По–різному поводяться після президентських виборів Сергій Тігіпко й Арсеній Яценюк. Якщо Яценюк, котрий посів четверте місце з непоганим результатом, продовжує підтримувати контакт зі своїм виборцем із білбордів та через телевізійні звернення, то несподіваний «бронзовий призер» — зачаївся і віддає перевагу кулуарним переговорам. Виходить так, що Тігіпко не проти виторгувати посаду в уряді Януковича, а лідер «Фронту змін» зі своїм політичним проектом націлюється вже на наступні кампанії. Після позавчорашньої зустрічі Тігіпка і Яценюка з Президентом Віктором Януковичем їхнє розходження оформилося ще чіткіше.

Коли європейська транснаціональна компанія «Аеробус» (Airbus) почала роботу над створенням широко розрекламованого потужного військово–транспортного літака A400M, запит на машину таких можливостей був велетенським. Офіційно проект стартував 2003 року, і вже тоді з різних країн світу на придбання нового літака надійшло близько 200 заявок. Відтоді авіапарки замовників зносилися ще більше, але омріяний транспортник до них так і не надійшов. Замість стати гордістю європейських авіабудівників, A400M ледве не став їхньою найбільшою ганьбою — вже зараз реалізація проекту відстає від графіка на три роки і потребує дедалі більших фінансових вливань.

Завершення президентських перегонів не вгамувало пристрастей на Луганщині. Схоже на те, що після перемоги Януковича луганські «регіонали» вирішили узяти під свій контроль міліцейські структури області. На це вказує безпрецедентна за своєю агресивністю кампанія з дискредитації міліції. Міліція не мовчить у відповідь.

Завершення президентських перегонів не вгамувало пристрастей на Луганщині. Схоже на те, що після перемоги Януковича луганські «регіонали» вирішили узяти під свій контроль міліцейські структури області. На це вказує безпрецедентна за своєю агресивністю кампанія з дискредитації міліції. Міліція не мовчить у відповідь.

Велика «рибка» спіймалася співробітникам обласного УБОЗ Черкащини: їм вдалося викрити групу наркоторговців з шести осіб — азербайджанців та українців. Ця компанія налагодила збут наркотичних та психотропних речовин. Серед «кайфового асортименту» був і гашиш, який завозили прямісінько з Середньої Азії.

Сліди двох прудконогих «священиків», котрі несли в побожні маси «дуже помічні» образки та хрестики, залишилися в кількох селах Калуського району на Прикарпатті, проте їх самих вдалося затримати не відразу.

Настирною у своїх еротичних бажаннях виявилася 60–річна мешканка Бердянська. Аби не мерзнути одиначкою, пенсіонерка вирішила затягнути під свою ковдру партнера з інтернету. Подруги порадили, що саме у «павутинні» нині можна значно швидше знайти собі сексуального партнера, тож жіночка одразу засіла за ноутбук. На виставлену нею візитку на одному з сайтів знайомств «клюнув» 23–річний (!) хлопець, нібито з Мелітополя.

Перенесення церемонії вручення Національної премії з Оперного театру на Чернечу гору в Каневі для лауреатів не стало несподіванкою. «Я завжди готова їхати до Канева, — каже письменниця Галина Пагутяк, яка отримала Шевченківську премію за роман «Слуга з Добромиля», — але якби музей Шевченка, де нас нагороджували, не був у такій розрусі. Ми замерзли, як цуцики. Віяло холодом із Дніпра. Церемонія проходила у вестибюлі музею. Вручали по алфавіту. Ніхто з нас не хотів говорити. Лише поет Дмитро Іванов із Чернігова зачитав вірша. Янукович був дуже затиснутий, після нагородження відмовився з нами спілкуватися. Він побачив, що зібралася публіка, яка явно за нього не голосувала».

Книжка Сверстюка — це збірка вибраних есе, публіцистики і спогадів про світ, життя, віру і безвір’я, високе й низьке в долі України, покоління та й самого автора книжки.

Євген Сверстюк пише коротко, сильно, парадоксально правдиво, афористично, його оповіді можна назвати притчами. У політичному вирі сьогодення Сверстюк починає з моралі й честі: «Життя, на жаль побудоване так, що правила чести треба щоразу підтверджувати, інакше вони забуваються...» Інакше виходить, що половинчаста мораль призводить до того, що в патріотах, пише Є. Сверстюк, ходять ті самі люди, які звеличували владу. А вона була такою, що попит на західну літературу в застійні 70–ті був зумовлений тим, що принаймні в книгах зустрінешся з порядними людьми. А творили ту систему люди подібні до сталінця Дмитра Мануїльського, який при зустрічі з Дмитром Донцовим (у 1918 р.), запитав: «Чому ви не з нами (більшовиками), ви ж порядна людина?». На що Донцов відповів: «саме тому».