Коли я думаю про рік, що минає, то згадується армія. Щовечора під час «відбою» у казармі лунав окрик «дєда»: «Дєнь прашол!», а у відповідь хором: «І ... с нім!»

Від суботи Ізраїль почав систематичне винищення Сектору Газа. Упродовж останніх шести місяців перемир’я Ізраїль блокував цю палестинську територію і перетворив її на концтабір без харчів, пального та медикаментів, а тепер приступив до наступної фази — винищення мешканців Сектору. Декларована мета — ліквідація організації ХАМАС, яка демократичним шляхом прийшла до влади в Палестинській Автономії, заручившись на виборах підтримкою 75 відсотків її мешканців. Пізніше за прямого втручання США та Ізраїлю серед палестинців стався розкол: під контролем непоступливого ХАМАСу залишився Сектор Газа, а президент Махмуд Аббас та контрольована ним гвардія опинилися на Західному березі Йордану.

Прийшли, послухали, розійшлися — за словами очевидців, для того, щоб змалювати перебіг суботнього з’їзду партії «Народний союз «Наша Україна», цих трьох слів уже достатньо. Звісно, ще «поговорили» й «проголосували», але перше було не визначальним, а друге — не повним. Із запланованих рішень два так і залишилися не ухваленими: знову не вдалося сформувати політичну раду і, найголовніше, — «дати добро» й затвердити склад робочої групи й на підготовку об’єднання націонал–демократичних сил, про що йшлося напередодні. Отже, другий етап VI з’їзду «НУ» став лише черговою «серією». А завершення «фільму», очевидно, слід чекати 17 січня — за планом, тоді відбудеться третій етап. На якому «Наша Україна» ще матиме нагоду, з чийогось погляду — отримати ще один шанс, а з чийогось — вколотити цвяха у кришку власної домовини. І, схоже, думки про те, який погляд у даному випадку масовіший, «згори» і «знизу» помітно розходяться. Адже йдеться передусім про об’єднання «НУ» з «Єдиним центром» Віктора Балоги, з усіма «наслідками, що з цього витікають».

Про Степана Бандеру — одного з найвпливовіших керівників українського національно–визвольного руху ХХ століття — написано чимало і всілякого. Його образ, люто заквецяний брудом радянської пропаганди, в останнє десятиліття «просвітлів» стараннями сучасних українських дослідників. Отже, той, хто серйозно цікавиться роллю цієї легендарної особистості у вітчизняній історії, знайде достатньо неупереджених публікацій, аби відповісти на запитання, ким же насправді був Степан Бандера: ідеологом націоналістичних бандформувань чи героєм нації?

Мабуть, якби на Слобожанщині не існувало Бугаївки, то всюдисущі журналісти придумали б село з такою назвою. Адже в рік Бика (Вола, Корови) сюжет будь–якого есе вимагає чогось подібного. Однак якщо глянути на карту області, то, виявляється, і вигадувати нічого не треба. Бо ось вона, справжня Бугаївка: красується на мальовничих пагорбах за 120 кілометрів від Харкова та 50 кілометрів від Ізюма. І хоча вона заховалася від людського ока на узбіччі цивілізаційних шляхів, проте село відоме на всю Україну не лише бугаями гороскопної статури, а й самобутньою історією й цікавими людьми.

Ті, хто цієї осені дивився телевізійне шоу «Танцюю для тебе» на каналі «1+1», погодяться, що пара Мар’яни Гординської та Олега Лісогора вирізнялася особливою експресією й енергетикою. Навчитися танцювати 26–річна Мар’яна мріяла з дитинства, однак не тільки нагода освоїти професійні «па» привела її в цей проект. За перемогу жінка змагалася заради мрії свого коханого. 27–річний Олег Колпаков, який сам пересувається на візку, хоче відкрити майстерню реабілітаційного обладнання для інвалідів–візочників. На її облаштування потрібні чималі кошти, і аби реалізувати ідею, Мар’яна сподівалася виграти головний приз конкурсу. На майданчику Гординська працювала натхненно і до самовиснаження, попри травми (під час одного виступу вона зламала собі ребро), з партнером дійшла до фіналу. Щоправда, у результаті пара Гординська—Лісогор виборола «бронзу» — Мар’яна отримала чек на 25 тисяч гривень від телеканалу, 20 тисяч гривень від Національної асамблеї інвалідів і двотижневу путівку до Єгипту для себе і коханого. Майстерню, про яку мріє Олег, голова Національної асамблеї інвалідів Валерій Сушкевич запропонував відкрити на базі Національного паралімпійського центру, розташованого на березі Чорного моря неподалік Євпаторії — саме там живуть і працюють Мар’яна з Олегом.
Ми зустрілися в Києві, де молода пара брала участь у різноманітних заходах з нагоди Міжнародного дня інвалідів. Як і в більшості з нас, їхнє життя позначене цейтнотом. Олег Колпаков, заступник голови Керченської організації інвалідів й інструктор з активної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, — у постійних роз’їздах між Керчю і Євпаторією. Мар’яна, крім роботи реабілітолога, з ранку до ночі — у клопотах навколо майстерні. Два дні в столиці у моїх співрозмовників були розписані по годинах. Отож «віконце» для розмови з «УМ» довелося викроїти дорогою з Українського дому до готелю. Дивовижно гармонійні, з прекрасним почуттям гумору, ці молоді люди випромінюють оптимізм і щирість. Олег Колпаков — корінний кримчанин, Мар’яна — колишня львів’янка. Свою російську Олег щедро «посипає» українськими словами і львівськими жартами. Через травму шийних хребців в Олега не працюють пальці рук і деякі м’язи. Але поруч із ними не виникає відчуття, ніби хтось тут у «нерівних умовах». І тоді, коли Мар’яна допомагає Олегу заїхати в автобус, і коли годує його з ложечки — ти бачиш тільки чисте почуття, яке поєднало їх кілька років тому...

Кожен Новий рік у Ніни Дробиш із села Мошни Черкаського району плавно перетікає в інше свято — день народження. А 1 січ­ня 2009 року Ніна Яківна відсвяткує 70–річний ювілей. Ще два тижні тому, аби відчувати святковий настрій, жінка прикрасила в своїй оселі екзотичну «ялинку». Цілком можливо, що Ніна Яківна може претендувати на ексклюзив у масштабах України. Адже у ролі святкового деревця вже багато років у неї... домашній кактус. Точніше — аж два. Ці рослини, як для хатніх вазонів, сягнули гігантських розмірів. Одному велетню минуло вже 34 роки, заввишки він — півтора метра. А його сусід, хоч і молодший на сім років, вимахав до 2,3 метра.

Австралійська топ­модель Елль Макферсон, як і її колеги по подіуму з легендарної когорти топ­моделей початку 1990х — Сінді Кроуфорд, Клаудія Шиффер, Лінда Євангеліста, дасть фору будьякій із нинішніх «вішалок»манекенниць. У свої 44 мати двох дітей, якій віддавна дали прізвисько Body («Тіло»), виглядає років на 15 молодшою і перебуває у чудовій фізичній формі. А все завдяки спорту, без якого Елль не мислить свого життя.

Модна й оригінальна сумка — мрія чи не кожної жінки. Прагнучи вдовольнити інтереси вибагливих клієнток, дизайнери цих аксесуарів уже чого тільки не вигадують: є сумочки розміром із долоню й валізу, у формі автомобіля і м’яких іграшок, вартістю з трикімнатну квартиру в центрі Києва і портретом голої дружини президента Франції...