До кризи столичні офісні працівники думали переважно про те, щоб менше працювати, мати більшу зарплату, бонуси і соцпакет. А тепер їм доводиться думати. Просто думати...

Дві стартові перемоги нашої команди на першості світу в польському Торуні швидше поставили нові питання до гри збірної, ніж заспокоїли. Після нервового поєдинку проти британців, яких «синьо–жовті» дотиснули лише в третьому періоді, на українців очікувала «розважальна прогулянка» з голландцями.

Найсильніший клубний чемпіонат планети, що в ніч на понеділок за київським часом завершився за океаном, приніс кілька сюрпризів. Зокрема, до числа 16 учасників «плей–оф», за підсумками регулярного чемпіонату Національної хокейної ліги, в порівнянні з минулим роком потрапили п’ятеро новачків.

Знайти в Овадному Іллю Олексійовича Дячука за прізвищем — справа непроста. А діда Люсіка або навіть просто Люсіка — без проблем. Дарма, що легендарному сільському музиці пішов уже вісімдесят третій. Своє село, свою рідну Володимирщину, він презентував із троїстими музиками Оваднівського будинку культури на сценах різного масштабу, починаючи від сільської і закінчуючи столичним Палацом «Україна». Бував і за Бугом у сусідів–поляків. Скільки концертів відіграв за свою артистичну кар’єру — навіть не знає. А про весілля взагалі мовчить. Бо якщо порахувати, що на весіллях він грав із татом та братом із восьми років, тобто десь із року 1934–го, то список вийде архічималенький...

Директор Французького культурного центру Матьє Арденн упевнений, що фестиваль «Французька весна» подужає затяжну зимову депресію і стане справжнім початком весни київської. Тому не дивно, що за ковтком Парижа, шаленої лямур, вишуканого французького поцілунку в четвер увечері на відкриття допрем’єрних показів у кінотеатр «Україна» прийшов мало не весь мистецький бомонд. Очікували на весняний порив, шаленство і фільм, який можуть зняти тільки французи з їхнім гумором і відвертістю. Перша передпрем’єрна стрічка «Перший день твого життя, що залишилося» Ремі Безансона не виправдала стереотипного уявлення українців про Францію. У ній не було романтики, гламуру, вишуканості, краси. Режисер майстерно вклав у фільм усе те, що відбувається за вікном кожної квартири, у яке намагаємося крадькома зазирнути, проходячи повз.

Утім до прохідного списку потрапили далеко не всі охочі. Риску упродовж якоїсь години підвели під порядковим номером 90 — саме стільки дітей (при нормі 56) зарахували ще у першу суботу березня до трьох перших класів навчально–виховного комплексу «Українська школа–гімназія». Зарахування відбувалось «по–дорослому, а контролювати процес прийому дітей на навчання приїхали навіть із постійного Представництва Президента України в Криму. «Однак і досі потік батьків і телефонні дзвінки не припиняються, — зізналась «УМ» директор навчального закладу Наталя Руденко. — Раніше через співбесіду, тестування ми мали можливість добирати здібних, обдарованих дітей. Нині ж хто з батьків не полінувався зранечку встати, дві доби вистояти, тих і дитина зарахована. А що вдієш, коли школа така бажана». Між іншим найбільш організованими цього разу виявилися кримськотатарські родини — їхніх дітей близько третини, хоча торік було всього десять відсотків.

Хрест і меморіальну дошку з відповідним написом встановили на тому місці, де 90 років тому, на початку квітня 1919–го, були страчені учасники відомого миргородського повстання, канонізованого радянським агітпропом як «контрреволюційний заколот» куркулів та петлюрівців. Тож багато десятиліть на нього наводили хрестоматійний глянець за «єдино правильним» курсом історії від «батька народів» Сталіна і використовували реальні факти для спотворення тієї ж таки української минувшини. Задля виховання безпам’ятства у Миргороді та Полтаві з’явилися вулиці, названі на честь «головних жертв заколоту» — братів Литвинових. Їх та їхніх соратників так само показово поховали у братській могилі загиблих «від рук петлюрівців», розташованій в одному з центральних парків Полтави. Щоб висловити своє «фе» новітнім петлюрівцям, полтавські комуністи й сьогодні позують перед телекамерами на фоні тієї могили...

Голова Всеукраїнського братства ОУН–УПА Михайло Зеленчук намагається привернути увагу громадськості, влади та власників «національно–свідомих» ресторанів, зокрема львівської «Криївки» та івано–франків­ського «Бункера», до неморальності використання повстанських назв у розважальних закладах. Наприклад, у розташованому в історичному центрі Івано–Франківська «Бункері», стилізованому під інтер’єр повстанського схрону, незважаючи на високі ціни закусок і випивки, завжди людно.

Цю очевидну тенденцію змушені були вкотре констатувати на черговому засіданні антикризового комітету в Севастопольській міськдержадміністрації, підкріплюючи її красномовними фактами. За словами в. о. директора тутешнього центру зайнятості Світлани Рендак, з початку квітня практично щодня її установа реєструє списки на звільнення 500—800 осіб. Загалом ця цифра вже сягає семи тисяч, із них 5100 — вільнайманці з організацій Чорноморського флоту Російської Федерації, абсолютна більшість із них — громадяни України.