Дива не сталося — в останній уїк–енд «білої» Олімпіади у Ванкувері ніхто з наших спортсменів до п’єдесталу не підійшов навіть на відстань пострілу. Точніше, навіть кількох пострілів. Це якщо брати до уваги, що найвищим за ці дні виявилося восьме місце біатлоністів в естафеті. Вдруге за 16 років виступів незалежною дер­жавою — на п’яти Іграх — Україна залишилася без медалей. Тепер спортсменам, тренерам, фахівцям, чиновникам і вболівальникам належить оцінить такий результат — провал це чи, радше, закономірність.

Чи завжди те, що широким загалом сприймається за християнську церкву, веде спільноту до доброго, світлого, правдивого, навчає любити ближніх і ділитися зі знедоленими? Адже траплялося, що в різних країнах утворення під назвою «церква» йшло на колаборацію зі злочинним владним режимом і «духовно» обґрунтовувало його програмні цінності, часом протилежні християнським. По суті, політична влада творила нову маріонеткову «псевдорелігійну» структуру, що не реагувала на несправедливість та суспільний занепад. У ХХ столітті такі утворення підтримували тоталітарні режими в Німеччині та Радянському Союзі.

Тернопільський національний технічний університет свого часу цілком умотивовано був названий іменем видатного вченого у галузі фізики і електротехніки та громадського діяча Івана Пулюя. 165 років тому він народився у невеликому містечку Гримайлів теперішнього Гусятинського району Тернопільщини. Вищу освіти здобував у Відні (тоді регіон належав до Австро–Угорської імперії), куди син простого селянина добирався пішки. У Європі він так і залишився жити і працювати, але душею цей талановитий чоловік завжди був зі своїм народом.

Кожен середньостатистичний кременчуківець, який мешкає в забезпеченій більшістю благ цивілізації квартирі, за добу споживає 352, 5 літра води. Отже, за місяць — понад 10 із половиною тонн! Саме такі показники водоспоживання нещодавно за суто науковою методикою «вирахували» запрошені в наддніпрянське місто фахівці Харківської національної академії міського господарства. Згадані цифри практично не відрізняються від діючих у місті норм, від яких «танцюють» тамтешні комунальники при нарахуванні оплати за всі без винятку «водні процедури» (зазначимо, що кременчуцькі «мірки» близькі до тих, які застосовуються у більшості наших міст).

Ця неперевершеної краси засніжена вершина з часу свого першого підкорення Хансом Меєром у 1889 році збагатилася численними пригодами і обросла легендами. До гори–символу, гори–випробування, літературної «героїні» одного з оповідань Ернеста Хемінгуея їдуть з усього світу: помилуватися, оцінити, спробувати піднятися на вищу точку африканського континенту. А зваба й справді неабияка. Як найвища у світі вершина, що стоїть окремо, а не «розчиняється» в гірському масиві, її видно за сотні кілометрів. «Кілі» — як її лаконічно, по–панібратськи називають претенденти–підкорювачі — входить в престижну для альпіністів і гірських туристів програму «сім вершин світу», яку за певної фізичної підготовки і акліматизації можна здолати без спеціального технічного спорядження.

А височіє гора на півночі Танзанії. Розташована на південь від екватора, ця країна приваблює своїм своєрідним географічним положенням, тропічним екваторіальним кліматом, багатством флори і фауни, численними кавовими плантаціями арабіки, робусти і справжніми банановими лісами. Населення країни сягає майже 37 млн. і репрезентує в основному африканські племена банту, масаі, маконде та інш. Офіційними тут визнано дві мови — суахілі і англійську (на острові Занзібар поширена ще й арабська).

Так сталося, що дата інавгурації новообраного Президента Віктора Януковича збіглася з матчем–відповіддю 1/16 фіналу Ліги Європи між «Шахтарем» та «Фулхемом». Тож донеччанам, за яких палко вболіває Віктор Федорович, належало не словом, а ділом привітати високопоставленого фана зі вступом на найвищу державну посаду. Але не так склалося. Україна залишилася без своїх представників у єврокубках. Може, через те, що Янукович, всупереч планам, залишився продовжувати святкування в Києві й до Донецька на футбол не полетів — на відміну від Ріната Ахметова.

Завтра в Національній опері України даватимуть «Євгенія Онєгіна». У ролі Греміна — «найвідоміший бас слов’янського походження», народний артист СРСР Анатолій Кочерга, у ролі Онєгіна — український баритон, соліст московської «Нової опери» Віталій Білий. Зібрав українських оперних зірок, які прикрашають провідні сцени світу, диригент Донецького національного академічного театру опери та балету імені Анатолія Солов’яненка Василь Василенко, який, власне, і стоятиме завтра за диригентським пультом. Минулий рік для Василя Василенка був дуже успішним: його рідному театру указом Президента України Віктора Ющенка надано статус національного, сам маестро був удостоєний звання народного артиста України, побачила світ чергова поетична збірка «Тотоха» — від назви історичного пагорбу біля рідного його серцю козацького Медвина, що на Київщині.

Поки після уроку, або по–театральному — «співанки», маестро «набивав» пахучим тютюном свою люльку, я порозпитував солісток театру Тетяну Плеханову (сопрано) та Наталку Матвєєву (мецо–сопрано) і про їхнього керівника. «Надзвичайно творча, закохана в музику людина. Темпераментний, дієвий, дає багато матеріалу для сприйняття і, головне, може показати, навчити, направити. Працювати з ним цікаво і легко: він генерує ідеї, сам захоплюється ними і спонукає до цього інших», — охарактеризували свого шефа співачки. А ще маестро Василенко — людина патріотична, про цю чесноту майстра свідчить і його творчість.

Про оперне мистецтво і національну культуру поговорив із Маестро журналіст «УМ».

Чи не найбільший український філософ пропонує «сучасне прочитання» усієї вітчизняної культури — якої ще вищої читацької мотивації треба? Але прочитання книжки–лавреата — Мирослав Попович. «Культура. Ілюстрована енциклопедія України» (К.: Балтія–Друк) — лишає по собі більше запитань, аніж набутих відповідей.

Прихильники кумедної британської журналістки Бріджит Джонс уже не можуть дочекатися продовження історії улюбленої героїні. Коли два роки тому продюсери оголосили, що зніматимуть третю серію «Щоденника Бріджит Джонс», фанати були в захваті. Згодом оприлюднили й приблизну дату початку зйомок: узимку чи навесні 2010–го. Як з’ясувалося, знімальний процес і справді має ось–ось стартувати. Але виникла несподівана перешкода: незмінна виконавиця головної ролі Рене Зеллвегер категорично відмовляється знову набирати вагу.

Колумбійка Енджі Сансельменте Валенсія до останнього часу була відома на батьківщині як модель — рекламувала спокусливу жіночу білизну. Але тепер 30–річна краля постала в зовсім іншій ролі — як шефиня потужного міжнародного наркокартелю, що переправляв наркотики з Латинської Америки до Великої Британії та інших країн Європи. Як повідомляє газета «Сан», група Енджі діяла переважно в Аргентині та Мексиці. При цьому наркокур’єрами були латиноамериканські моделі — вони часто виїздили на модні покази та фотосесії до Європи, перевозячи принагідно кокаїн.