Потрапити на вчорашнє засідання Кабміну виявилося непросто: всі під’їзди та підходи старанно заблокували представники всюдисущої Партії регіонів, які цього разу протестували проти недоліків пенсійного забезпечення урядом Юлії Тимошенко. У руках — креативні плакати на кшталт «Рік Тигрюлі: замість пенсій — дулі». Міліція, попри традиційну апатію до мітингуючих, цього разу явно нервувала: біля входу поставили додаткові металеві загорожі, а журналістські посвідчення перевіряли просто на вулиці.

Чи можливі демократичні перетворення у державі, де переважна більшість населення тужить за «сильною рукою», ілюзією опіки, магічним дивом? Перехід від тотального контролю населення і «ручного режиму» управління до організації і самоорганізації (від місцевих громад до загальнодержавного масштабу) передбачає звільнення від містичних уявлень про світ, що виправдовують рабство. Маніпулятивні технології роблять людей залежними, відповідно, люди в такому стані не здатні розвивати громадянське суспільство. У 1991 році ми висловилися за свободу, але досі маємо слабке уявлення про неї. Волі ще потрібно «підготувати місце», насамперед у нашій свідомості.

Методи прихованого примусу застосовувалися у різних суспільствах упродовж сотень років. У ХХ столітті технології впливу на психіку мас вийшли на небачений рівень: була винайдена пропаганда. Червоні й коричневі пропагандисти довели, що звичайних людей, під відповідним керівництвом, за допомогою суворої дисципліни і масованого психологічного впливу можна схилити до майже дармової праці та до масових злочинів, що сприймалися виконавцями за «благо». Людей безперервно утримували в стані трансу — гаслами, промовами, книжками, піснями, маршами, фільмами, картинами й плакатами. Усяка маніпуляція в корені має економічний зиск: людей заколисують і обкрадають. Коли насилля і брехні забагато — їх перестають помічати. У середині минулого століття було введено новий термін — «психологічна війна», що охоплює купу методів і засобів впливу на людей для зміни їхніх психологічних характеристик (поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, мотивів, установок, а також групових норм та масових настроїв. Це, зокрема, сучасні методи комерційної реклами та державно–політичних стратегій.

Фахівці змушені визнати — багаторічні зусилля провідних учених та лікарів–онкологів, озброєних передовими технологіями діагностики та лікування пухлинних захворювань, не досягли очікуваного успіху. Кількість хворих на рак надалі зростає, незважаючи на багатомільйонні витрати на лікування пацієнтів. Тому сучасні онкологи все більше схиляються до думки — пріоритетом має стати профілактика онкопатології. Спеціалісти ВООЗ називають профілактичні заходи економічно найбільш ефективним довгостроковим методом контролю раку. Про це журналістам розповів директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, президент благодійного фонду «Єдність проти раку», академік НАН України Василь Чехун. За його словами, сьогодні існує глибока прірва між фахівцями–онкологами, які володіють колосальним масивом знань, та пересічними громадянами, які позбавлені необхідної інформації. Подолати ж цей розрив допоможуть онкологи... у шкільному класі.

Про це не прийнято говорити ні на кухнях, ні у високих чиновницьких кабінетах. Але від того реальність не змінюється: в Україні існують і діти як товар, і дитяча проституція, і дитяча порнографія. І непокарані збоченці. Вітчизняні правозахисники б’ють на сполох: випадки сексуального насильства над дітьми частішають у «нормальних» родинах, і боротися проти цього жахливого явища складно. «Суспільство має зрозуміти, що секс — це добре. Але секс із дітьми — це страшний злочин», — кажуть експерти. Психологи ж радять: будьте уважними до власних дітей і небайдужими до чужих. Адже ніхто не знає, що коїться в голові ваших сусідів...

За десять років свого існування Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України повернула на Батьківщину більше 500 тисяч різноманітних архівних документів, книжок, творів мистецтва, меморіальних пам’яток, предметів археології тощо. Таким результатом колектив, у складі якого — історики, мистецтвознавці, фахівці митної справи, — справді пишається. Тож із нагоди свого ювілею Держслужба вирішила показати світу дещицю того, що вдалося врятувати.

Закарпаття, як малий Вавилон, — тут і українці, й угорці, і румуни зі словаками і роми з євреями, і ще багато різного люду. Тому і страв у цьому регіоні від представника кожної національності — десятки, що загалом перетворюються на сотні. Зокрема Михайло Міцко, автор книги «Закарпатська кухня», що недавно вийшла друком в Ужгороді, назбирав близько тисячі стародавніх і сучасних рецептів, частиною яких ділиться з читачами «УМ».

Добре смакуватимуть із борщем чи бульйоном коржики зі шкварками. Дрібних вижарених шматочків сала має бути 140 г. Їх змішують із пшеничним борошном (півкіло), смальцем (160 г), жовтками з трьох яєць, розчиненими в невеликій кількості сметани дріжджами (25 г) та дрібкою солі. Усе перемішують і поступово вливають ще 250 г сметани — тісто має бути середньої консистенції і не прилипати до рук. Далі його розкачують на посипаній борошном дошці, складають конвертом і залишають на 15 хвилин. Цей процес повторюють тричі. Насамкінець із тіста завтовшки 2–2,5 см склянкою вичавлюють круглі коржики, на яких ножем роблять «крупну сітку». Виклавши круглячки на змащене деко, вичікують годину–півтори, щоб вони піднялися, змащують збитим яйцем і випікають у гарячій духовці до готовності.

Про музей фотографії в Україні говорити ще рано. У нас не те що фотофестивалю путнього немає, а місця, де б регулярно могли виставлятися фотохудожники, не знайти. Порівняно недавно у Києві відкрилася галерея, яка з самого початку свого існування спеціалізується винятково на фотографії. У Brucie Collections українська публіка вперше познайомилася з роботами фотографів міжнародного рівня — ню Хельмута Ньютона, красою руху Ховарда Шатца, пейзажами Африки Себастьяно Сальгадо, ландшафтами Італії та Ямайки Антона Ланге, еротикою Гуідо Арджентіні. Серед екзотичних пейзажів і оголеної натури перевага надається фешн–фотографії. Першим у Brucie Collections виставлявся американський фешн–фотограф Майкл Маккефрі, який у Києві відзняв колекцію Лілії Пустовіт. Слідом за ним —Хаггі Регнарссон, Девід Дребін, Альберт Уотсон.

Кожний новий проект «Сестер Тельнюк», нині «Тельнюк: Сестри», цікавий по–своєму, оскільки там бринять нові ідеї, думки, зав’язані на оригінальний концептуальний намір. Новий проект завжди демонструє не бачені раніше виміри творчості групи. Частина матеріалу з останнього студійного альбому «Жовта кульбаба» отримала днями інтригуюче продовження у вигляді першого студійного відеопроекту, а по суті — оригінального музичного фільму з бонус–треками під назвою «Тельнюк: Сестри. Rehersal», що в перекладі означає «Репетиція». Ми зустрілися з директором групи Назаром Стригуном у день презентації фільму в столичному Кінопалаці.