Кажуть, людині стільки років, на скільки вона виглядає. А місту? Схоже, іноді його вік напряму залежить від того, чи виглядають його «батьки» якийсь, хоч невеличкий, ювілей. Схожа ситуація нині в Донецьку, де на останній сесії міськради депутати підтримали пропозицію змінити на гербі міста цифри «1869», що досі означали рік заснування, на «1779». Отож обласний центр, де п'ятирічку тому солідно відзначали круглі 130 років, у останній день серпня (День міста) має всі підстави святкувати «квадратну», але не менш серйозну дату — 225 років. А через наступну шестирічку тут, мабуть, згадають про поки притримуваний у запасі 1690 рік. Тоді, у 2010-му, якраз підійде черга відзначати 320 років Донецьку.

Таке, за висловом самого ж Євгена Карташова, зобов'язання запорізький мер оприлюднив на розширеному засіданні колегії облуправління МВС. Основним було питання про дотримання конституційних прав людини в закладах тимчасового позбавлення волі. На території області функціонує два спецприймальники-розподільники і вісімнадцять ізоляторів тимчасового утримання. З'ясувалося, що деякі з них збудовані ще в 50—60-х роках минулого століття. Рекордсменом у цьому плані є ізолятор тимчасового утримання (ІТУ) Токмацького міськрайвідділу міліції: перших правопорушників тут прийняли ще у 1900 році!

Тиждень тому Леонід Данилович святкував ювілей — десять років з того дня, як його було обрано Президентом України. Найближчого понеділка у Кучми буде ще один привід, аби перехилити чарчину-другу: 19 липня 1994 року він офіційно приступив до виконання обов'язків Президента. Великому везунчикові, до всього, пощастило пробути на посаді гаранта цілих чотири «зайвих» місяці. Але в листопаді Леонід Данилович таки збере з кабінету на Банковій усі свої піджаки, книжки та сімейні фотографії і піде на відпочинок — бавити внука, пестити пухнастого собачку та далі мріяти про Марси-Місяці. Про «епоху Кучми» ще тривалий час будуть говорити, писатимуть статті й дисертації, складатимуть пісні тощо. Побіжний екскурс у президентство Кучми зробила й «УМ». Щоправда, це не хроніка правління Л. Д., а, радше, підбірка епізодів, що яскраво показали владний характер людини, яка керувала нами впродовж десяти років.

Назва цього фесту вже стала брендом, а сам він ось уже протягом п'яти років має запорізьку «прописку». «Я хотів би подякувати всім тим, хто створив це свято в Запоріжжі, — сказав улітку 1999 року «губернатор» Запорізької області Євген Карташов. — Хай воно завжди буде в нас, і ми просимо організаторів пообіцяти, що фестиваль залишиться у нас, у Запоріжжі». Організаторів довго вмовляти не довелось, але це зовсім не означає, що відтоді «Перлини сезону» не мали у своєму розвитку ніяких проблем.

На чемпіонаті світу ФІДЕ, що триває у Лівії, останні два українські гросмейстери в 1/16 фіналу вибули з розіграшу. Особливо несподіваною виглядає поразка львів’янина Василя Іванчука в протистоянні з представником Узбекистану Рустамом Касимджановим. Українець, який значно переважає суперника за рейтингом (2716 проти 2652) і на минулій світовій першості у Москві дійшов до фіналу, цього разу в Тріполі після двох нічийних партій поступився узбекові в бліці, програвши білими (!) фігурами. Цей неприємний для новоспеченого чемпіона Європи факт тільки підтверджує правоту тих, хто відмовився брати участь у цьому турнірі через невідповідність його спортивним принципам. Адже переможець «народженої в муках» лівійської першості стане лише претендентом (та й то, мабуть, не явним) на право розіграти світову корону з найбільш рейтинговим шахістом світу — Гаррі Каспаровим.

Хоч Бена Аффлека й визнали «найжаданішим парубком планети», у коханні йому все одно не щастить. Що вже казати про дрібні захоплення, якщо навіть Дженніфер Лопес, проходивши у статусі Бенової нареченої два роки, зрештою вискочила заміж за кавалера з удесятеро меншим «стажем» її бойфренда! Але, як відомо, коли не щастить у коханні, то рано чи пізно обов'язково пощастить у картах. І Аффлек, який раніше цьому твердженню не йняв віри, днями переконався, що воно таки діє.

Головний тренер збірної Хорватії Отто Барич, який щойно відсвяткував 71-річчя, після нічиєї з чемпіонами Європи звинуватив суддів у допомозі «сильним світу сього» (гол Трезеге у ворота «картатих» справді доволі спірний) і збирався дати бій іще одному фавориту Євро-2004 — збірній Англії. І вже на 5-й хвилині матчу Хорватія — Англія Ніко Ковач виявився найспритнішим біля воріт родоначальників футболу, відкривши рахунок у зустрічі. Понад півгодини балканці подумки були у чвертьфіналі, поки все стало на свої місця. У принципі, хід поєдинку змалювати неважко: англійці проводили масовані атаки, причому діяли доволі різноманітно, розгортаючи наступ і через центр, і через фланги, і використовуючи дальні закиди на Оуена й Руні. Особливою активністю відрізнявся Пол Скоулз, який уже на 9-й хвилині міг встановити рівновагу. Нарешті наприкінці тайму чергова комбінація британців завершилася ударом манкуніанця головою в порожні ворота (до речі, Скоулз перед цим не забивав за збірну понад три роки), а в доданий час перед перервою влучним потужним ударом відзначився вундеркінд із «Евертона» Уейн Руні.

Для дуже багатих людей Заходу володіти замком — таке ж неписане правило аристократичного етикету, як мати в гаражі принаймні одне місце для Ролс-Ройса, а на пальці руки — перстень з камінчиком під сотню каратів. Серед нерухомості тамтешніх мега-зірок естради, спорту, знаних банкірів та бізнесменів зазвичай є хоч якась індивідуальна середньовічна кам'яниця з благородним «родоводом». Це не тільки тішить їхнє заможне самолюбство, а й дозволяє, не посягаючи на дефіцитні бюджетні кошти, утримувати цінні пам'ятки архітектури в добротному стані. Завдяки свідомим мільйонерам на територіях Шотландії, Англії, Баварії, Андалусії та інших європейських земель з давніми рицарськими традиціями замки стоять, як на картинці, — нинішнім туристам на радість і майбутнім поколінням на згадку.
Українцям похвалитися тут майже нічим, якщо не брати до уваги двох-трьох відреставрованих замків, зокрема, Олеського на Львівщині, де розмістився музей іконопису, та кількох розкиданих в основному по Західній Українi давніх оборонних об'єктів зі стінами і спорудами, накритими дахом. Iншi рештки представлені або наземними руїнами, або прихованими під шаром грунту фундаментами. Багате в минулому на замки Прикарпаття — не виняток.

Початок червня — традиційна пора пожвавлення хорового життя Києва. Причина добре відома: у храмах та концертних залах проходить фестиваль «Золотоверхий Київ». Цього року вже восьмий. Тому дещо обтяжений традиціями (це добре — знаєш, на що очікувати), але, як завжди, сповнений приємних сюрпризів. Звикли слухачі до іменитого «гостя фестивалю»? То маєте — сьогодні у філармонії виступає славетний грузинський ансамбль «Руставі». Пам'ятають любителі хорового співу про вдалу знахідку Миколи Гобдича — поєднання в одній програмі духовних піснеспівів та національного фольклору? То насолоджуватимуться давньогрузинськими церковними піснеспівами, а також мегрельськими, карталинськими, кахетинськими, імретинськими мелодіями...

У цю «автостопну» мандрівку ми з Настею вибиралися ду-у-уже довго. Нарешті, визначилися: у четвер, день, що за традицією вважається легким для початку дороги. Утім... Знайома прочитала нам з газети гороскоп на «обраний» четвер. Виявилося, що це «день черепахи». А от середа виявилася «днем лані». Ми зневажили «оті забобони» і планів не змінили. Маршрут наш був простий: наддніпрянськими містами (з їхніми музеями, пам'ятками і храмами) — до Чорного моря.
У дорозі нам мали слугувати яскраво-червоний намет, жовті китайські матрацики, термос, набір жерстяних мисочок з пластиковими кришечками, карта автомобільних шляхів нашої держави і поки що неперевершений путівник «Україна» (видавництво «Смолоскип»). Чому все-таки автостоп, ночівля у наметі і кашка з термоса, а не крутий автобус, готель і їдальня з усім, «що треба»? Не тільки тому, що так дешевше, і що поки не їздить отой крутий автобус історичними місцями України. А й тому, що хочеться бути ближче до насиченої мовчазною пам'яттю землі, почути її мову, забути про «земні турботи» і жити дорогами: куди вони поведуть і що покажуть.