Два дні поспіль чимало мешканців Луцька не змогли вчасно потрапити на роботу й навчання — тролейбусники виконали обіцянку розпочати безстроковий страйк до повного погашення боргів із зарплати. Не вийшли з автопарку й мікроавтобуси одного з найзавантаженіших маршрутів — 15–го, бо його теж обслуговують працівники підприємства електротранспорту. На вулицях доводилося спостерігати, як діти просили у перехожих позичити півтори гривні, щоб хоча б іншими, обхідними маршрутами, добратися додому.

Днями колекцію Полтавського художнього музею поповнили 62 картини. Подарувала їх після підписання відповідної угоди з мерією уродженка Полтавщини, представниця української діаспори в Лондоні Люба Отаманюк. Під час Другої світової війни її (до заміжжя жінка мала прізвище Стеблина) вивезли з України чотирнадцятирічною дівчиною. Після поневірянь по світах знайшла прихисток у Лондоні, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, художником Анатолієм Отаманюком.

Ще один крок у підготовці до Євро–2012 зроблено — вчора в полудень стали відомі українські й польські міста, обрані Європейським футбольним союзом із розширеного списку для прийняття матчів фінальної частини континентальної першості. Засідання виконкому УЄФА, що відбулося у вівторок і середу в Бухаресті, закінчилося трохи несподівано — від української сторони назвали очікувані Київ, Донецьк, передбачуваний (бо близький до Польщі) Львів і... Харків.

25 жовтня виборів Президента не буде. Як і передбачалося, Конституційний Суд визнав цю дату, призначену раніше Верховною Радою, такою, що не відповідає Основному закону. Власне, самі парламентарії, коли в єдиному пориві понад 400 голосів вирішили призначити день голосування на 25 жовтня, добре усвідомлювали: КС цю дату «заверне». Тому жодних заперечень щодо вчорашнього рішення тлумачів Конституції не висловлювали.

Загалом Леонід Михайлович Черновецький терзає Київ уже три роки поспіль. Бог таку «трійцю» не любить, але карає киян за необдуманий вибір. Рік тому, у травні 2008–го, столиця мала шанс переобрати міського голову на позачергових виборах. Шанс було втрачено: опозиція не домовилася про єдиного кандидата, і «маршал гречки» переміг вдруге. Як і прогнозували експерти, така безкарність тільки розбестила Черновецького: мер розійшовся «не по–дитячому». Усі нарубані ним дрова «Україна молода» зводить у єдиний синопсис. Порадившись із депутатами Київради, ми виділили топ–10 ознак міського життя, які привніс Черновецький та його «молода, енергійна команда». При цьому ми не говоримо про такі прикрі реалії, як підкуп електорату під час кампанії або сумнівні землевідводи та незаконні забудови Києва по завершенні виборів. Усе це було і до Черновецького, а ми шукаємо «ексклюзив». Отже...

Десь у 1972 році Іван Світличний, з яким я поділився своїм бажанням працювати в галузі літературного перекладу, познайомив мене з Анатолем Перепадею, що на той час уже належав до когорти відомих українських перекладачів. Анатоль подивився мої перші спроби і сказав, що з мене буде добрий перекладач. Але з чого починати? «Ти знаєш, мене оце щойно випхали з видавництва «Дніпро», де я працював літературним редактором (Анатолеві закинули, зокрема, що він надто «українізував» твори Мопасана та дружбу з уже покійним на той час Василем Симоненком. — Авт.), і вийшов таємний наказ не друкувати моїх перекладів, — каже Перепадя. — Тому я пропоную тобі таку оборудку. Ми перекладемо вдвох по роману італійської письменниці Ґрації Деледди («Матір», «Тростини на вітрі»), ти підеш із цією пропозицією до «Дніпра» і, якщо нам пощастить, опублікуєш обидва романи під своїм прізвищем, а мені повернеш гонорар за «Матір». Це буде вигідно і тобі — заявиш про себе як перекладач, і мені — бо треба ж мені на щось жити. Оригінали обох романів у мене є».
Коли Анатоль це сказав, я звернув увагу, що в його невеличкій кімнаті була досить велика бібліотека літератури романськими мовами — французькою, італійською, іспанською, португальською, каталанською, галісійською і навіть ретороманською. Я знав, наскільки важко було тоді в Радянському Союзі придбати книжку, надруковану на «капіталістичному Заході». То звідки всі ці книжки? «Від Івана Салика», — відповідає Перепадя. А що то за один і де він усе це багатство бере? «Іван листується з письменниками всього світу, й вони надсилають йому свої книжки, а Салик роздає їх перекладачам», — пояснює Анатоль.
Із подальшої розмови з’ясувалося, що Іван Салик — не якийсь там титулований письменник, не вчений, не академік, не державний чи партійний діяч, а звичайний собі чоловік, котрий працює на звичайній посаді й одержує пересічну радянську зарплатню. Коли я прикинув, скільки треба грошей і часу на листування з письменниками всієї Європи (і не тільки ж Європи!), у мене голова пішла обертом. Бувають же люди!
Сьогодні Іванові виповнюється 70 — добрий привід розповісти про «доброго могутнього духа» українського перекладацтва.

Вітчизняні фахівці тішать українців: дно економічної кризи ми вже минули — отож найгірше позаду. Але розкажіть про це тисячам українців, які упродовж багатьох місяців марно шукають роботу. Держава ж під час кризи до безробітних ставиться уже не так поблажливо, як раніше, і готова допомогти лише тим, хто згоден працювати на будь–якій роботі. Самим же шукачам «місця під сонцем», аби прогодувати сім’ю, доводиться часто–густо погоджуватися і на не найкращі умови праці, й на низьку заробітну платню.

У 64–ті роковини Великої перемоги глава держави відвідав Хмельниччину. Віктор Ющенко взяв участь в урочистому перепохованні на міжнародному меморіальному комплексі «Поле пам’яті» неподалік Славути останків радянських військовослужбовців. Тут із жовтня 1941 року до першої половини 1943–го був найбільший на Правобережній Україні концентраційний табір, у якому утримували поранених та хворих червоноармійців. Нестерпні умови перебування — холод, голод, відсутність будь–якої медичної допомоги — призводили до масової загибелі людей. Загалом у Славутському таборі знайшли свою смерть 150 тисяч військовополонених.

Після недавнього скандалу навколо церкви в селі Беєвому Липоводолинського району, про який писала «УМ», коли представники Сумської єпархії УПЦ МП намагалися захопити храм, обласна державна адміністрація змушена була ухвалити заяву стосовно релігійної ситуації в області. Приводом до цього стало чергове звинувачення влади у причетності до організації міжконфесійного протистояння. Відтак усі подібні закиди влада вважає необґрунтованими, а некоректні заяви і висловлювання з релігійних проблем — провокативними.