Учора ввечері в Естонії визначалося, чи продовжить наша збірна боротьбу за збереження прописки в еліті європейського баскетболу. Чергова поразка практично поставила б хрест на цих мріях. З іншого боку, перед візитом до Балтії підопічні Валентина Мельничука суттєво поліпшили собі настрій, адже в Києві обіграли команду Угорщини — ту саму, що так познущалася над «синьо–жовтими» у першому турі кваліфікаційного турніру.

Оптимісти кажуть: 0:3 — не біда, головне — аби в офіційних зустрічах виглядали краще. Зрозуміло, що отримувати такий ляпас, як позавчора ввечері, від приблизно рівної нам за класом збірної Туреччини дуже неприємно. З іншого боку, після невдачі в «товарняку» очок у нас не поменшає, суперник не піде у відрив у турнірній таблиці. Справді, дедалі більше народу говорить про неспроможність Михайличенка як тренера, але сам Льосик сподівається, що найбільший домашній програш в історії «протверезить» його підопічних. І водночас говорить про «деякі позитивні моменти у грі». Є надія, що турецьке фіаско стане наукою для «синьо–жовтих», які до наступної домашньої гри з Андоррою, а тим більше — до білоруського виїзду, підійдуть більш підготовленими та зіграними. Роботи над помилками — непочатий край.

Нинішні виступи збірної України інакше як соромом не назвеш. Провина за те, що наша чоловіча команда докотилася до боротьби «за виживання» у вищому дивізіоні, лежить не лише на тренерах і баскетболістах, а й на керівництві національної федерації. Нинішній керманич ФБУ Олександр Волков, та й його попередник Зураб Хромаєв, сприяли засиллю іноземних легіонерів в українському чемпіонаті, нехтуючи інтересами молодих гравців. І тепер виходить, що в нас практично немає виконавців рівня команди–учасниці фінальної частини Євробаскету.

Стартові два тури кваліфікаційного турніру «за виживання» показали, що всі чотири суперники у групі С здатні обіграти один одного, й боротьба за дві чільні позиції, схоже, точитиметься до останнього ігрового дня. Перед сьогоднішніми матчами третього туру кожен по разу переміг і програв, і позиція кожної команди в таблиці визначається лише за різницею закинутих і отриманих у свій кошик очок.

Мало хто сумнівався, що обидва українські клуби, які позавчора ввечері змагалися за вихід до четвертого раунду Ліги Європи, успішно пройдуть своїх суперників. Донецький «Металург» після «сухої» перемоги в домашньому матчі проти словенського «Інтерблоку» їхав до Любляни у статусі беззаперечного фаворита. Пропущений у Рієці м’яч змушував дещо насторожуватись фанатів харківського «Металіста», але до Слобожанщини їхні хорватські суперники прибули з такими кадровими втратами, що й годі було сподіватися на реванш у протистоянні з третьою командою українського чемпіонату. У підсумку, наші «металеві» клуби забили п’ять м’ячів на двох і не пропустили жодного.

Можна лише уявляти, які емоції кипіли в душі президента «гірників» Ріната Ахметова позавчора після фінального свистка норвежця Хауге в Тімішоарі. Донецький олігарх забезпечив завоювання першого в історії незалежної України єврокубка, побудував для свого клубу п’ятизіркову арену, на якій так хотілося якнайшвидше побачити двобої елітної Ліги чемпіонів. І ці мрії жорстоко розбилися об бетонний захист скромної румунської команди.

Від матчу в Угорщині, яким національна команда позавчора почала турнір за право залишитись серед еліти європейського баскетболу, в Україні очікували лише перемоги. Попри те, що до містечка Шомбателі наші вирушили без визнаних лідерів, Артура Дроздова та Сергія Ліщука, шанси «синьо–жовтих» на успіх начебто виглядали переконливими. Тим більше що підтягнулися до табору збірної «американці» Кирило Фесенко та Олексій Печеров; компанію їм склав нещодавно задрафтований «Атлантою хоукс» Сергій Гладир.

Ювіляр тижня: Юрій Осип Федькович.
175 років визначному українському поетові, письменникові,
перекладачеві і фольклористу, «Буковинському Кобзареві»

У той час, коли в римському басейні «Дель Нуото» чи не в кожному фінальному запливі оновлювали світовий рекорд (завдяки високотехнологічним костюмам їх встановили аж 43), для українців успіхом вважалося потрапляння до півфіналів. Цим «досягненням» відзначилися Олег Лісогор, Дарина Зевіна та Ігор Борисик. Залишившись без медалей на минулій Олімпіаді, наша збірна продовжила сумну традицію й тепер на Апеннінах. Для України цей чемпіонат став одним із найгірших — без нагород зі світових форумів «синьо–жовті» востаннє поверталися в 1994 році.