Національний олімпійський комітет України вже восьмий рік проводить конкурс серед спортивних журналістів «Україна олімпійська». Проте особливого поширення він набув лише останнім часом, коли прес–служба НОК почала напряму інформувати ЗМІ про свою акцію.
Учора Верховна Рада все–таки дотиснула спікера Арсенія Яценюка. Новосформований альянс, до якого ввійшли Партія регіонів, Блок Литвина, Компартія і — у ролі «золотої акції» — депутати з «Єдиного центру», пересадили Яценюка у звичайне крісло. Для цього знадобилося застосувати в тому числі й стусани і борцівські прийоми. 34–річний політик не захотів міряти до себе посадочне місце звичайного парламентарія і, обурившись, покинув зал. Відтак у парламенті з’явилася нова ситуативна більшість, яка вже почала переговори про кандидатуру нового спікера. А БЮТ і «НУНС» знову отримали шанс відчути себе партнерами.
«Я не бачу в цьому жодної трагедії. Напевно, це відповідь на мої пропозиції щодо об’єднання політичних сил, на мою антикризову роботу, на прийняття цілої низки антикризових пакетів і, взагалі, незалежну позицію в стінах українського парламенту», — так прокоментував позитивне голосування за його відставку з посади Голови Верховної Ради Арсеній Яценюк. Екс–спікер вважає, що «демократія як була під загрозою, так і залишається», і «ті події, які відбуваються в стінах парламенту, є тому яскравим підтвердженням».
Атмосфера в Кабінеті Міністрів учора була незвично напруженою і зводилася до питання: «Звільнять–таки спікера чи ні?». І хоча зовні урядовці намагалися виглядати упевненими та незворушними, жоден не погоджувався коментувати політичний прогноз, що наступною після Голови Верховної Ради має стати Прем’єр–міністр.
Щоб ніхто не сумнівався: в українській політиці вже давно немає «хороших» і «поганих», «білих» і «чорних», скомпрометованих і нескомпрометованих. Виборці декого ще сяк–так підтримують, піддаючись чи то на акторську гру, чи на технологічні «заманухи», чи банально віддаючи перевагу «меншому з лих». Але ціннісні стандарти зневажено й забуто. Недаремно ж ніхто не згадує про День свободи — четверту річницю Помаранчевої революції, яку належало б відзначати 22 листопада, тобто вже менш як за десять днів.
Гідність — таке просте слово, а за ним стоїть така складна світобудова. Обстоювати свою гідність, зберігати гідність, дотриматися гідності, відповісти з гідністю... Гідність — цнота самозахисна і тиха. На неї наступає нечестива сила, яка може — ображати гідність, зневажати гідність, не рахуватися з гідністю...
Але є брак чи відсутність гідності, і то вже найгірше. Про таких прислів’я: «Йому у вічі плюють, а він каже, що то дощ...» То тема для цілого соціально–психологічного трактату. У цьому трактаті не слід забувати про міру людини не лише від ніг до голови, а й від голови до неба. Людина гідна свого Бога, а то вже цінність нерозмінна.
Батурин — столиця Гетьманщини за Івана Самойловича, Дем’яна Многогрішного, Івана Мазепи й Кирила Розумовського — став символом протесту проти царського ярма на шиї української свободи. 2 листопада (всі дати подаємо за старим стилем) 1708 року за спробу стати державно незалежним Батурин прийняв свій страшний хрест і був перетворений на велику могилу, в якій від рук московських карателів полягло щонайменше 15 тисяч дітей, жінок, старих людей та вояків. І царизм, і радянська влада наклали суворе табу на спогади про події в Батурині та вшанування пам’яті загиблих. Будьякі дослідження, пов’язані з іменем Івана Мазепи та з Батурином, були неможливі. На три століття гетьманська столиця канула у небуття. Колись квітуча, пишна, повна соборів і церков, палаців та інших прекрасних будівель, (мала 30 млинів) гетьманська столиця була перетворена на непоказне селище...
Земельній реформі на Київщині наказали зупинитися. Майже два місяці в кабінетах Київського науково–дослідного та проектного інституту землеустрою лежать невиконаними 12 тисяч (!) проектних документацій, а працівники не ходять на роботу. Це не страйк і не порушення трудової дисципліни, просто кабінети в інституті опломбовані, а самої установи, якщо вірити наказам Держкомзему, не існує в природі. Щоправда, дві ухвали: Бориспільського міськрайонного та Господарського судів — рішуче скасовують фантазії керівництва Комітету земельних ресурсів як незаконні. Іншими словами, судова гілка влади визнала право колективу Інституту землеустрою працювати, але влада, у свою чергу, застосовувала свою юридичну норму: правий той, хто має більше прав. Інститут просто захопили, поставили на вході охорону, в кабінет директора — свою людину, а тих «несвоїх», котрі потрапили під руку, старанно «переконували» на нічних допитах у міліцейських відділеннях.
«Депутати, вашими рішеннями прикриваються хабарники», «Матковський, схаменись, всього не забереш», «Не забирайте кусок хліба у глухих» — транспарантами із цими та іншими, не менш дошкульними для міської влади гаслами зустрічали обранців громади, котрі наприкінці жовтня поспішали на чергову сесію Полтавської міськради, кілька десятків пікетувальників. Останні репрезентували працівників місцевого виробничого підприємства «Універсал» Українського товариства глухих та приватних підприємців, які торгують на єдиному в Полтаві книжковому ринку «Книжкове джерело», що належить згаданому підприємству.
Ці люди під стіни мерії прийшли не вперше. Аналогічне пікетування відбулося через кілька днів після того, як 18 вересня ц. р. на позачерговій сесії міськради депутати вирішили «перенести» ринок «Книжкове джерело» з «насидженого» місця по вул. Шевченка, 58–А на таку собі «цілину» по вул. Шевченка, 62 і водночас надати вивільнену ним площу приватному підприємству «Полтава–2008» для спорудження тут торговельного центру. При цьому очевидне географічне сусідство згаданих територій зовсім не «поріднювало» їх, навпаки — розводило ледь не на різні «полюси» за умовами для використання.
