Відтепер офіційним гімном Закарпатської області є пісня «Подкарпатские русины...» на слова Олександра Духновича та в музичній обробці знаного на Закарпатті композитора Михайла Керецмана. Цю пісню вважають гімном так званого «політичного русинства» — інспірованого з Росії сепаратистського руху, який проголошує закарпатців відмінними від решти українців та вимагає для «Підкарпатської Русі» спочатку автономії, а потім конфедерації з РФ.
Наступного разу ми побачимо Верховну Раду вже після першого туру президентських виборів. Парламент, який на виборах 2004 року активно контролював виборчий процес, цього разу просто вмив руки. Можливо, через те, що вибори–2010 накладаються на новорічні та Різдвяні свята — депутатам хочеться відпочити...
У виборчих бюлетенях може зникнути нумерація кандидатів. Претенденти на посаду глави держави можуть розташовуватися в документі в алфавітному порядку, без указування цифр. Принаймні це випливає з рішення Київського апеляційного адміністративного суду, який зобов’язав Центральну виборчу комісію скасувати нумерацію в бюлетенях.
Резонансні публікації «УМ» із викладом документів кримінальних справ стосовно Юлії Тимошенко, порушених і закритих свого часу в Україні та Росії, зацікавили не лише наших читачів, а й народних депутатів із фракції «Наша Україна — Народна самооборона». Нагадаємо, що у статті «Кандидат–хабарниця» від 11.12. 2009 р. йшлося про те, що кандидат на посаду глави держави Юлія Тимошенко, подаючи до ЦВК документи, приховала від виборців окремі факти власного кримінального минулого. На прохання читачів, «УМ» на минулому тижні навела зразок інформаційного запиту виборця до кандидатки Тимошенко. А днями захистити право виборців знати всю інформацію про кандидатів у президенти України, щоб зробити правильний вибір, вирішили депутати Микола Кульчинський, Василь Петьовка, Ксенія Ляпіна, Іван Стойко та Володимир Карпук.
Отже, у збірці «Комашина тарзанка», яка складається з однойменної повісті та кількох оповідань, нас спочатку навантажують докладними спогадами про безхмарне дитинство, трохи затьмарену юність і зовсім уже похмуру зрілість головної героїні в оточенні сільського дискомфорту, міської безвиході й подружнього небуття, а потім уже потроху скидають мемуарний баласт заради не менш нудної подорожі у безрадісну сучасність. Авторка як повісті, так і цього калейдоскопу побутово–родинних вражень, з яких твориться психологічно–ментальний простір її прози, взагалі вважає, що «життя — це літературний текст, який можна переписувати безліч разів».
Днями у Театрі Франка відбувся літературно–мистецький вечір, присвячений 90–річчю від дня народження поета, перекладача, лексикографа, знавця понад 20 мов Миколи Лукаша. Як зазначив поет Мойсей Фішбейн, Микола Лукаш «зробив переворот у свідомості мільйонів людей». Його перекладацька спадщина — це Сервантес, Флобер, Ґете, Шиллер, Бернс, Лорка, Верлен, Боккаччо, Рільке, Аполлінер. Із літературознавчих досліджень знаємо, що життя Миколи Лукаша було суцільним міфом. З одного боку про нього ходила слава інтелектуального чоловіка, генія перекладу. Але ті, хто знав його особисто, розповідають, яким «безпутним» був Лукаш у приватному житті.
