На Луганщині Ленін знову стає політично­скульптурною пам’яткою. Напередодні дня народження «вождя пролетаріату» лідер обласного осередку комуністів Спиридон Кілінкаров анонсував церемонію покладання квітів до пам’ятника Леніну в Луганську, а також — ні сіло ні впало — відкриття відразу двох пам’ятників іменинникові у селах.

Помилочка вийшла — інтернет­версія відомого британського таблоїда «Міррор» проілюструвала статтю про педофілів фотографією київського мера Леоніда Черновецького (див на сайті www.mirror.co.uk). Більдредактори британської «жовтої газети» дбайливо заретушували обличчя Черновецького, який на фото проходить тестування на так званому детекторі брехні. Проте навіть замаскований «Льонякосмос» добре впізнаваний українцями, адже ця світлина обійшла чимало видань тоді, коли дивакуватий мер із власної ініціативи тестувався на детекторі брехні й заохочував інших українських політиків пройти таку процедуру. Втім у статті в газеті «Міррор» ідеться про інше.

«Українська творча інтелігенція проігнорувала наш конкурс», — констатує в розмові з «УМ» депутат Київради та голова її профільної комісії з питань культури Олександр Бригинець. Нагадаємо, що саме ця комісія приймала від усіх охочих варіанти майбутнього столичного гімну. «Я вже не кажу про те, що нам годі було й сподіватися на вірш від Ліни Костенко, Драча чи Павличка, — сказав Бригинець. — Але й просто талановиті, обдаровані люди залишились осторонь». Їхню байдужість депутат пояснює антипатією до теперішньої київської влади. Все, що твориться нині у місті, викликає фронду і небажання взятися за перо та папір, пояснює він.

Поступово ми вже звикаємо до того, що українські спортсмени в пошуках кращого життя міняють громадянство й починають виступати під прапорами чужих дер­жав. Якщо на хвилі зростання національної свідомості на початку 1990–х років це сприймалося ледь не як зрада Батьківщині, то нині, на жаль, подібне стає буденним явищем. І з огляду на, м’яко кажучи, прохолодне ставлення держави до спортивної сфери, все менше хочеться звинувачувати в цьому самих героїв спорту.

«На Кавказі розпалюється нова війна», «Грузинська опозиція готує новий наступ», «Росія підтягує війська до кордонів Грузії» — такого штибу заголовки останніми днями з’явилися в засобах масової інформації. І, як нерідко буває в таких випадках, політика знову вплинула на життя спортивного світу.

Дніпропетровськ готується до Євро–2012 в тандемі із сусідським Запоріжжям. Угоду про об’єднання ресурсів громад двох обласних центрів у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу нещодавно підписали міські голови Іван Куліченко та Євген Карташов. Сторони певні, що в такий спосіб ради двох міст організують зразковий прийом учасників і гостей Євро–2012, а також посприяють розвитку туризму в Придніпровському регіоні.

Мешканці і великих міст, і маленьких селищ, на якій би географічній широті та довготі вони не були, вже звикли до розмальованих стін будинків, парканів, рухомого і нерухомого майна, навіть історичних пам’яток та культурних закладів національного значення. Більш чи менш вдала настінна мазня вуличних графоманів підпадає під один термін неймовірно широкого значення — «графіті». Але світ влаштований так, що ніщо не відбувається просто так, тому й на смітниках іноді проростають квіти дивної краси. Якщо творіння адептів «графіті» порівняти з творчістю неандертальців, то окремі творіння невеликої групи справжніх майстрів вулично–настінних розписів можна порівняти з шедеврами майстрів малярства Середньовіччя. Але ця вища стадія малярства під відкритим небом уже не підходить під визначення терміна «графіті», який асоціюється з вандалізмом, а окреслюється терміном «вуличне мистецтво», чи в більш вузькому його напрямку — «вуличне тривимірне мистецтво».

Ще 35 років тому американський культуролог Сьюзен Зонтаг констатувала, що «останнім часом фотографія стала не менш поширеною розвагою, ніж секс і танці, і це означає, що люди, які фотографують, не визнають її, як і решту видів масової культури, за мистецтво» (Сьюзен Зонтаг. Про фотографію. — К.: Основи, 2002). Перша частина цього твердження (стосовного фотографії як масової розваги) дедалі більше актуальна для України. Наші громадяни вже подолали фазу екзотичного захоплення «мильницями», і розлогий асортимент чисельних фотокрамниць засвідчує широкий інтерес до «просунутого» знімкування. Мінілабораторій на вулицях так само рясно, як і аптек, перукарень та банків. Кількість фотожурналів, що виходять в Україні, перевершує чисельність літературно­мистецької періодики разом узятої. І на відміну від західних, наші фотожурнали зосереджені не на мистецькій аналітиці, а на технічних порадах аматорського рівня — саме тому їх варто вважати за розважально­дозвіллєві. А це лише підкреслює нинішній статус фотографії в Україні: «не менш поширена розвага, ніж секс».

Учора — напередодні чергових роковин аварії — у Чорнобильській зоні влаштували церемонію з нагоди завершення будівництва промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами та передачі його українській стороні. В урочистому заході, зокрема, взяли участь міністр із надзвичайних ситуацій Володимир Шандра та голова представництва Європейської комісії в Україні Жозе Тейшейра. Комплекс профінансував значною мірою Євросоюз, а збудувала німецька фірма RWE NUKEM GmbH. Новий промоб’єкт призначений для приймання, переробки і захоронення твердих радіоактивних відходів ЧАЕС.
Завершення ПКПТРВ — справа хороша і важлива, однак усе ж належить до «другого ешелону». А в першому — величезний довгостроковий проект: так званий «Новий безпечний конфайнмент» (НБК). «Конфайнмент» — саме така тепер усталена англійська назва «саркофага №2», що має накрити той, що був зведений у пожежному порядку ще в листопаді 1986 року. Адже, хоч би що казали про безпечність Чорнобиля, небезпеку він приховує неабияку. За збігом обставин, введення в експлуатацію «конфайнмента» передбачено на весну 2012 року. Коли складали плани, про можливість проведення в Україні Євро–2012 не доводилося і мріяти. А тепер виходить, що підготовка до футбольного чемпіонату Європи і зведення «Укриття–2» на ЧАЕС відбуваються паралельними курсами. І якщо до футбольного форуму треба витрачати власні гроші, то «конфайнмент» має оплатити та сама Європа. Власне, встигати ніби й необов’язково, але план є план.