(Укрінформ.)
Дворічної давнини конфлікт із «Україною молодою» (який, до речі, був розв'язаний у Верховному Суді на нашу користь) Степан Гавриш, тоді — представник у ЦВК кандидата в президенти Віктора Януковича, називає «непорозумінням». «Непорозуміння» виникло на грунті «біг-мордів», як газета найменувала рекламні щити Януковича. За інших обставин розмова кореспондента «УМ» iз паном Гавришем могла й не відбутися. Але газета тоді перемогла, Помаранчева революція — також, команда Януковича встигла перегрупуватися й повернутися до влади. Екс-нардеп Степан Гавриш також не випав із суспільно-політичного життя — тепер він член Вищої ради юстиції. Органу, що контролює суди, а отже — і дотримання законності в усій державі...
— Пане Степане, давайте одразу розберемося: Янукович не зміг встановити контроль над Конституційним та Верховним судами (оскільки там на керівні посади були призначені креатури «помаранчевих»), а ось політична орієнтація Вищої ради юстиції — під питанням. Ви, умовно кажучи, кому належите?
— Мені б дуже хотілося, щоб органи, які ви перерахували, нікому не належали. Тобто належали б цілій нації як інструменти, що забезпечують верховенство права.
Ви от згадали Конституційний Суд як орган, що «не дістався» Януковичу, але проблема ще й у тому, що КСУ на сьогодні не діє. Протягом восьми місяців Конституційний Суд не приймає жодного рішення. Мало того! Навіть у такому ключовому питанні, як закон про заборону Конституційному Суду розглядати зміни до Основного закону, КСУ не може ухвалити рішення. Точніше, 13 голосами «за», як повідомляє преса, постановляє зняти це питання з розгляду... Я вважаю, що в такому випадку весь Конституційний Суд мав би подати у відставку...
Що ж стосується Вищої ради юстиції, то вона не належить нікому. Хоча б тому, що представляє інтереси п'яти різних «цехів» — Верховної Ради, Президента, з'їзду адвокатів, з'їзду представників вищих юридичних навчальних закладів та прокуратури. Зазвичай у такій ситуації альтернативні думки неминучі...
— Знаєте, у Вищій раді юстиції зібралися такі персоналії, які не асоціюються зі словами «ніхто нікому не належить». Приміром, «регіонал» Сергій Ківалов, «донецький» заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін, сам Генеральний прокурор Олександр Медведько, колишній представник Кучми в парламенті Олександр Задорожній...
— Не хотілося б коментувати окремих осіб... Зрештою, мене так само можна звинуватити в тому, що я був на стороні певної сили.
— Можна.
— Але я намагаюся демонструвати відданість своїй професії в більшій мірі, ніж тій чи іншій політичній силі. Так само — і згаданий вами Задорожній. Звичайно, без депутатського імунітету багато колишніх парламентаріїв почуваються дещо скуто, але наша позиція, я переконаний, заслуговує на розуміння.
— А як щодо члена ВРЮ Антона Чернушенка — голови Апеляційного суду Києва? Кажуть, що це — людина Ківалова, надзвичайно антипатична Ющенку, який втримався від «вигнання» Чернушенка тільки через те, щоб не бути звинуваченим у дрібній помсті...
— Власне, був указ, яким Президент звільнив мене, Задорожнього і Чернушенка з членів Вищої ради юстиції. Отже, йшлося не про нього одного. Ми мали з Президентом тривалу дискусію з цього приводу... Я зауважив, що такі його дії були поза межами Конституції. Зрештою ми порозумілися, і Президент відкликав свій указ. Я ніколи не мав образи персонально на Віктора Андрійовича, бо розумів, що це діяло його оточення, яке — щоб тримати його певним чином на контролі — підшукувало ворогів. Що ж стосується Чернушенка, то він представляє суддівський корпус і перебуває у корпоративних стосунках з тим середовищем, яке сформувало його як професіонала. А підозрювати, що він перебуває ще й під впливом якоїсь особи, котра через нього тисне на ВРЮ, — думаю, не варто.
— Компанію вам у ВРЮ зараз намагається скласти й Віктор Медведчук. За даними «УМ», він у Шевченківському райсуді позивається з Вищою радою юстиції з приводу невизнання його членом ВРЮ. Медведчука висунув у Раду з'їзд вищих навчальних закладів, він не склав присягу у парламенті, але вважає, що це й не потрібно, бо вже присягав у 1998-му, тож цього, мовляв, досить... Вам відома ця ситуація?
— Жодного разу Вища рада юстиції не розглядала це питання на своїх засіданнях, і навіть у кулуарах воно не обговорювалося. Так що я не зовсім готовий до розлогих пояснень з цього приводу. Але знаю, що така ситуація дійсно виникла, і Віктор Медведчук звернувся до суду... Уся ця колізія в юридичному плані надзвичайно цікава, тож лишається тільки дочекатися рішення суду, з яким Вища рада, до речі, може і не погодитись. А в протилежному випадку таке рішення вступить у свою законну силу.
— Але Медведчук справді був висунутий до нового складу ВРЮ і відмовився з'явитись у парламенті, щоб пройти присягу?
— Так, він був висунутий з'їздом. Але стосовно «відмовився»... Мені невідомі всі обставини цієї справи. Присягу він дійсно не прийняв, і термін для цього закінчився. Якщо право на присягу буде відновлене судом, Медведчук буде змушений її прийняти. Врешті, він уже одного разу приймав присягу як член Вищої ради юстиції. І я не виключаю, що саме на цьому факті суд і констатуватиме своє рішення. Наразі Медведчук вважається таким, що рішенням з'їзду юристів був обраний до складу ВРЮ. Тож завтра, після рішення суду, він може прийти і зайняти крісло з написом «Медведчук Віктор Володимирович, член Вищої ради юстиції...»
— А післязавтра — пересісти в крісло, на якому зараз написано «Ізовітова Лідія Павлівна, в.о. голови Ради юстиції»? Подейкують, що Медведчук страшенно прагне очолити цей орган. Як вам у такому разі працюватиметься під керівництвом Медведчука?
— Я нікому ніколи не служив. Незалежно від того, буду я чи не буду членом Вищої ради юстиції... Сподіваюся, що з Медведчуком працювати буде просто. А навіть якщо і ні, перетворити Вищу раду юстиції на «орган імені однієї людини» — просто неможливо.
— Але він для вас не є одіозною особою, якій не подають руки?
— Ні. Навпаки, я ставлюся до нього як до товариша. Я багато з ним спілкувався під час виборчого процесу, ми з ним були в одному блоці...
— Скажіть, коли буде дообрана трійка членів Вищої ради юстиції, яких висуває парламент?
— Та вже зараз вони мали б бути обрані... Нам для кворуму необхідно 14 членів ВРЮ, тоді як для Конституційного Суду ця цифра становить 11. Тобто від нас однозначність компромісів вимагається більша, ніж від КСУ... Думаю, що вони будуть обрані вже найближчим часом, хоча все залежатиме, ясна річ, від того, як більшість порозуміється з опозицією.
— Які кандидатури є сьогодні?
— Знаю двох: голову Печерського районного суду Києва Володимира Колісниченка та народного депутата Валерія Бондика (фракція «Регіонів». — Авт.), але він уже призначений першим заступником міністра юстиції. Кандидати мають бути як мінімум юристами — така вимога закону...
— А що чути про суддю Мукачівського райсуду Володимира Монича, який забороняв Морозу підписувати закон про Кабмін? Останні повідомлення про нього були невтішними: Монич потрапив у реанімацію, дізнавшись про своє можливе звільнення...
— Так, ми отримали всі документи, які підтверджують те, що Монич госпіталізований. А прийняття рішення щодо нього передбачає особисту присутність судді, бо неприпустима заочна відповідальність. Звичайно, якщо немає злісних зловживань. У мене, наприклад, було до нього дуже багато запитань... Тож я голосував проти ухвалення рішення стосовно судді Монича на Вищій раді юстиції. Верховна Рада так само не прийняла жодного рішення у зв'язку з тим, що суддя особисто не міг дати пояснення з парламентської трибуни з поважних причин. Не знаю, що зараз робить Монич, а депутат із «Нашої України» Кріль, який подавав до нього той позов, уже відкликав цей документ... Я вважаю, що нам була потрібна дискусія з приводу судді Монича, щоб зрозуміти, навіщо він постановив свою заборону. Чиї інтереси він захищав — свої власні, національні абощо? Відтак може йтися не про звільнення судді, а про дисциплінарне реагування на його проступок — оголошення догани, пониження у класі...
— Стривайте, але якщо суддя Монич вийде на парламентську трибуну і скаже, що захищав національні інтереси — йому ж не догану, а подяку слід оголошувати? Бо ви чомусь говорите тільки про покарання — більше або менше...
— Санкція залежатиме від Верховної Ради. Але якщо він казатиме про національні інтереси, то члени Вищої ради юстиції обов'язково поцікавляться, в чому він бачить захист цих інтересів... Ми не судимо, ми формуємо оціночні судження щодо тих чи інших юридичних фактів.
— Сформуйте, будь ласка, судження на предмет того, чи мав право Голова Верховної Ради не виконати рішення суду.
— Згідно із законом, ухвалу суду не може ігнорувати ніхто. Не виконати її можна лише у випадку оскарження у вищій інстанції. Тобто Голові Верховної Ради слід було терміново, хай би і вночі, звертатися до апеляційної інстанції... Наскільки я знаю, цього зроблено не було. Хоча Мороза покарати таки неможливо — він не ставив свого підпису під законом про Кабмін.
— Мороз вчинив дуже хитро...
— Відповідально перед законом.
— Так, звісно. Але цікаво тут те, як закон дозволяє карати суддю, котрий виходить з-під контролю: спочатку спільними зусиллями Верховної Ради та Вищої ради юстиції у відставку відправили суддю Василенка, який порушив кримінальну справу проти Кучми. Тепер на порядку денному — справа Монича. Скажіть, а рішення суддів Конституційного і Верховного судів так само підлягають оцінці Вищої ради юстиції?
— Так. Тільки в межах виконання суддею присяги.
— Я просто веду до того, що Вища рада юстиції насправді є органом колосального впливу. І питання того, хто очолить цей орган, є дуже важливим... Як ви, до речі, почуваєтеся біля подібних важелів влади?
— Мені комфортно у Вищій раді юстиції. Я перебуваю у нормальних людських і професійних стосунках з усіма членами ВРЮ. Хоча визначення свого місця в житті, свого поклику є природним для будь-якої людини... Я не те що стомився від політики, але був змушений відійти від її активної фази. Мені складно бути осторонь усіх подій, що відбуваються зараз. І мені є що сказати з приводу них. Тим паче що наявність у мене юридичного диплома не потребує доказів — я заробив цей диплом тяжкими мозолями. Якщо всі мої знання потрібні — я залишусь у політиці, якщо ні — я залюбки займатимусь тим, чим займаюсь зараз — виховуватиму своїх маленьких синів насамперед...
— Кому можуть знадобитися ваші знання — на яку пропозицію ви чекаєте? Давайте відверто: якщо завтра дострокові вибори і вас кличуть відразу у два штаби і два виборчі списки — до кого ви підете: до Президента чи Прем'єра?
— Час покаже, куди і як. Усе залежатиме від того, які цінності обстоюватимуть ці політики. Я не хотів би сьогодні говорити про будь-яке своє визначення. Довкола Прем'єра зібрана більш професійна і підготовлена команда, хоча і в ній теж є свої конфлікти...
— Принаймні щиро. Я очікувала, що ви скажете про свою безсумнівну відданість Президенту... Ви співпрацювали у 2004-му з Януковичем, потім написали листа Ющенку, в якому висловили жаль, що ви були з ним по різні боки барикад. Президент звільнив вас із складу Вищої ради юстиції, але згодом скасував це звільнення. Все так складно відбувалося... Чи контактуєте ви з Ющенком сьогодні?
— Практично на сьогодні з Президентом контакту немає. Одного разу в нас була розмова, і я відчув себе досить комфортно під час неї...
— Мабуть, вашу співпрацю з Януковичем ви не обговорювали...
— Ні. Президент не вдавався до історичних екскурсів. Ми говорили про теперішній час України, про її майбутнє... Я знаю Президента [Віктора Ющенка] з 1996 року, і наші стосунки іноді складалися непросто... Я вважаю, що був неетичним, коли у 2004-му побажав Президенту не зловживати іноземною кухнею — ніхто тоді не вірив у його отруєння... Я зійшов тоді на трибуну і вибачився перед ним.
— Пане Степане, ми вже зрозуміли, що роль ВРЮ — дуже велика у впливі на «неправильних» суддів, тобто ваш орган може коригувати ледь не будь-яке судове рішення. Тож суто теоретичне питання: чи могла Вища рада юстиції дослідити дотримання суддями своєї присяги у 2004 році, коли Верховний Суд України під головуванням Анатолія Яреми приймав рішення про проведення третього туру президентських виборів? Якби знайшовся такий депутат Кріль, як у випадку з мукачівським суддею Моничем, чи просто громадянин ім'ярек, який подав би позов на порушення його прав Верховним Судом?
— Верховний Суд тоді прийняв своє рішення одностайно, він визначив свою позицію як вищий інституційний судовий орган країни...
Ви поставили мені надзвичайно складне запитання, на предмет якого можна зараз хіба лише теоретизувати, але розглядати його у суто абстрактній площині є навіть неморальним, на мою думку...
Власне кажучи, Вища рада юстиції може й не прийняти від громадянина ім'ярек його звернення, якщо не побачить у ньому достатніх юридичних підстав.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
