Київ у кожного свій. Мій почався з Чорнобиля — напевно, це банально. А, може, й ні. Просто коли ти переживаєш щось дуже сильно, усіма «фібрами душі», як казали письменники ХІХ століття, тобі здається, що подібні почуття має багато хто з оточуючих. У 1986-му нас, школярів, завантажили в автобуси і відправили до Скадовська. Я пробула там недовго і скоренько звідти втекла — хай і не в буквальному розумінні. Й навіть не через те, що совдепія у піонерському таборі імені Гагаріна лізла з усіх шпарин і доводила до сказу. З ранку до обіду й з обіду до вечора ми, столичні юні ленінці, шльопали по розігрітому добіла асфальту при повному червоногалстучному параді і горлали «речьовки».

Жарт про те, що вносити зміни до Конституції є національною українською забавою, застарів раніше, ніж встиг обійти шпальти ЗМІ — реальних та віртуальних. І, певна річ, раніше, ніж переписування Основного закону вкотре відбулось. До речі, про те, що внаслідок останнього Президент втратив частину своїх повноважень на користь парламенту та уряду, не знає 23,3 відсотка респондентів, опитаних Центром Разумкова. Тобто майже кожен четвертий. Так само кожен четвертий лише приблизно уявляє собі те, що відбувалося з Конституцією протягом останнього часу. І тільки 15 відсотків опитаних вважають себе носіями усієї законодавчої мудрості. Добре це чи погано? Мабуть, просто показово. Недарма представник Президента у Конституційному Суді Володимир Шаповал вважає, що українська Конституція має бути зрозумілішою для суспільства. Тим паче, що вона — як було вирахувано і встановлено — є лідером на європейських теренах за кількістю «латань» та «підшивань». Тож щоб остаточно привести головний законодавчий «талмуд» держави у зразковий і легкотравний стан, нинішні політики знов беруться за пера та олівці. Який продукт буде на виході — побачимо скоро, адже, на думку експертів, новий варіант Конституції потрібен основним політичним силам як аргумент у боротьбі одна проти одної.

Є пропозиція. Тобто пра-па-зі-ція. Внести іще одну правку в закон про Кабмін: започаткувати посаду міністра-логопеда та віце-прем’єра з питань хороших манер і правильної говорильні. А потім віддати обидва крісла теперішній правій руці Януковича — Миколі Яновичу Азарову.

Питання на кшталт «Чому Блок Тимошенко являє всі ознаки внутрішнього тоталітаризму, вже не вперше й не вдруге проводячи закритий з'їзд?» так і зависло в повітрі. Учора з провідних бютівців на дзвінок мобільного телефону зреагував тільки Дмитро Видрін. Та й то тому, що зараз занедужав і перебуває вдома, а не бере участь у політтусовках. «Це не з'їзд, — сказав Видрін «УМ», — це збори активу партії, які будуть вирішувати кадрові питання». Знову ж таки, з причини своєї хвороби пан Видрін додати до сказаного більше нічого не зміг — у подробиці він, мовляв, не вникав. Що ж до його однопартійців, то вони, вочевидь, якраз і занурились у партійні справи з головою — та так, що було не до коментарів.

Повторне обрання Ніни Карпачової Уповноваженим з прав людини Верховної Ради обростає коментарями. Здебільшого — не такими, що додали б святкового настрою Ніні Іванівні. Хоча, з іншого боку, від словесного обурення вже нічого не зміниться — це на власній шкурі відчули і доповідачки ПАРЄ Ханне Северінсен та Ренате Вольвенд. Дарма європейські «опікуни» України попереджали про те, що в нас дедалі більше відчувається «відсутність демократичних традицій» та повернення до кучмізму — зокрема, через призначення на ключові державні посади осіб, котрі вже скомпрометували себе та довірені їм інститути влади.

Попри заявлену в заголовку тему почну з іншого: депутати Верховної Ради Іван Бокий (фракція СПУ), Юрій Мірошниченко та Михайло Чечетов (обидва — від фракції «Регіонів«) зареєстрували 29 січня проект закону про «Внесення змін до закону України про Конституційний Суд». В чому його суть? Звичайно ж, в урізанні юрисдикції КС і, зокрема, у вилученні з повноважень конституційних суддів права трактувати закони України та її Конституцію. Попри незрозумілість того, що ж тоді входитиме в компетенцію КС, автори законопроекту таки мають рацію: навіщо щось тлумачити в суді, коли є органи та посадові особи, які, відтягнувши на себе ковдру, залюбки роз'яснять будь-яку ситуацію, причому зроблять це так, як цього вимагає та чи інша політична сила, а не закон. Хто замовляє музику — той і отримує коментарі. Візьмемо для прикладу ситуацію з законом про Кабмін: як уже знають наші читачі, ще у вівторок Міністерство юстиції внесло цей акт до Єдиного державного реєстру — попри те, що закон цей не був належним чином оприлюднений, а відтак і не набрав чинності. Нонсенс? Керівник Мін'юсту Олександр Лавринович так не вважає — адже в коментарях для газети «Коммерсант-Украина» він зазначив наступне: той факт, що закон не оприлюднений офіційно, не є проблемою, оскільки підставою для внесення в реєстр є не публікація акта, а лист, що підтверджує його відповідність нормам Конституції. І все ж досі вважалося, що закон запускає в дію факт його друку в офіційних виданнях — «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі», а відтак вже існуючий — а не віртуальний! — закон вносять до Державного реєстру. Проте коли дуже треба, можна вочевидь і поперед батька в пекло...

Суспільно-політичне життя в Україні являє собою нині цікавий феномен: з одного боку, наявний застій (у найширшому значенні цього слова), підкріплений до того ж розчаруванням соціуму в ідеях та їхніх безпосередніх носіях, а з іншого — події подекуди змінюють одна одну з такою калейдоскопічною швидкістю, що взяте вранці інтерв'ю застаріває вже надвечір. Не встигла «Україна молода» спитати представника Президента в парламенті Романа Зварича про те, що він думає з приводу появи на сайті Верховної Ради закону про Кабінет Міністрів, як навздогін цій розмові прийшла нова звістка: текст згаданого акта розміщує на своїх сторінках «Офіційний вісник України» i не лише вiн, а й «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Відтак сумнозвісний закон може набути чинності...

Як уже писала «Україна молода», 1 вересня 2005 року загинув громадський діяч, голова правозахисної організації «Гельсінкі-90» Юрій Мурашов. Це сталося внаслідок наїзду на нього легковика на перехресті вулиці Волоської та Верхнього Валу. Мабуть, кожну подібну смерть можна назвати безглуздою і передчасною. Однак у випадку з Мурашовим такі визначення доповнює ще й цинічне споглядання учасників (по суті, — винуватців) ДТП, що не надали важко травмованій людині жодної допомоги. В протилежному випадку Мурашова можна було б врятувати. Проте цього не сталося, тож зараз Подільський суд Києва зважує міру провини кожного з трьох водіїв, які спровокували ту фатальну аварію.

Визначення «імперативний мандат» останнім часом стало модним. Парламент ухвалив закон про можливість відкликання партіями зрадників із місцевих рад (щоправда, спікер Мороз заявляє, що ця норма не має зворотньої сили, тож БЮТ не зможе збільшити чисельний склад своїх фракцій у тих радах, де нардепи порозбігалися ще минулого року). Але Блок Тимошенко не заспокоюється й хоче прикласти імперативний мандат ще й до Верховної Ради.

Пошук у базі даних порталу Верховної Ради дав рівно нуль результатів щодо законопроекту про Президента України. Закону не існує навіть у проекті. Про що тоді взагалі йдеться? А йдеться, як завжди, про перерозподіл влади. От Прем'єр-міністру, приміром, здається, що влада у нас функціонує не досить ефективно, а одне з її крил — ще й не регламентовано. І він щиро дивується, чому цього, мовляв, не помічає Президент? Що ж, один Віктор залюбки направить іншого Віктора на путь істинний, і от тоді й настане у нас повна та беззаперечна «вікторія»...