У харківському Лісопарку, де влітку тривала боротьба проти будівництва дороги, й надалі ростуть будівельні паркани. Екологи переконані: навесні на огороджені території знову прийдуть лісоруби, й одна з найстаріших зелених зон міста й далі гинутиме від їхніх бензопилок. Саме тому громадська організація «Зелений фронт» запропонувала харків’янам зимову форму боротьби з екологічним лихом. Взявши довгі палиці, активісти прибули до «харківської Швейцарії» (район Лісопарку в районі Білгородського шосе, де найшвидше ростуть високі огорожі) й почали барабанним дробом бити на сполох об металевий паркан майбутньої новобудови.

Вірус «cвинячого» грипу, який минулого року пройшовся Україною і зчинив неабиякий переполох серед населення, забравши чимало життів, виявили у вагітної жінки. Наразі вона проходить курс лікування в інфекційному відділенні Донецької центральної міської лікарні №1.

Учора Центр громадських зв’язків Запорізького облуправління міліції прокоментував надзвичайну подію, про яку голова місцевого суду Жовт­невого району Запоріжжя офіційно повідомив напередодні. Йдеться про те, що хтось «послав кулю» в освітлене вікно кабінету № 2 — на той момент безлюдного, позаяк помічник судді вийшла до сусіднього приміщення без вікон.

На уряд Юлії Тимошенко «накопали» ще компромату. Контрольно–ревізійне управління виявило в діях Кабміну значні втрати фінансових і матеріальних ресурсів, які, за словами керівника ГоловКРУ Петра Андрєєва, обраховуються десятками мільярдів гривень.

Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв має всі шанси увійти в аннали дипломатії. Нещодавно він відзначився неабиякими «пізнаннями» в українській лінгвістиці, зазначивши, ніби українську мову в Західну Україну принесли більшовики. Тепер набирає обертів розголос про його псевдоісторичні пізнання — Гузєєв зайнявся поясненням слів Володимира Путіна, котрий заявив, що перемогу в ІІ Світовій війні Росія здобула б, навіть якби Україна не входила до складу Радянського Союзу.

В Україні знову заговорили про об’єднання партій. Песимісти відразу ж не повірили в перспективу цих розмов, а прагматики висунули версію: мабуть, до носа українських політиків уже долинув запах грядущих парламентських виборів... Цікаво, що об’єднавчі процеси анонсовано на двох флангах політики.

Я не належу до оптимістів, котрі стверджують, що ця влада не втримається й до осені. І я не належу до песимістів, котрі вважають, що Янукович та його команда прийшли надовго, як мінімум на десять років.

Я переконаний, що протистояння буде тривалим і непростим. Тому треба налаштуватись на запеклу боротьбу.

Хоч і народився Євген Золотарьов у селищі цукровиробників Халтуріному, дитинство видалося несолодким. Батько, шофер за фахом, загинув на фронті ще на початку війни. Мати, різноробоча бурякорадгоспу, залишилася одна з трьома синами, серед яких Женя був середульшим. Тож дитячі роки вкарбувалися у пам’ять передовсім злиднями та вчинками типової «безбатьківщини», що лише додавали клопотів неньці. Щоправда, згодом ті витівки «компенсувалися» потягом до знань і паростками лідерських якостей, завдяки яким став комсомольським активістом ще зі школи. Після закінчення сільгоспінституту і двох років роботи за фахом на рідній Полтавщині у березні 1961 року поїхав на казахстанську цілину. Спершу працював у Акмолінській області головним зоотехніком радгоспу «Подлєсний», а вже з грудня — директором радгоспу «Андріївський».

Зрештою, за 31 рік безперервної роботи в Казахстані не оминув практично жодного щабля партійно–господарської «номенклатурної» драбини районного та обласного рівнів, «дослужившись» до посад першого секретаря Актюбінського обкому партії та голови облради зі статусом фактичного «хазяїна» потужного промислового регіону. В 1992 році повернувся на Полтавщину. А через 4 роки знову відбув до столиці Казахстану вже як керівник торговельно–економічної місії у складі посольства України. Після закінчення дипломатичної служби став генеральним директором асоціації «Полтавацукор», яку очолює й зараз, напередодні свого 75–річчя. Однак ту першу керівну булаву директора радгоспу вручили йому в 25–річному віці. А очолюваний радгосп лише орної землі мав більше 31 тисячі гектарів — за українськими мірками це фактично піврайону. Чи не страшно було майже зі студентської лави «занурюватися» в такі масштаби робіт? І чи справді добровільно їхав на цілину?

Минулого тижня волиняни пережили легкий шок від почутого з вуст Миколи Азарова. На засіданні уряду той обурився волинськими цінами на харчі у грудні: «У нас що, Волинська область в іншій державі знаходиться? Там люди не такі, що їм настільки ціни підняли?!». Цифри, якими оперував глава уряду, справді вражали. Так, борошно вищого сорту в цілому по Україні подорожчало на 5,6 відсотка, а у Волинській області — на 24,6, крупа манна — на 6,4, тоді як у нас — на 33,2; масло вершкове подорожчало в середньому на 10,2 відсотка, проте на Волині — аж на 23. Саме ці показники вивели Волинь у лідери з подорожчання серед усіх областей України. Як могло таке статися в небагатій області, де середня зарплата — одна з найнижчих у державі? Прем’єр–міністр волів почути це від керівника не лише нашої області, а ще чотирьох областей, де допустили різке зростання цін.