Чергове засідання уряду, котре мало відбутися вчора вранці, скасували. І хоча після програних Юлією Тимошенко виборів орган виконавчої влади лихоманить, цього разу урядовці зіграли на випередження. Тобто провели свою нараду на день раніше, призначивши її початок на 18ту годину. І, мабуть, цілком випадково... забули запросити на нього пресу.
Ситуація в українській економіці залишається тривожною. Особливо — з огляду на великий обсяг внутрішніх боргів. Новопризначена перша заступниця голови адміністрації Президента Ірина Акімова допустила, що в Україні може бути зафіксований технічний дефолт. «Вільні гроші на рахунках казначейства зараз складають тільки 0,1% від обсягу зобов’язань, які потрібно проплачувати. Це означає, що порожня казна не може в нормальному режимі обслуговувати всі необхідні рахункові зобов’язання», — зазначила Акімова. Ще до виборів незалежні експерти та Рахункова палата з’ясували, що обсяги зобов’язань у країні становлять близько 25—25,4 мільярда гривень, а на казначейських рахунках розміщено близько двох мільярдів.
25 лютого Європарламент схвалив резолюцію, в одному з пунктів якої шкодує, що Віктор Ющенко надав звання Героя України Степанові Бандері. Який, мовляв, «співпрацював із нацистським режимом». Очевидно, члени Європарламенту не знали про його ув’язнення в концтаборі Заксенхаузен і про загибель від рук нацистів двох його рідних братів — активістів антинацистського підпілля. Та й не дивно, бо й про існування України довідалися — хто в 1991–му, хто — в 2004–му. Що ж до української історії часів Другої світової війни, то віднайшлися енергійні просвітителі з Польщі та білокам’яної. Струнок, на яких можна було пограти, пропонуючи сприймати європейський народ із давнім корінням за «негідників–різунів із дикого поля» вистачало: жодна з країн–членів нинішнього Європарламенту свого часу не втрутилася, коли в такій близькій насправді Україні упродовж майже всього ХХ століття людей вбивали голодом та непосильною працею, палили політв’язнів у крематоріях, а рови й ліси біля кожного містечка наповнювали трупами розстріляних під час «акцій очищення». Відомо, що за звільнення від такої нелюдської влади виступила ОУН, очолена Бандерою, і УПА на чолі з Шухевичем. Тому й визнані вони у вільній Україні героями. Утім європарламентарії висловили сподівання, що новий глава України перегляне це рішення «і надалі дотримуватиметься європейських цінностей»...
Шановні парламентарії!
Нам, українцям, приємно нагадати, що два останні століття Захід був тією адресою, куди ми зверталися як до Вищого арбітра — зі скаргами на беззаконня в «імперії зла». Ми розуміли, що наша історія засекречена перед світом, і Захід майже нічого не знає про національно–визвольну боротьбу України проти тоталітаризму Гітлера і Сталіна. На Заході не знали навіть, що гаслом ОУН і УПА було «Свобода народам! Свобода людині!».
Фахівці згодом проаналізують усі аспекти виборів 2010 року. Але чекати немає часу. За п’ять років чергові перегони й знову доленосне — «Куди йдемо?». Так триватиме доти, доки Державний гімн буде не протокольним ритуалом, а величальною одою українському народу. Є приказка: «З пісні слів не викинеш». А от із Державного гімну викинули важливий рядок: «...В ріднім краї панувати не дамо нікому», що було змістовною метою боротьби впродовж століть. Ця «хірургія», як і конституційна терапія з підміни «українського народу» неідентифікованими «громадянами всіх національностей», як неоднозначність ст. 10 про державну мову, як видалення з паспортів графи «національність», з погляду сьогодення не видаються випадковими «недоліками». Вони створювали умови узурпації влади неукраїнцями.
У СРСР урядовців поділяли на комуністів і чесних комуністів. Україна пішла далі й виплекала зло і менше зло. І це так сподобалося виборцям, що стали на ґерць, справедливо вважаючи: чому мусить бути не наш колишній зек, а ваша пройдисвітка в минулому і теперішньому часі...
Ой, як влучно висловився М. Чечетов в одній із всеукраїнських газет, вважаючи, що «...всі рішення мають базуватися на тому, чи зміцнюють вони цілісність України». (Мається на увазі указ про присвоєння Героя України Степанові Бандері).
І досі не вщухає у серці біль, коли перегортаємо в пам’яті близько 100 сторінок справи нашого батька Пилипа Цифера, якого двічі судив військовий трибунал Харківського військового округу. Несила переповісти всі сфабриковані звинувачення, якими способами «вибивали» зізнання. Батька, старшого політрука, тобто комуніста, заарештували 23 травня 1938 року і 34 місяці жорстоко морально й фізично знущалися над ним комуністи. В цьому пересвідчилися, читаючи підписи під «документами». Записали дослівно останній із них: «Талон ордера №5, 17 квітня 1941 р., начальнику тюрми №1. З одержанням цього негайно звільніть з–під варти заарештованого Цифера П. І. Капітан ГБ». Перший трибунал засудив батька до 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення прав; а після касаційної скарги до Верховного Суду СРСР другий трибунал його виправдав. У 1993 році нам видали довідку, що Цифера П. І. реабілітовано...
У Перевальському районі на Луганщині міліція «накрила» чергову «бригаду», яка видобувала вугілля відкритим способом. Але від подібних груп «вуглярів» ця відрізнялася розмахом намічених планів, а також адресою ватажка «копачів», який виявився мешканцем міста Єнакієве, що на Донеччині.
Упродовж березня міліція проводить черговий місячник для «підпільних Кіндратів», які мають у власних загашниках незареєстровану вогнепальну зброю, вибухівку, боєприпаси та спецзасоби. У МВС нагадують, що незаконне зберігання зброї є злочином. Але до 31 березня кожного, хто принесе до найближчого відділу міліції обрізи чи дідусеві нагани з власного схрону, звільнятимуть від кримінальної відповідальності.
