Оригінальну аферистку затримали днями у Сімферополі кримські правоохоронці. Жінка лише півроку тому прибула в Україну з сонячного Узбекистану й одразу винайшла спосіб «підзаробити». Вона купувала гламурні журнали, які пишуть про світське життя відомих осіб, дивилася телебачення й зробила висновок, що може імітувати голос й манеру розмови на той час заступниці мера Києва Ірени Кільчицької.
Так склалося, що ім’я Степана Бандери стало символом для націоналістичного руху, а сам Бандера ще за життя став живою легендою. Але час від часу варто пригадувати, що людина є частиною свого роду. А у випадку Степана Бандери слід згадати про предків, які заклали патріотичний підмурівок у майбутнього Провідника ОУН, про братів та сестер, що заплатили дорогу ціну за діяльність брата, про дітей, які з дитинства пережили разом зі своїм батьком те, що випало на його долю.
У неділю в польському Сопоті, в знаменитій Лісовій опері, яка за свою історію приймала найгучніші імена світової музики (Уїтні Х’юстон, Елтон Джон, Гару, Бі Бі Кінг, Брайан Адамс) закінчився XIX фестиваль української культури. І перший закордонний український захід на моїй пам’яті, який би проходив так широко, організовано і сучасно. Яскраві афіші хорошого дизайну, які можна зустріти в костелах та на афішних тумбах у Гданську, Сопоті, грамотний прес–центр, серйозна програма, широка інформація — від звернення голови Об’єднання українців у Польщі з проханням заохочувати українців приїздити на фестиваль у газеті «Наше слово» до адресної інформації по громадах, костелах, гуртках. Такий рівень фестивалю забезпечує не тільки відпрацьована технологія — як–не–як фестиваль проходить удев’ятнадцяте, але й сприятлива економічна ситуація: в Польщі, за словами нашого посла Олександра Моцика, найбільші українські інвестиції за кордоном — понад 1 млрд. доларів. Відтак вітчизняні бізнесмени трохи інвестують в українську культуру в Польщі, та й «велика Україна» в особі Міністерства культури і туризму дала свій «пай» — адже нинішній «культурний» міністр у 2000, 2003 та 2005 роках був режисером фестивалю української культури в Сопоті.
Літній ажіотаж на українській залізниці на ці вихідні поповнився новим напрямком. Бажаючим потрапити минулого уїк–енду до Вінниці довелося докласти чималих зусиль, вистоюючи черги біля кас і буквально «вимолюючи» дивом не продані квитки у бажаному напрямку. Та це була лише перша перешкода, яка очікувала учасників і гостей міжнародного фестивалю етномузики та ленд–арту «Шешори–Подільські 2008» по дорозі на фест. Тих, хто, попри все, доїхав до берегів Південного Бугу, Вінницький залізничний вокзал зустрів величезною чергою людей, вбраних у народний одяг і «озброєних» туристичним знаряддям, які зайняли майже всю привокзальну площу в очікуванні маршруток до Воробіївки, в яку ще торік із Карпатських полонин переїхав Шешорський фест. Тож навіть за умов, що мікроавтобуси йшли один за одним, чекати на заповітне місце довелося близько години. Але й після цього пригоди не закінчилися, адже попереду на нас чекала 40–хвилинна дорога, протягом якої маршрутку тричі зупиняла міліція для перевірки документів і маршрутного листа водія, на фестивалі нас чекали безкінечна черга для реєстрації, спека, проблеми з наметами.
12 липня «червоні» вийшли з транспарантами «НАТО — геть!» до пропускного пункту на Львівщині, через який, за їхньою інформацією, мала пройти передислокація військових Північноатлантичного альянсу для участі у навчаннях «Сі Бриз2008» на території нашої держави. Зрештою, аби не нагнітати ситуацію, військові перейшли кордон у районі іншої ПП «Шегині». А ось біля РавиРуської не обійшлося без сутичок. Звісно, до того, що комуністи та близькі їм за ідеологією організації полюбляють влаштовувати в Криму, справа не дійшла. Однак і диктувати свої умови «праві» Львівщини довзоляти «лівим» наміру не мали.
Станом на 17.00 минулої неділі всі п’ятнадцять членів екіпажу залишалися на борту нещасливого судна. Згідно з інформацією Департаменту консульської служби, отриманою телефоном від капітана суховантажу Валентина Барташова, судно все ще перебуває у нейтральних водах. «Леман Тімбер» не може самостійно дістатися безпечного порту, оскільки дрейфує зі зламаним двигуном. Залишити корабель теж не можливо — практично всі рятувальні шлюпки та плоти не придатні для використання. Окрім того, вирує потужний шторм.
Цей чудовий тенор не мав суперників у Києві. Був блискучим скрипалем. Його музика вирізнялася надзвичайною чутливістю, уважністю до молитовного тексту. Артемій Ведель виховувався у Київському духовному училищі, співав у архієрейському хорі, де й отримав місце регента, після чого поїхав до Москви влаштувати капелу. Керував церковним хором корпусного генерала Леванидова в Києві. Ненадовго подався до Києво–Печерської лаври послушником. Далі подорожував Полтавщиною, Харківщиною, Чернігівщиною, і його називали юродивим. Відтак потрапив до психіатричної лікарні, звідки за кілька днів до смерті переїхав до батьківського дому. Там Артемій Ведель (за однією з версій — 13 липня 1808 року) помер під час молитви.
Автора цих рядків під час кожного відпочинку в Хорватії дивувало те, що сусіди по скромному готелю — переважно туристи із Західної Європи — так само, як і я з дружиною, купували продукти в супермаркетах та на базарах і самі готували сніданки, обіди і вечері, а нувориші з бідних України та Росії заповнювали найдорожчі ресторани. Тому наступна інформація стосується лише тих українців, які цього літа подорожують до Хорватії з не дуже товстим гаманцем. Ця країна на початку літа заборонила закордонним туристам ввозити будь–які м’ясні та молочні продукти. Це зроблено нібито з санітарних міркувань, для попередження отруєнь зіпсованими продуктами та недопущення до країни різноманітних інфекцій, передусім пташиного грипу, аргументує найпопулярніша хорватська газета «Ютарні ліст».
