Попереднi повiдомлення про розгляд апеляційної скарги газети «Сільські вісті» на рішення Шевченківського місцевого суду про припинення випуску газети полягали у наступному. Слухання справи відклали на невизначений термін у зв'язку з необхідністю сформувати нову суддівську колегію. Було малоймовірно, що з огляду на сезон відпусток із цим завданням Феміда впорається швидко. Проте, починаючи з кінця минулого тижня, слухання відновилися і вчора відбулося вже третє засідання «нового циклу». Йдеться про засідання під головуванням судді Вовченка і за участю суддів Євтушенко та Копитуна. Вони почали розглядати апеляційну скаргу «Сільських вістей» практично з нуля.

Попереднi новини від протестуючих студентів були невеселими. «Україна молода» повідомляла про масові затримання молоді й можливий розвиток подій — суд та вирок за Адміністративним кодексом (нецензурна лайка, спротив міліції — варіантів багато). Як стало відомо згодом, у суботу зранку дійсно відбулися суди, і студентам інкримінували передусім нецензурну лайку (паралель з подіями 9 березня 2001-го і студентським комітетом «За правду» напрошується сама собою). Проте «дали» студентам небагато — одну добу адмінарешту, яку вони вже встигли відсидіти у райвідділках Ромен та Недригайлова. Відтак затриманих відпустили.

Українська влада безкінечно варіює свої прийоми, для опису яких просто не стає мови. У ці дні в усіх на вустах — Суми. Україна наразі редукувалася до контурів Сумської області. Тому природне питання — що там відбувається?

Генеральна прокуратура стурбована тим, що десятеро народних обранців, попри усі заяви ГП про те, що зброєю депутат володіти не повинен, розставатись зі своїми «луками та стрілами» не бажають. Та й, чесно кажучи, було б дивним, якби, пройшовши усю бюрократичну тяганину та виклавши за таку «іграшку» чималі гроші, нардепи так легко погодились би роззброїтися.

Що означає вислів «подвійні стандарти», пояснювати, думається, не потрібно. Це внутрішня, моральна ознака української владної машини з усіма її правоохоронними органами, інститутом прокурорського нагляду тощо. Аби не бути голослівним: два народні депутати України привернули останнім часом загальну увагу, причому з абсолютно різних приводів. Один з них, «нашоукраїнець» Олексій Козаченко, пережив збройний напад невідомих, інший — нині виключений з «Нашої України» — Олег Тягнибок озвучив тези, які широкий загал сприйняв як некоректні. За останнього прокуратура вчепилася намертво, як піраньї вгризаються у щось їстівне: з єдиним наміром — розшматувати... О'кей, скажемо ми, вважатимемо, що Тягнибок на додачу до втрати членства у фракції заслужив ще й переслідування з боку прокуратури, але тоді навіть складно буде уявити, яких надлюдських зусиль докладе ця сама прокуратура для того, щоб знайти і притягти до відповідальності нападників на іншого нардепа — Козаченка. Проте ось тут на всіх нас і чекає повна несподіванка. Виявляється, що й справи такої кримінальної (за фактом замаху на державного діяча) не існує. Її, цю справу, взагалі ніхто не порушував.

«УМ» уже повідомляла про те, що групу сумських студентів було звільнено з-під варти ще у вівторок. Вчора до них приєдналася решта активістів спротиву, звинувачених у зберіганні наркотиків. Інформцентр студентського спротиву пові-домляє, це відбулося за сприяння помічника народного депутата Андрія Шкіля Миколи Ляховича.

У принципі, немає нічого особливого у тяжінні Віктора Федоровича до різного роду навчальних закладів. З грамотністю у нього — просто біда. «З любовью» — все гаразд, а от орфографія підкачала... Проте вибори є вибори, і правила є правила. Вчитись треба було у школі, а зараз уже пізно, всупереч Леніну... Тож нема чого було розміщувати свій виборчий штаб у педучилищі, що в Прилуках Чернігівської області. Забігаючи наперед, наведемо слова Віктора Ющенка, який (нагадаємо Януковичу!) теж бере участь у президентських перегонах, однак його «штабісти» не обсіли школи чи дитсадки. Конфлікт у Прилуках, зазначив Ющенко, спровокований владою, бо «штаб (Януковича) знаходиться у державній установі, там працюють посадові особи, які знаходяться на державному утриманні — і це початок чесних виборів?».

Ця історія, власне, розпадається на два сюжети. Перший із них торкається нового бізнесу Міністерства внутрішніх справ — видачі довідок про несудимість. Віднедавна такі довідки є необхідною умовою для отримання закордонного паспорта. Мені доводилось читати про одного відчайдуха, який через суд довів, що вимога відносно довідки про несудимість є незаконною. Бо жодним нормативним документом, який був би дотичним до видачі закордонного паспорта, її обов'язковість не регламентована. Щоправда, чоловік, про якого йдеться, судився зі своїм відділом віз і реєстрацій десь близько року.

Катерина Олексій пропрацювала у журналістиці добрих двадцять років. А більше десяти років тому вона заснувала те, що тоді йменувалося «Вишгородською редакцією радіомовлення». На першій ліцензії, виданій їй як директору даної структури, навіть стоїть герб УРСР — видавалася ліцензія ще до створення Нацради з питань телебачення і радіомовлення, та й взагалі в часи, коли незалежна Україна ще ходила в пелюшках. З тих пір багато що змінилось, зокрема змінився клімат, у якому розпочинала свій радіопроект Катерина Олексій.

Вирок, проголошений у справі, яку порушила СБУ, вкотре скрутивши лапи українському «тероризму», вразив своєю жорстокістю. Двоє з десятка молодих людей, обвинувачених у замаху на державний лад, засуджені до 14 років ув'язнення. Решта отримала менше. Проте не настільки, аби не згадати принагідно нашу ж публікацію, що вийшла минулого тижня. Мається на увазі сюжет про етапування в'язнів з коментарями від Ніни Карпачової, яка згадувала про щорічні смерті засуджених, що гинуть уже по дорозі до колоній. А по прибутті на місце призначення на них чекає нове пекло. Отже, витримати чотирнадцять років у наших «шоушенках» — завдання не з простих. Однак людей засуджено... За що?