Місто Вилкове, розміщене фактично біля кордону з Румунією, — це останнє поселення на Дунаї перед місцем, де річкова вода змішується з морською. Туристів приваблює ця водна країна з багатьма острівцями, зліпленими з намулу та сміття, з вузькими каналами-вулицями, які тут називають єриками, з перекинутими через них горбатими дерев'яними містками, з маленькими очеретяними хатками, з розлогими вербами, які ростуть просто у воді, з унікальним виноградом, вино з якого можна пити тільки «не відходячи від бочки», та найсолодшою на півдні України полуницею. Як розповідає завідуюча інформаційно-туристичним центром Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ) Акуліна Федоренко, тільки в дельті Дунаю в Україні можна побачити суцільні стогектарні зарості білого латаття і поспостерігати за тим, як рибалять рожеві та кучеряві пелікани. Туристи не знають про всі ті проблеми, що їх мусять долати місцеві жителі для збереження «очеретяного раю». Гості їдуть — проблеми залишаються...

Більшість курців на Майдані зізналися, що щось-таки чули або читали про нововведену заборону. «Щось» розповідали по телебаченню, транслювали по радіо, друкували у газетах, але жодної таблички, жодного оголошення з попередженням про заборону паління немає ані у підземних переходах, ані у під’їздах київських будинків, навпаки, численні смітники з сіточками-попільницями ніби заохочують перехожих запалити. Єдина попереджувальна табличка, яку кореспонденту «УМ» вдалося побачити, дві години мандруючи центром Києва, висіла в переході на станції метро «Печерська».

На вівторковій сесії Запорізької міськради депутати від Партії регіонів діяли за принципом «Нахабство — друге щастя». І «обламалися» у своїх намірах. Вони мали однодумців лише у включенні до порядку денного питання про «мовну солідарність» із Донбасом і Луганщиною, Севастополем і Харковом (а тепер уже й з Алуштою. — Ред.). Попри те, що кілька років тому Феміда Запоріжжя за поданням прокурора вже скасовувала рішення сесії щодо підвищення статусу російської мови, місцеві депутати вирішили наступити на ті ж самі граблі. Поки що синців собі не набили. Бо впродовж трьох годин дискутували з приводу іншого питання — у який спосіб розподіляти портфелі?

Ніколи ще на головних форумах планети не спостерігалося такої вражаючої відвідуваності. Хто міг подумати, що матч збірних Саудівської Аравії й Тунісу на арені в Мюнхені може зібрати 66 тисяч чоловік? Диктори на стадіонах продовжують із задоволенням повідомляти, що всі квитки на матчі продані. Проблема з потраплянням на трибуни настільки гостро стоїть для вболівальників, що вони роблять спеціальні плакати із проханням продати зайвий квиток на кількох мовах і вештаються з ними по містах, де відбуваються зустрічі.

Лише тиждень тому жменька агресивних депутатів від фракції блоку Наталі Вітренко, домагаючись оголосити Донеччину «територією без НАТО», ледь не зірвала сесію й публічно затаврувала «регіоналів» ганьбою у їхній же «хаті».

Літньої пори частенько трапляється, що спортивним журналістам доводиться особливо старатися, щоб знаходити теми для своїх матеріалів, адже у багатьох видах спорту настає міжсезоння й життя в них на певний час завмирає. Але цього літа винаходити велосипед не треба: упродовж місяця на планеті пануватиме спорт номер один - футбол.

«Розалінд менш за все підкреслювала в собі жінку. Незважаючи на грубі риси обличчя, її не можна було назвати негарною, і якби вона звертала увагу на свій одяг, то могла б стати дуже привабливою. Вона ніколи не фарбувала губи і в 31 рік вдягалась, як англійська школярка з породи «синіх панчіх».

Наприкінці квітня я разом із кількома українськими кіномитцями перебував у Москві, де відбувався ювілейний, уже десятий, Кінофорум національних кінематографій країн СНД і Балтії. Найприкрішим для мене був останній день, коли зустрів молодого режисера Ігоря Стрембицького (того самого, що рік тому отримав Золоту пальмову гілку в короткометражному конкурсі Каннського кінофестивалю) у фойє колишнього Держкіно СРСР (саме там і відбувалися кінофорумні покази).

У нічне небо під Харковом «ціляться» одразу два десятка любительських телескопів. Їхнiй слабенькiй, за теперішніми мірками, оптиці вдається «пробити» завісу важких хмар, і серед темної безодні космічного простору астрономи таки «виловлюють» брилеподібний обрис містичного Сатурна. У віконці труби він точно такий, як на зоряній карті шкільного підручника, правда набагато яскравіший. Заради цього нетутешнього світла вітчизняні любителі зоряного неба разом із зарубіжними гостями збиралися у Харкові на УкрАстроФорум уже вп'яте.