпр? Не Андорра? Не Швейцарія? Замість них три учасники з колишньої Югославії та чотири вихідці з Радянського Союзу!» — таке і схожі повідомлення з'явилися на численних інтернет-блогах «Євробачення» одразу після закінчення півфіналу в четвер вночі. Бабуся-Європа шокована! З 28 учасників півфіналу до фіналу потрапили десять: Туреччина, яка, зважаючи на діаспору в усіх країнах Європи, часто голосує уже тільки з патріотичних міркувань, та дев'ять (!) країн так званого Східного Блоку: Білорусь, Македонія, Словенія, Угорщина, Грузія, Латвія, Сербія, Болгарія і Молдова.
Півфінал був відверто гнилим. 28 посередніх учасників і дві години вже практично нічного ефіру перед робочою п'ятницею стали справжнім випробуванням. Організаторам слід серйозно задуматися, що робити з такою кількістю учасників «Євробачення», які щороку прибувають із новою силою. На прес-конференції, яку традиційно проводить оргкомітет конкурсу — Європейська мовна спілка, повідомили, що наступне «Євробачення» пройде без змін у форматі, але у 2009 році планують ввести два півфінали, участь у яких визначатимуть жеребкуванням.

На чемпіонаті світу з хокею, який підходить до завершення у Москві, збірна України закінчила виступи ще в понеділок, причому вкрай невдало — команда вилетіла з вищого дивізіону й наступного року виступатиме в першому. Суперниками «синьо-жовтих» будуть команди Угорщини, Японії, Литви, Естонії та Хорватії. Головною причиною провалу на ЧС-2007 у таборі нашої збірної називають недобір кваліфікованих майстрів, які не грали на світовій першості через можливі проблеми з легіонерським статусом у своїх клубах у Росії.
Одним із небагатьох майстрів, хто за першим викликом завжди з'являвся у національній команді, є В'ячеслав Завальнюк. Намагаючись допомогти збірній, захисник приїздив на збори до Києва із перебитими пальцями, зламаною ключицею, на ногах, що ледь згинаються, не кажучи вже про вибиті зуби. І на нинішньому чемпіонаті світу Слава, маючи проблеми зі здоров'ям, зіграв також, як кажуть, на «морально-вольових».
Ця невдача збірної для вихованця школи «Сокола» була особливо прикрою, оскільки нещодавно він, вдруге ставши чемпіоном російської суперліги, прийняв рішення завершити кар'єру гравця. Саме сумні ноти переважали у голосі 32-річного спортсмена, коли у вівторок ми зустрілися з ним у московських Сокольниках за кілька годин до того, як наша команда взяла курс на Київ. Залишивши дружину й сина у кав'ярні, приємний у спілкуванні і вдумливий хокеїст поділився своїми мiркуваннями з кореспондентом «УМ».

Пам'ятник радянському солдату, перенесений з центру Таллінна на військовий цвинтар на околиці, дав початок найбільшій російсько-естонській кризі з часів окупації Естонії Радянським Союзом. Такої антиестонської істерії в столиці колишньої імперії не спостерігалося навіть у 1989-му, коли «в пакеті» з рештою прибалтійських республік країна заявила про вихід зі складу СРСР.
Сьогодні «піхота» у складі агресивних молодиків з прокремлівських (!) молодіжних організацій «Наші», «Молода гвардія» взяла в облогу амбасаду Естонії в Москві. А «важка артилерія» — урядові структури РФ — роздумують про можливість депортації естонців та про запровадження санкцій проти Естонії. Втім маленька Естонія зараз дуже могутня — з тієї простої причини, що вона член Європейського Союзу.