Mине ще трохи часу, і сьогоднішні номери екстреної допомоги «01», «02», «03», а тим паче багатозначні номери комунальної служби порятунку, стануть неактуальними. Людині, яка опинилася в біді, досить буде зробити тільки один дзвінок на «112», щоб до неї приїхали і медики, і пожежники, і, якщо це потрібно, ліфтери чи водолази. Диспетчер-професіонал, який прийме ваш дзвінок, оперативно вирішує, кого саме треба задіяти для гасіння пожежі чи, скажімо, для допомоги дитині, яка застрягла у порожній пральній машині (чого тільки в житті не трапляється!). Вам залишається тільки чекати допомоги і виконувати вказівки оператора (коли необхідно — психолога, медика, іншого спеціаліста).

До Запоріжжя делегації юних з'їхалися ще минулого понеділка. Розмістили веселий десант у заводських оздоровницях на Великому Лузі,острові Хортиця, в інших місцях понад Дніпром. А вже 1 червня відбулася низка заходів під патронатом голови наглядової ради благодійного фонду «Україна-3000» Катерини Ющенко. Перша леді України привітала дітей зі святом у Палаці спорту «Юність», де відбулося вокально-хореографічне дійство за участю художніх колективів обласного центру. Затим екскурсійні групи відправилися за обраними на свій смак маршрутами: на Дніпрогес, Дитячу залізницю, автозавод чи до Музею запорізького козацтва.

Прогулятися вуличками стародавнього Києва чи сучасної столиці, побачити всі православні храми та католицькі костели, будинки молитви протестантів, мусульманські мечеті, сакральні споруди іудеїв і караїмську кенасу, які колись існували у місті, послухати хорові співи найславетніших київських хорів... Сьогодні все це можна зробити, не полишаючи офісу чи квартири, а найголовніше — не відходячи від свого улюбленого комп'ютера. Якщо, звичайно, ви маєте лазерний диск під назвою «Храми Києва» від видавництва 3меdіa, який нещодавно презентували у столичній мерії. Як пояснив начальник Головного управління внутрішньої політики КМДА Олесь Петік, електронна енциклопедія містить матеріали, які пояснюють назви храмів, розповідають про їхніх фундаторів, будівничих і дослідників, дають системний виклад історії сакральних споруд міста (навіть тих, які не збереглися до нашого часу).

Брати інтерв'ю у глави обласної держадміністрації Київщини Євгена Жовтяка — те саме, що зустріти років так через десять старого друга, який досяг у житті неймовірних висот, а залишився таким, як колись, відданим і простим товаришем. Бо таким же незмінним є Жовтяк у новому, «губернаторському», статусі порівняно з попереднім, опозиційним. Цю людину — яскравого і самовідданого бійця на численних фронтах війни з «кучмізмом» — влада точно не зіпсувала. Активіст Української народної партії Євген Жовтяк залишається яскравим, щирим (в інтерв'ю «УМ» він, зокрема, відверто розповів, чому до цього часу за сумісництвом залишається нардепом і хто голосує його карткою) і скромним.
Значну частину розмови ми присвятили адміністративно-територіальній реформі. Бо вона почнеться саме з Київщини — з ініціативою провести тут експеримент нещодавно виступила Київська ОДА та віце-прем'єр з «адмінтеру» Роман Безсмертний. А почали ми інтерв'ю з питання про те, чи вдалося непосидючому і яскравому Жовтяку призвичаїтись до апаратної посади «губернатора».

Де тільки не «випливав» колишній можновладець Сумської області Володимир Щербань! То його нібито бачили в Туреччині, то в Росії, де він спокійно, разом з іншими розшукуваними особами з «гнізда Кучми», розважався в нічних закладах Москви. I ось — нова інформація про людину, проти якої в Україні прокуратура, міліція i податкова порушили три кримінальні справи i яку оголошено в міждержавний розшук.

Ніч. З-під бруднуватої казенної штори до лікарняної палати пробивається скупе місячне сяйво. Промінчик нічного світла вихоплює з темряви змарнілі від неспання й пережитих пристрастей обличчя чоловіка й жінки, які лежать під картатою інвентарною ковдрою, тісно притулившись одне до одного. У напруженій тиші чути приглушене биття їхніх сердець (в аритмічний перестук одного з них час від часу вриваються якісь постінфарктні шуми). Жінка тремтить. Очікування стає нестерпним. Аж ось воно: гуп! гуп! гуп! Від голих стін шпитального коридору відлунює пронизливо-фатальне гупотіння п'ятнадцяти пар «омонівських» чобіт...

Для когось свято — гучні салюти й феєрверки, для когось — тиша самозаглиблень і раптових прозрінь. Комусь насолодою буде танок на чужих кістках, комусь — духовне збагачення через відкриття нового: нових імен, нових творів...
П'ятнадцятий фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України «Музичні прем'єри сезону», безперечно, вдалий. Потужний. Різнобарвний. Концептуальний. І така потужність навіть закоренілому скептикові не видасться громіздкою, а різноманітність — строкатою. А концепція — вона якраз і витікає з двох попередніх складових. З потужності й різноманітності; зі сполучення уже відомого, апробованого і по-новому осмисленого з новоствореним, свіжим, прочитаним буквально a prima vista...

Олексій Берест воював з 22 червня 1941 року. Всі 1418 днів і ночей. Але його шлях до Правди й визнання виявився набагато довшим від шляху до рейхстагу. Як писала «УМ» у номері від 12 травня, нарешті історичну справедливість відновлено: Президент України присвоїв звання Героя України та нагородив орденом «Золота зірка» (посмертно) лейтенанта Олексія Береста, який брав участь у Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом. А нещодавно на могилі українця побувала неофіційна делегація з України: спiввiтчизники привезли на могилу землю з рідної Берестові Горяйстівки та копію Прапора Перемоги і наш український стяг.

У невеликому затишному будиночку підполковника у відставці Василя Панчини першим мене зустрів «хор» годинників, що наповнювали всю оселю басовитими голосами: господар, очевидно, має слабкість до годинникових механізмів. Тим часом у домівці Василя Михайловича вже збиралися гості — винуватець свята відзначав столітній ювілей — неабияка дата. А народився ювіляр у селі Юхимiвка Хмельницької області, у звичайній сільській родині. У сім'ї було четверо дітей, тож змалку довелось працювати Василю, який був найстаршим, на різних роботах. Починав, звичайно, «з низів». Та старанного й розумного хлопчину досить швидко помітили — забрали в область. Працював у облвиконкомі, потім — секретарем райкому. Про ті часи ювіляр згадує неохоче. Можливо, тому, що мріяв Василь зовсім про інше, марив журналістикою. Та коли зібрався вступати до Московського інституту журналістики, з роботи не відпустили: мовляв, тут потрібен. А потім життя закрутило та й кинуло в самісіньке пекло...

...Про те, що в селі Чапаєвка Золотоніського району на Черкащині зникла вагітна жінка, стало відомо вранці. А трохи пізніше селом, яке розташоване за дамбою Кременчуцького водосховища, якраз навпроти Черкас, розлетілася жахлива звістка: на березі Дніпра рибалки знайшли обгоріле тіло18-річної Юлії. Люди подумати не могли, що на таке здатний хтось з їхніх односельців. Але виявилося, що душогубом майбутньої матері та її ненародженого сина є мешканець саме Чапаєвки. Вбивцю черкаські правоохоронці затримали буквально по гарячих слідах.