За спостереженнями вітчизняних медиків, десять відсотків сімейних пар в Україні не можуть мати дитину через об’єктивні проблеми зі здоров’ям. За даними Державного департаменту з питань усиновлення та захисту прав дитини, ситуація ще складніша: кожна четверта подружня пара в нашій країні вимушено бездітна. Більшість таких людей потенційно бажають усиновити малюка — сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування. Звичайно, рішення взяти в родину сироту може виникнути й у тих подружніх пар, де вже підростають свої діти, або у самотніх. Сьогодні в українських сім’ях виховується 35 тисяч усиновлених малюків. Ще два мільйони наших співгромадян нині приймають таке рішення. І хоча ухвалений Верховною Радою закон про дер­жавну підтримку усиновлювачів дає батькам більше матеріальних прав, про що «УМ» писала нещодавно, фахівці радять потенційним батькам добре зважити всі «за» і «проти», перш ніж робити відповідальний крок.

Через недбалість медперсоналу під час пологів моя тітка втратила немовля. Наступні спроби завагітніти завершилися операціями, після яких прозвучав жорстокий вердикт лікарів: матір’ю вам більше не стати. Тітонька ж понад усе мріяла про дітей. Тоді, у 80–х, можливості репродуктивної медицини були доволі скромними. Залишався один шлях — усиновлення.

У середмісті Коломиї, на будинку №1, з якого починається площа Шевченка, 6 листопада урочисто відкрили пам’ятну дош­ку (автори Богдан Гладкий та Віталій Городецький) на честь, як стверджують організатори, першовідкривача Америки українського походження.

Американський письменник–фантаст, кінорежисер, сценарист та продюсер Майкл Крайтон помер позавчора в Лос–Анджелесі у віці 66 років, повідомляє агенція «Рейтер». Причина смерті — рак. Він був одним із найбільш комерційно успішних авторів вмів, вдало вплітати у сюжети своїх захоплюючих творів інформацію про останні досягнення науки, техніки та медицини, тому вони були не лише читабельними, а й пізнавальними. Найвідомішими екранізованими творами Крайтона є поставлений Стівеном Спілбергом художній фільм «Парк Юрського періоду» та телесеріал «Швидка допомога». Українські телеглядачі захоплювалися цим серіалом до того, поки більш якісну американську телепродукцію не витіснили дешеві російські підробки.

Донеччина — край, у якому після ІІ Світової війни, згідно з «мудрим» планом Компартії, утворено особливу «зону». Особливим тут було (і залишається) все: освіта, господарювання, інформаційна політика. Дбайливо підживлювався міф про всуціль «червоно–пролетарський» Донбас — приклад для «націоналістично–куркульських регіонів». Отож за п’ять–шість десятиліть і місцевий люд, і Велика Україна забули, що ця багата на корисні копалини місцевість славиться й історією козаків–першопрохідців, і українським визвольним рухом ХХ століття. Нарешті, про історичні реалії нагадала виставка архівних документів 1930—50 років «Східна Україна у підпіллі ОУН і УПА», організована Всеукраїнсько–громадською організацією «Студентське братство». Вона вже експонувалася в Києві, на часі — презентація у Донецьку й Луганську. На стендах — 40 фотографій, а загалом зібрано понад 120 світлин керівників ОУН і товариства «Просвіта», протоколи допитів та спогади родин учасників підпілля, документи НКВС про боротьбу ОУН із німецькими окупаційними органами на Донбасі. Про це — наша розмова з автором виставки, координатором «Східно–української історико–краєзнавчої асоціації», істориком із Донеччини Олександром Добровольським.

Позавчора пізно ввечері у Вашингто­ні, у штаб–квартирі МВФ, рада директорів цієї організації урочисто погодилися надати Україні кредит «стенд–бай» на суму 16,5 млрд. доларів. Нашу державу перед світовими банкірами представляв Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк. «Українська економіка, особливо банківська система перебуває під суттєвим тиском. Труднощі поглиблює падіння цін на метал, що становить основу вашого екс­порту», — зазначив заступник виконавчого директора МВФ Мурільйо Португал, оголошуючи про позику.

Як прийнято реагувати на виконану кимось роботу абияк? Та як... Залишається тільки бурчати: «Руки в тебе не з того місця виросли...» Або попереджувати: «Руки тобі мало за це повідривати!..» Може, це просто збіг обставин, але останнє нахваляння є дуже актуальним до скульптури вождя світового пролетаріату, яка доживає свого віку в Кіровському районі Донецька. Парадокс — у місті, де й досі є чимало прихильників «світлого минулого», які тягнуть руки на виборах за комуністів, даруйте за каламбур, просто не доходять руки до пам’ятника вождю з відбитими руками.

Після прийняття «антикризового» закону у нашому зазвичай бурхливому політикумі запанувало затишшя. Відтоді минув якраз тиждень. Якби ця парламентська семиденка не призначалася для «роботи з виборцями», її слід було б такою зробити. Бо політикам треба взяти час на роздуми і планування подальших дій. Цей стан «багатодоріжжя» («праворуч підеш, ліворуч підеш...»), а іноді навіть бездоріжжя, ми обговорюємо з директором Центру політичного аналізу «Пента» Володимиром Фесенком.

Пан Леонід Фінберг є мало не обов’язковою постаттю українських інтелектуальних зібрань. Він — видавець, організатор виставок, конференцій, знавець єврейської історії та українсько–єврейських відносин, яким уже так багато років. Ми зустрілися з ним у приміщенні Центру юдаїки на території Києво–Могилянської академії.