«Назустріч виборам» — пародіюючи радянські газети, багато ЗМІ використовують нині цей штамп як заголовок. Але впевненістю у тому, що вибори таки відбудуться, подібність двох епох і вичерпується. Часи в нас буремні й непрості. На момент, коли готувався цей матеріал, найгарячіше повідомлення зі столичного бульвару Лесі Українки (там розміщений Центрвиборчком) стосувалось просування в напрямі ЦВК колони прихильників коаліції. За повідомленнями МВС (яке супроводжувало мітингувальників), бажаючих подіяти на нерви Давидовичу було близько 5 тисяч. Сам голова ЦВК на момент «рандеву» був відсутній — перебував на засіданні РНБО. А напередодні зазначив, що найближчим часом ніхто не планує підсилювати охорону ЦВК. «Не буде ні бронетранспортерів, ні танків», — пообіцяв він. (Зате, за словами депутата-«регіонала» Бориса Петрова, у внутрішньому дворику Центрвиборчкому наразі перебувають вісім автобусів зі спецназом).

Хоч остання заява Віктора Януковича і стосувалася його готовності «змиритися» з достроковими виборами, все ж головна увага прикута зараз до Конституційного Суду — адже перед тим, як апелювати до народу, Янукович покликав у рефері між ним та Президентом саме КСУ.

Якщо послуговуватись мовою кінематографа, то зараз Центральна виборча комісія готується зняти пріквел на вибори-2006. Тобто прокрутити час назад і написати (точніше, переписати) початок історії, обравши таку Верховну Раду, якою вона мала б бути від самого початку — з парламентською більшістю, що відповідає справжньому розкладу електоральних симпатій. Головне — це «забезпечити волю людей і закон, забезпечити проведення демократичних виборів — спокійно, без шуму», — наголосив Президент країни Віктор Ющенко у вчорашній розмові з головою ЦВК Ярославом Давидовичем. Давидович, у свою чергу, пообіцяв вкластися у встановлені законом терміни і виклав перед керівником держави перелік заходів, які слід організувати перед початком дострокових виборів, що відбудуться, згідно з президентським указом, 27 травня цього року.

У ніч із суботи на неділю в автокатастрофу потрапив народний депутат від блоку Юлії Тимошенко Андрій Шкіль. Близько дванадцятої ночі Андрій повертався на своїй машині Hyndai-Grandeur додому, на вулицю Срібнокільську, проте на Дніпровській набережній із ним зіткнулося авто Mitsubisi-Proton. За словами очевидців ДТП — працівників автозаправної станції «Солекс» — машина «Міцубісі», рухаючись від заправки, несподівано розвернулась на трасі, перетнула подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки і вискочила на зустрічну смугу, якою їхав Шкіль. Те, що водій «Міцубісі» двічі порушив правила дорожнього руху (не тільки виконавши поворот у забороненому місці, а й перебуваючи за кермом у нетверезому стані), вчора підтвердив і заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов. З вини особи, що перебувала за кермом «Міцубісі» (за даними джерел «УМ» в ДАІ, йдеться про громадянина Бовкуновича, 1963 року народження, нині відпущеного на підписку про невиїзд) загинуло двоє його супутників — у тому числі й 18-річна дочка Бовкуновича. Андрій Шкіль отримав черепно-мозкову травму, струс головного мозку, сильний забій грудної клітки. Лікарі говорять, що він знаходиться у стані середньої тяжкості.

Дворічної давнини конфлікт із «Україною молодою» (який, до речі, був розв'язаний у Верховному Суді на нашу користь) Степан Гавриш, тоді — представник у ЦВК кандидата в президенти Віктора Януковича, називає «непорозумінням». «Непорозуміння» виникло на грунті «біг-мордів», як газета найменувала рекламні щити Януковича. За інших обставин розмова кореспондента «УМ» iз паном Гавришем могла й не відбутися. Але газета тоді перемогла, Помаранчева революція — також, команда Януковича встигла перегрупуватися й повернутися до влади. Екс-нардеп Степан Гавриш також не випав із суспільно-політичного життя — тепер він член Вищої ради юстиції. Органу, що контролює суди, а отже — і дотримання законності в усій державі...

Позавчора дошку оголошень Шевченківського районного суду прикрашало повідомлення: «12 березня — суддя Ігнатченко Н. В. — 10.00 №1493/07 — Медведчук В. В. до Вищої ради юстиції про визнання рішення недійсним». Загальнодоступною мовою це означає, що справа за номером 1493/07 містить позов громадянина Медведчука (а за даними «УМ», це і є «той самий» Медведчук, тобто глава президентської адміністрації часів Леоніда Кучми) до вищезгаданого державного органу.

...Тільки Помаранчева революція (з усіх локальних столичних революцій) обійшлася без того, щоб зробити наріжним каменем свого тла бронзову постать Шевченка. Квадратні метри біля нього менші за Майдан, до того ж у листопаді-грудні 2004-го була конкретна прив'язка до виборів та правильного «підрахуя». До Шевченка йдуть, коли весна, а політичний загарбник встановлює власні правила гри. От тоді поетове «борітеся — поборете!» набуває особливої актуальності.

У нинішньої парламентської коаліції є два чинники нестабільності, говорить колишній представник Президента в парламенті, а зараз просто народний депутат із «Нашої України» Юрій Ключковський. Перший чинник — це комуністи, які в усьому підконтрольні Москві. Другий — соціалісти (вони також можуть вийти з гри, яку затіяли спільно з «Регіонами», але з власних причин). Якщо нинішня коаліція розпадеться — в політичній історії України почнеться новий етап. Якщо ні — теж не все втрачено, адже у президентських сил залишається козир у вигляді Конституційного Суду, якому ще належить прийняти рішення з приводу того, чи легітимно сформований цей Кабмін. Щоправда, свою відданість закону судді поки що не мали нагоди довести. Словом, надії на краще є, але вони мали б чимось реальним підкріплюватися...

Ось і знову насувається на країну 8 березня... Торгівці квітами вже приборкують червоні тюльпани, надівають їм на дзьоби тоненькі гумочки та шикують упокорену намордниками флору в шеренги по троє і по п'ятеро. А працівники мас-медіа починають ламати голову над тим, що б такого нового і свіжого видати на-гора з нагоди традиційного одностатевого свята весни. Можна, звісно, застосувати підхід національно свідомий і познущатися з радянських «жон-мироносиць» — Клари Цеткін та Рози Люксембург. Можна вдатися до гламурно-таблоїдних заходів і опитати, приміром, нардепів на предмет того, що вони даруватимуть дружинам (адже що отримають їхні коханки — політбомонд все одно не зізнається). Можна написати щось душевне і ніжне про жінок загалом... Але це все вже було, є і буде, тож вигадувати велосипед ми будемо рівно стільки, скільки існуватиме 8 березня. Тобто до скону. Хоча, якщо дуже вже постаратися...

Дмитро Видрін, 92-й номер у виборчому списку БЮТ, політолог, автор одного художнього роману й нардеп, вимагає серйозних запитань. Таких, як питання про китайську модель глобалізації, де можна «малювати схеми і будувати гіпотези». Тобто не вимагає, звісно, а просто дуже на них розраховує. Хоча найкраще Дмитро Гнатович розкривається, коли говориш із ним про речі, до Китаю недотичні. Тоді він сипле «видрінізмами» — особливого гатунку політично-еротичними дотепами. Завжди пристойними і смішними. І цим його таланти не обмежуються. Видрін дає серйозні прогнози, інколи — досить нетривіальні, й часто вони збуваються.