Зима для «Сільських вістей» ознаменувалася рішенням Шевченківського місцевого суду про закриття газети. За антисемітизм і «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», що начебто спричинили опублікування уривків із книг Василя Яременка... Навеснi на Володимирській розквітли каштани і там же «визрів» Апеляційний суд Києва, який вчора розпочав розгляд скарги «Сільських вістей» на ухвалу суду першої інстанції. Довкола суду вирував мітинг, чулося скандування гасел, з якого у приміщенні вухо чітко вихоплювало «Руки геть..!» Трійця суддів (уся колегія, у чиєму провадженні знаходиться справа «Вістей», складається з дам) розпочала слухання майже вчасно. А міліція цього разу майже нікому не забороняла зайти до залу (хіба що тим із бажаючих, хто вже фізично не міг протовпитися у переповненому залі). Словом, початок суду не надто пригнічував. Але початок — це ще не кінець.

Iсторія митарств для Володимира Слєднєва почалася у 1994 році. Проте її фактичний старт відбувся на рік раніше, у 1993-му. Слєднєв, тоді депутат Верховної Ради (до речі, один із кандидатів на прем’єрську посаду у 1992 році, для затвердження якого не вистачило буквально кількох голосів) виступив на сесії ВР проти продовження термiну надзвичайних повноважень тодішнього голови уряду Леоніда Кучми. «Ставши Прем’єр-міністром України, Леонід Кучма на додачу до слабкого чиновницького апарату Кабміну, від якого в радянські часи вимагалося лише бездумне виконання вказівок та своєчасна звітність у Москву, почав створювати аналогічні міністерства з управління промисловим комплексом. На керівних посадах закріпилися некомпетентні та безвідповідальні люди. Замість того, аби розв’язувати питання технології, якості, конкурентоспроможності продукції, зниження затрат на виробництво, вони взялися за матеріально-технічне постачання, почали створювати різні комерційні структури, сприяючи перетіканню фінансових ресурсів у тіньовий сектор», — так характеризував діяльність Кучми Володимир Слєднєв. Подальша доля Прем’єра Кучми відома — у 1993 році він подає у відставку, і, власне, цим згадку про нього можна було б і обмежити, якби не та фатальна роль, яку відіграла нездатність Слєднєва йти на компроміси з владою в цілому і з Леонідом Даниловичем зокрема.

Ніч з 19 на 20 травня була бурхливою для співробітників Інституту кардіології імені Стражеско, на очах котрих одну з пацієнток — Антоніну Болюру (головного бухгалтера корпорації «Єдині енергетичні системи України») — поклали на ношi та забрали працівники ЗМОПу. Принаймні так розказав «УМ» народний депутат України Андрій Шкіль (фракція БЮТі). Він додав, що свого часу до Антоніни Болюри вже застосовувався арешт, але, розглянувши оскарження на таку міру запобіжного заходу, Шевченківський місцевий суд Києва постановив залишити жінку на підписці про невиїзд. Приймаючи таке рішення, суд взяв до уваги тяжкий фізичний стан Болюри і її поважний вік.

«Я однозначно заявляю, що екс-Прем'єр-міністр України Павло Лазаренко не лише має намір повернутися в Україну, а й обов'язково це зробить. І повернеться він значно раніше, ніж дехто цього зараз хоче», — сказав адвокат Андрій Федур, який нещодавно відвідав Сполучені Штати. «Україні молодій» Федур пояснив, що був задіяний у процесі Лазаренка як адвокат нині покійного Миколи Агафонова — керівника агрофірми «Наукова», народного депутата попередніх скликань. Федур виступав на слуханнях як свідок з боку захисту екс-Прем'єра і дійшов висновку: «Справа Лазаренка завершиться досить швидко».

«Головне враження від усіх виступів — це безцільність, бо ніхто так і не зумів чітко і ясно пояснити, в чому ж полягає український інтерес в Іраку», — так один із депутатів прокоментував «УМ» учорашні закриті парламентські слухання щодо подальшої долі українського військового контингенту. Верховна Рада заслухала вчора звіти міністра оборони Євгена Марчука, секретаря Ради нацбезпеки Володимира Радченка, першого заступника голови СБУ Юрія Землянського, а також першого заступника міністра МЗС Володимира Єльченка. Напередодні парламентарії ухвалили рішення проводити «іракські» слухання у закритому режимі, хоча представники лівих фракцій були налаштовані на максимальну прозорість.

Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними.

Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої».

Треба уважніше придивитися до багатьох iнтернет-видань України, адже деякі з них працюють «поза правовим полем» і безкарно пишуть казна-що. Так нещодавно казав голова Держкомтелерадіо Іван Чиж. Безсумнівно: Чиж не має стосунку до того позову, який минулого тижня подали проти «Української правди». Проте Іван Сергійович фактично наврочив: до «УП» «уважно придивились...» Валерій Воротнік, радник соціал-демократа(о) Нестора Шуфрича, екс-редактор черкаської «Антени» (колись опозиційної газети) та Марія Самбур (у недалекому минулому — юрист Інституту масової інформації) через суд вимагатимуть спростування деяких, надрукованих «Українською правдою», даних.

Як зазначив на позавчорашній прес-конференції Генпрокурор України Геннадій Васильєв, його відомство не вноситиме протест на рішення Мукачівського територіального виборчкому, оскільки вважає це незаконним. «Кому протест? Виборчком не працює, його не існує, та й коли це прокуратура втручалася в діяльність тервиборчкому?» — сказав глава ГП. «Прокуратура не може робити висновки. Ми можемо дати інформацію, а рішення буде приймати суд», — додав Васильєв, підкресливши, що на незаконні рішення Генпрокуратура не піде, а якщо депутатам щось не подобається у підході прокуратури до розслідування мукачівських подій, то нехай депутати порушують питання про відставку Генпрокурора.

Наприкінці минулого тижня ми з колегою їхали у Житомир на зустріч під назвою «Суспільство, ЗМІ, держава: вектори взаємодії» (інша назва — Всеукраїнська нарада керівників ЗМІ) і дивувалися тому, скільки на житомирській трасі було даішників. Вони, бідаки, піднялись, напевне, ще й коли на світ не благословлялось, тож навіть не встигли як слід подбати про екіпірування. Стояли собі під майже зливою без звичних для таких погодних умов плащів-накидок. Так виглядали навіть високі міліцейські чини, заклопотані й трохи очманілі. Кого очікували в Житомирі, окрім нашого брата-журналіста, було ще не ясно. Але зрозумілим ставало одне: «куртуазність» прийому передбачає присутність на заході когось iз високопоставлених осіб. Додайте до цього ще промоклих до рубця оркестрантів на сходинках житомирського драмтеатру (де мала відбутися нарада), металошукачі на вході та ретельну перевірку документів, і ви матимете інтригу у всій її загадковості... «Віктор Федорович Янукович!» — оголосив котрийсь з організаторів заходу, щойно всі зайняли свої місця. От тепер всі пазли склалися як треба, подумалось. А Віктор Федорович тим часом зайняв приготовлене для нього в президії найвище крісло і мало не помахав у повітрі білою хустинкою, даючи початок дійству. Останнє пішло як по маслу, а точніше, як по єлею. Особливо коли слово взяв голова Держкомтелерадіо Іван Чиж і відзначив усі непересічні досягнення теперішнього уряду. А відтак закликав представників мас-медіа заспівати алілуйю його керманичу...