Засновник і настоятель Свято–Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, що неподалік Чернівців, отець Михайло Жар за своє сорокарічне життя збудував не один храм. Однак не справами церковними прославився він, а тим, що замінив батька й матір сотням малюків. Він каже, що в дитинстві, побачивши фільм «Вусатий нянь», а згодом «Хазяйку дитячого дому», вирішив: коли виросте — працюватиме у притулку безплатно. І 1992 року його дитяча мрія почала збуватися: тоді, маючи трьох власних дітей, отець Михайло всиновив трирічного хлопчика, хворого на ДЦП. Сьогодні його називають найбагатшим батьком України. У його притулку при монастирі виховується 220 дітей: 29 сиріт отець Михайло всиновив, потім брав малюків під опіку. Хоча й притулком це не назвеш: євроремонт, м’які килими, сучасні меблі, квіти, акваріуми, папуги, фонтан... Не кожна сім’я може похвалитися таким затишком. Та найголовніший затишок для людини — душевний, саме його святий отець зміг створити для обездолених, обділених материнською любов’ю дітлахів. На Буковині так і кажуть — у селі Молниця живе родина Михайла Жара. А сам отець Михайло впевнений: діти продовжують йому земний вік. Переживши три інфаркти і дванадцять складних операцій, зізнається, що не має права піти, доки не впевниться: всі його діти — щасливі...

У Києві недовго сумували з приводу втрати путівки до фіналу Кубка УЄФА: уже за три дні тут святкували повернення титулу чемпіонів країни. Динамівці, як і передбачалося, переграли в матчі 27–го туру «Таврію» й на очах 12 тисяч уболівальників здобули своє 13–те звання найсильнішого клубу України. До речі, рівно стільки ж разів «синьо–білі» ставали й чемпіонами Радянського Союзу.

Чи міг уявити мій дід Альоша, льотчик, який загинув у бою над північним морем, що через 60 років після Перемоги по Ленінграду й Москві походжатимуть молодики з нацистськими свастиками і портретами Гітлера? Тим часом не голодні й не обідрані, інтелігентні громадяни розмірковуватимуть уголос: «Чи не краще, щоб нас тоді завоювала Німеччина? Он як німці–переможені живуть заможно!» Юні росіяни мають тепер за героя полковника Власова і обговорюють відновлення «арійської» РОА (Російської освободітєльної армії) для «звільнення Росії від інородців та іновірців». Та Бог із ними, москвичами, — німецької окупації вони не знали. Дивніше бачити хлопчаків із чорно–біло–червоними знаменами в Києві й інших містах України, яку кілька років нищили нацисти. Ще дивніше спостерігати, як два представники народу найбільш постраждалого (один із Дніпропетровська, коріння якого, очевидно, з Коломиї, другий з Донбасу) фінансують найодіознішу на теренах України організацію «соц–нациків» на чолі з кремезним львівським медиком–екс–нардепом... Чи можна було передбачити це в день, коли переможці розгромили Рейхстаг?

Це 10 років тому Олексія Гончаренка — ведучого розважального некосмічного шоу «НЛО» (російською розшифровувалося як «неопознанный любимый объект) щотижня можна було побачити на телеекрані «Інтеру». Останнім часом випускник театрального інституту, що донедавна очолював одну з компаній групи «Стар медіа» Влада Ряшина, в основному поза кадром. За його продюсерської участі з’явилися, зокрема, і «Фабрика зірок», і «Танці з зірками». Нещодавно Олексій залишив стармедійне «телегніздо» і заснував власну компанію Friends Production. Уже в стані вільного польоту Гончаренка посеред «Танцюю для тебе–2» (коли з проекту пішов режисер–постановник) запросили на форс–мажорну вакансію. Про усе це, а також подальші плани ми й вирішили поговорити з Олексієм.

Телеглядачам «за тридцять» не варто представляти стрічку режисера Леоніда Бикова «У бій ідуть одні старики». Лірична картина про бойові будні гвардійського винищувального полку другої, «співочої», ескадрильї заслужено стала кіношедевром. Хоча на початку сімдесятих років уже минулого століття режисерові Леоніду Бикову на кіностудії імені Довженка доводилося не раз пробивати зйомки фільму. Згодом уже готову стрічку за «негероїчність» консервувало Держ­кіно. Та телеглядачі все ж побачили фільм завдяки легендарному Олександрові Покришкіну, який після перегляду сценарію виніс доленосний вердикт: «Ось це і є війна». Потім, у радянський період, було 67 показів лише на центральних каналах, сумарно ще більше — на республіканських.

Американські війська припустилися в Афганістані чергової «прикрої помилки» — розбомбили в селищі Герані у провінції Фарах на заході країни будинки, де цивільні намагалися сховатися від боїв. Як повідомляє Червоний Хрест, загинуло понад сто осіб, серед них і місцевий доброволець Червоного Хреста разом із 13 членами своєї родини. Цей інцидент розслідують афганська влада та командування військ США в Афганістані. Червоний Хрест також вислав на місце трагедії своїх співробітників. Влада в Кабулі повідомила, що серед загиблих багато жінок, дітей та літніх людей.

Позавчора в Москві у віці 85 років помер генерал армії Валентин Варенніков — Герой Радянського Союзу та один зі звинувачених в організації путчу в серпні 1991 року. У січні Варенніков переніс складну нейрохірургічну операцію у Військово–медичній академії в Санкт–Петербурзі. Похорони, ймовірно, відбудуться сьогодні.

Позавчора ввечері частина учасників мітингу опозиції у Тбілісі пішла на відверту силову провокацію: зробила спробу захопити головне управління поліції. Акція закінчилася масовою бійкою між нападниками та правоохоронцями, черепно–мозковими травмами та іншими пораненнями.

Аж через дві з половиною доби безперервних пошуково–рятувальних робіт пошуковці зуміли дістатися того місця аварійної дільниці, де могли перебувати дев’ять гірників, які опинилися тут після обвалу крівлі ще в понеділок. Аби обійти нагромадження завалів, рятувальники, долаючи складні гірничо–геологічні умови, пробили паралельний виробці хід і в середу надвечір таки потрапили по той бік завалу. На жаль, перший результат пошуків людей виявився «нульовим». У тому розумінні, що «нульовими» фахівці звуть відшуканих потерпілих гірників без ознак життя… Як розповів журналістам заступник міністра Мінвуглепрому Юрій Грядущий, на тіло першого загиблого натрапили в середу пізно ввечері. А вночі дісталися до ще одного потерпілого. На жаль, гірник теж уже не подавав ознак життя.