Хто знав, хто не знав власника фірми «Явсон», але про нього активно заговорили завдяки резонансній події, що сталася напередодні парламентських виборів 2002-го року. На голови близько десятка тисяч симпатиків «Нашої України», котрі слухали виступ її лідера на центральному майдані Івано-Франківська, з літака Ан-2, пілотованого, як з'ясувалося згодом, самим Яворським, посипалися протестні листівки. Щоправда, спрямовані вони були не проти Віктора Ющенка, а проти Зіновія Шкутяка, який повторно балотувався на посаду міського голови під стягами «нашоукраїнців». На той час між мером та Олександром Яворським на повну силу розгорався конфлікт, пов'язаний з оплатою робіт, виконаних «Явсоном» при асфальтуванні однієї з вулиць Івано-Франківська.

Багато хто сприйняв паперову повітряну атаку як підтриману тодішньою владою провокацію проти «Нашої України». Це відчуття підсилив розбір польотів, у результаті якого в діях пана Яворського високі військові та правоохоронні чини не знайшли ніякого криміналу. Можливо, власника «Явсона» надовго зарахували б до апологетів кучмізму за ще один крок: на поляні гутської резиденції «Синьогора» у рік Білого Коня він подарував тодішньому Президентові Леоніду ІІ білого диво-скакуна на кличку Крок. Але зробив це, як стверджує, не з меркантильних чи вірнопідданських міркувань, а заради інтересів Прикарпаття. І на царський жест розчуленого Леоніда Даниловича — «Проси, що хочеш» — з гідністю відповів: «Нічого не треба, у мене все є».

Новий голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Стойко — з тих, хто був у перших лавах творців помаранчевої революції в регіонах. Саме він очолював виборчий штаб Віктора Ющенка в Тернополі, був головою обласного Комітету національного порятунку. Багатьом тернополянам запам'ятався цей чоловік на чолі пікетів та на імпровізованих мітингових трибунах із мегафоном у руках. Відтак після призначення Стойка на посаду голови обласної адміністрації дехто з недоброзичливців говорив: «Ну-ну, хай попробує! Областю керувати — це не в мегафон кричати». Однак новий голова відразу ж перейшов від слів до конкретних справ, причому взявся і за ті, що були не до снаги всім його попередникам. А його перші особисті прийоми громадян тривали до півночі.

Запоріжці готували зустріч глави держави ще у квітні, однак тоді нагальніші справи у столиці змусили Віктора Ющенка відтермінувати своє побачення з Хортицею. Щирий українець, він ніколи не приховував занепокоєння станом справ у національному заповіднику «Хортиця».

Mине ще трохи часу, і сьогоднішні номери екстреної допомоги «01», «02», «03», а тим паче багатозначні номери комунальної служби порятунку, стануть неактуальними. Людині, яка опинилася в біді, досить буде зробити тільки один дзвінок на «112», щоб до неї приїхали і медики, і пожежники, і, якщо це потрібно, ліфтери чи водолази. Диспетчер-професіонал, який прийме ваш дзвінок, оперативно вирішує, кого саме треба задіяти для гасіння пожежі чи, скажімо, для допомоги дитині, яка застрягла у порожній пральній машині (чого тільки в житті не трапляється!). Вам залишається тільки чекати допомоги і виконувати вказівки оператора (коли необхідно — психолога, медика, іншого спеціаліста).

До Запоріжжя делегації юних з'їхалися ще минулого понеділка. Розмістили веселий десант у заводських оздоровницях на Великому Лузі,острові Хортиця, в інших місцях понад Дніпром. А вже 1 червня відбулася низка заходів під патронатом голови наглядової ради благодійного фонду «Україна-3000» Катерини Ющенко. Перша леді України привітала дітей зі святом у Палаці спорту «Юність», де відбулося вокально-хореографічне дійство за участю художніх колективів обласного центру. Затим екскурсійні групи відправилися за обраними на свій смак маршрутами: на Дніпрогес, Дитячу залізницю, автозавод чи до Музею запорізького козацтва.

Прогулятися вуличками стародавнього Києва чи сучасної столиці, побачити всі православні храми та католицькі костели, будинки молитви протестантів, мусульманські мечеті, сакральні споруди іудеїв і караїмську кенасу, які колись існували у місті, послухати хорові співи найславетніших київських хорів... Сьогодні все це можна зробити, не полишаючи офісу чи квартири, а найголовніше — не відходячи від свого улюбленого комп'ютера. Якщо, звичайно, ви маєте лазерний диск під назвою «Храми Києва» від видавництва 3меdіa, який нещодавно презентували у столичній мерії. Як пояснив начальник Головного управління внутрішньої політики КМДА Олесь Петік, електронна енциклопедія містить матеріали, які пояснюють назви храмів, розповідають про їхніх фундаторів, будівничих і дослідників, дають системний виклад історії сакральних споруд міста (навіть тих, які не збереглися до нашого часу).

Брати інтерв'ю у глави обласної держадміністрації Київщини Євгена Жовтяка — те саме, що зустріти років так через десять старого друга, який досяг у житті неймовірних висот, а залишився таким, як колись, відданим і простим товаришем. Бо таким же незмінним є Жовтяк у новому, «губернаторському», статусі порівняно з попереднім, опозиційним. Цю людину — яскравого і самовідданого бійця на численних фронтах війни з «кучмізмом» — влада точно не зіпсувала. Активіст Української народної партії Євген Жовтяк залишається яскравим, щирим (в інтерв'ю «УМ» він, зокрема, відверто розповів, чому до цього часу за сумісництвом залишається нардепом і хто голосує його карткою) і скромним.
Значну частину розмови ми присвятили адміністративно-територіальній реформі. Бо вона почнеться саме з Київщини — з ініціативою провести тут експеримент нещодавно виступила Київська ОДА та віце-прем'єр з «адмінтеру» Роман Безсмертний. А почали ми інтерв'ю з питання про те, чи вдалося непосидючому і яскравому Жовтяку призвичаїтись до апаратної посади «губернатора».

Де тільки не «випливав» колишній можновладець Сумської області Володимир Щербань! То його нібито бачили в Туреччині, то в Росії, де він спокійно, разом з іншими розшукуваними особами з «гнізда Кучми», розважався в нічних закладах Москви. I ось — нова інформація про людину, проти якої в Україні прокуратура, міліція i податкова порушили три кримінальні справи i яку оголошено в міждержавний розшук.

Ніч. З-під бруднуватої казенної штори до лікарняної палати пробивається скупе місячне сяйво. Промінчик нічного світла вихоплює з темряви змарнілі від неспання й пережитих пристрастей обличчя чоловіка й жінки, які лежать під картатою інвентарною ковдрою, тісно притулившись одне до одного. У напруженій тиші чути приглушене биття їхніх сердець (в аритмічний перестук одного з них час від часу вриваються якісь постінфарктні шуми). Жінка тремтить. Очікування стає нестерпним. Аж ось воно: гуп! гуп! гуп! Від голих стін шпитального коридору відлунює пронизливо-фатальне гупотіння п'ятнадцяти пар «омонівських» чобіт...

Для когось свято — гучні салюти й феєрверки, для когось — тиша самозаглиблень і раптових прозрінь. Комусь насолодою буде танок на чужих кістках, комусь — духовне збагачення через відкриття нового: нових імен, нових творів...
П'ятнадцятий фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України «Музичні прем'єри сезону», безперечно, вдалий. Потужний. Різнобарвний. Концептуальний. І така потужність навіть закоренілому скептикові не видасться громіздкою, а різноманітність — строкатою. А концепція — вона якраз і витікає з двох попередніх складових. З потужності й різноманітності; зі сполучення уже відомого, апробованого і по-новому осмисленого з новоствореним, свіжим, прочитаним буквально a prima vista...