Олексій Берест воював з 22 червня 1941 року. Всі 1418 днів і ночей. Але його шлях до Правди й визнання виявився набагато довшим від шляху до рейхстагу. Як писала «УМ» у номері від 12 травня, нарешті історичну справедливість відновлено: Президент України присвоїв звання Героя України та нагородив орденом «Золота зірка» (посмертно) лейтенанта Олексія Береста, який брав участь у Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом. А нещодавно на могилі українця побувала неофіційна делегація з України: спiввiтчизники привезли на могилу землю з рідної Берестові Горяйстівки та копію Прапора Перемоги і наш український стяг.

У невеликому затишному будиночку підполковника у відставці Василя Панчини першим мене зустрів «хор» годинників, що наповнювали всю оселю басовитими голосами: господар, очевидно, має слабкість до годинникових механізмів. Тим часом у домівці Василя Михайловича вже збиралися гості — винуватець свята відзначав столітній ювілей — неабияка дата. А народився ювіляр у селі Юхимiвка Хмельницької області, у звичайній сільській родині. У сім'ї було четверо дітей, тож змалку довелось працювати Василю, який був найстаршим, на різних роботах. Починав, звичайно, «з низів». Та старанного й розумного хлопчину досить швидко помітили — забрали в область. Працював у облвиконкомі, потім — секретарем райкому. Про ті часи ювіляр згадує неохоче. Можливо, тому, що мріяв Василь зовсім про інше, марив журналістикою. Та коли зібрався вступати до Московського інституту журналістики, з роботи не відпустили: мовляв, тут потрібен. А потім життя закрутило та й кинуло в самісіньке пекло...

...Про те, що в селі Чапаєвка Золотоніського району на Черкащині зникла вагітна жінка, стало відомо вранці. А трохи пізніше селом, яке розташоване за дамбою Кременчуцького водосховища, якраз навпроти Черкас, розлетілася жахлива звістка: на березі Дніпра рибалки знайшли обгоріле тіло18-річної Юлії. Люди подумати не могли, що на таке здатний хтось з їхніх односельців. Але виявилося, що душогубом майбутньої матері та її ненародженого сина є мешканець саме Чапаєвки. Вбивцю черкаські правоохоронці затримали буквально по гарячих слідах.

Через півроку після революційних подій на майдані Незалежності в столиці знову буде багато помаранчевого кольору. Щоправда, у сполученні з чорним, адже саме така двобарвна гама є візиткою донецького «Шахтаря», який другий рік поспіль прикрасить День Києва в останню неділю травня 20—30-тисячною армадою своїх уболівальників. Так керівництво клубу вже традиційно забезпечує підтримку команди під час фіналу Кубка України.

В історії зі скандальною суботньою знахідкою у видавництві «Новий друк», де поруч із безневинним дитячим «Барвінком» відкрився цілий «клондайк» воістину збоченської «чорнопіарної» продукції (плакатів зі спотвореними обличчями українських опозиціонерів тощо), «Україна молода» намагалася розібратися так само, як, мабуть, і решта наших колег по перу. Для більшої об'єктивності у цьому матеріалі ми подаємо винятково свідчення, що називається, з перших вуст.

У київській гімназії східних мов № 1 четвертого жовтня урочисто відкрили пам'ятну дошку, присвячену 55-річчю з дня проголошення Китайської народної республіки і відповідної річниці початку вивчення китайської мови в Києві. Були запрошені гості — з посольства, парламенту, Всеукраїнського товариства китаєзнавців... На жаль, серед них не було людини, яка стояла біля витоків школи, де вперше почали навчати талановитих дітей з усієї України мови і культури загадкової Піднебесної. Іван Корнійович Чирко нинішньої весни встиг закінчити редагування Великого українсько-китайського і китайсько-українського словника, що його замовив кілька років тому Харбінський університет. Поруч із веселою порцеляновою статуеткою китайського Бога Довголіття — подарунком посла КНР — ми разом з ним перегортали розрізнені сторінки багаторічної перекладацької праці й не знали, що бачимо людину дивовижної долі, розуму і мужності востаннє. Начебто відчуваючи, що словник — його лебедина пісня, Іван Чирко напередодні подарував свою величезну бібліотеку з китайськими культурними раритетами знайомому чиновнику з МЗС. І згадував свою історію любові до Піднебесної з гумором і легкою ностальгією... У травні цього року його не стало.

Уже, мабуть, усім українцям (навіть тим, які вірять тільки провладному телебаченню) зрозуміло: нічого, крім сирого курячого яйця, у Віктора Януковича під час відвідин Івано-Франківська не кидали. Та ба: в Україні продовжують збирати мітинги на захист Прем'єра від «екстремістів», масово засуджуючи прояви «фашизму». Адмінресурс скликає підневільних у Шепетівці, Донецьку, Харкові. На позавчорашньому мітингу в «столиці» Слобожанщини палкі прихильники «великого Дона» примудрилися навіть прийняти заяву, в якій назвали яєчний кидок «профашистських молодчиків» у Януковича «найсумнішим днем в історії нової України», через це «країна опинилася на межі війни і миру, над прірвою міжнаціональної ворожнечі. Нахабний випад дикої юрби змусив здригнутися, завмерти біля телеекранів увесь світ».

«...Мсьє, ваше ім'я облетить увесь світ, прославиться навіть в Америці», — ці слова сказала циганка, тримаючи за руку Луї Бардо, що сидів у невеликому кафе з дружиною та друзями. Скромна вечеря негайно була доповнена шампанським. Щасливий Луї страшенно зрадів, сподіваючись, що це його заводи нарешті принесуть плоди за вкладену туди працю. Ніхто тоді й гадки не мав, що прізвище Бардо прославить на весь світ крихітна Брижит, яку того вечора залишили удома з нянею...

Коли говорять про вибори в «краї великого «дона», то, зазвичай, мають на увазі не так вкидання виборцями бюлетенів у виборчу скриньку, як масштабну фальсифікацію результатів голосування. Тож не дивно, що в поточній президентській кампанії влада на Донбасі навіть не надто звертає увагу на дієвість агітації за свого кандидата, а ставить перед собою передусім три цілі: підготовка виборчих комісій, які переінакшать результати виборів у потрібний бік, залякування виборців, включення адміністративного та бандитського ресурсу. Часом навіть спеціаліст не знайде між ними різниці. Адже і владні органи, і кримінальні формування діють однаковими методами.

Хоч води відтоді спливло й немало, в Україні нараховується близько тисячі учасників тієї вражаючої події. Мешканець Дніпропетровська, підполковник у відставці Іван Лютий — один iз них.