Кремль, схоже, усвідомив, що наслідки газової війни з Україною — не зовсім ті, на які сподівалися в Москві. Про це в непрямий спосіб свідчить кількість публічних виступів та швидкість різного рівня візитів, до яких вдалися останнім часом найвищі керівники «Газпрому». Комунікативна стратегія, яка проглядає за російською «газовою дипломатією», не є складною. Скористатися з почуття небезпеки, яке виникло в західних споживачів газу, та чим швидше — доки не оговталися — затягти їх до проектів будівництва обхідних щодо України газогонів.

Центр Хуста, обрамлений вежами греко–католицького, реформатського, римо–католицького та православного храмів, може позмагатися з Ужгородом та Мукачевом. Але, ясна річ, у мініатюрі, адже мешкає тут сьогодні близько тридцяти двох тисяч осіб.
Та не войовничим середньовіччям став відомим Хуст у Європі. Наприкінці 1938–го та на початку 1939 років до маленького, тоді двадцятитисячного, містечка в Карпатах була прикута увага світових політиків та преси. Американські, німецькі, італійські, французькі, британські журналісти, не кажучи вже про сусідів, пишуть репортажі та інтерв’ю з цього досі нікому не відомого краю. Бо саме звідси може початися... Велика Україна. Несподівана карта в тогочасній політичній колоді.
Після того як у щойно проголошеної автономної частини Чехословаччини — Підкарпатської Русі — Угорщина відібрала три найбільші міста — Ужгород, Мукачеве та Берегове, влада перебирається в єдине містечко, що залишилося на її теренах, — у Хуст. Здавалося б, така обкраяна територія без головних центрів, залізниці та урядової дороги не зможе вижити. Ба ні! Народний ентузіазм був величезний, адже закарпатці будували свою державність. І ця державність була українською. Уже 3 грудня 1938 року назва Карпатська Україна стає для цієї гірської землі домінуючою.
Населення Хуста за кілька зимових місяців подвоїлося. Адже сюди переїхали всі крайові установи з Ужгорода та Мукачева, прибуло чимало біженців з окупованої мадярами території.
До Хуста звернуті погляди українців усього світу. Сюди приїжджають Олександр Олесь та Микола Аркас, Роман Шухевич та Олег Ольжич. Тисячі галицьких хлопців нелегально переходять кордон, аби будувати Україну за Карпатами.

Ювіляр тижня: Роман Гнатишин. 75 років із дня народження українця, який був генерал–губернатором Канади

Саміт Європейського Со­юзу, що відбувся 1 березня у Брюсселі, розсварив «стару» та «нову» Європу. Головною темою саміту була протидія фінансовій кризі, а також підготовка до ще одного (вочевидь «останнього і вирішального», як бій) засідання, запланованого на квітень у Лондоні, що теж буде присвячено боротьбі з кризою, — саміту 20 найбільш розвинутих країн світу.

Мільярдер та біржовий гравець Джордж Сорос заявив, що теперішні економічні негаразди мають своє коріння у фінансових дерегуляціях 80–х років і сигналізують про кінець моделі вільного ринку, яка до цього часу панувала в капіталістичних країнах. Лібералізація фінансового сектору, яка була започаткована адміністрацією президента Рональда Рейгана, спричинила низку криз, які вимагали втручання влади. Про це заявив Сорос днями під час зустрічі з економістами та банкірами в Колумбійському університеті Нью–Йорка, повідомляє бізнес–агенція «Блумберг».

За рік до відкриття Білої Олімпіади–2010 у Ванкувері Міжнародна хокейна федерація визначила 12 команд–учасниць Ігор. Завершальні відбіркові турніри відбулися 5—8 лютого в трьох європейських містах, і скрізь переможцями стали господарі — Норвегія, Латвія та Німеччина. Хокейна Україна до права приймати такі змагання не доросла і на турнірі в Ризі путівку до Канади вибороти закономірно не змогла.
Єдине, що давало надію на успіх нашої збірної, — це доволі боєздатний склад і колишня слава. Утім, як виявилося, в хокей грають не імена й титули, а конкретні люди. Хоч це й прикро, але три зустрічі в латвійській столиці показали, що українці слабші принаймні за господарів, а незабаром, цілком імовірно, програватимуть і менш потужним суперникам.

Боротьбу за єдину путівку на Олімпійські ігри–2010 у Ризі збірна України почала з перемоги над італійцями. Непоступлива апеннінська команда на чолі з канадським тренером Ріком Корнаккія добре знайома нашим хокеїстам. У запеклій дуелі на чемпіонаті світу 2006 року у тій же столиці Латвії наші здолали «Скуадру адзурру» з рахунком 4:2. Той матч запам’ятався кількома бійками й загалом 94 хвилинами штрафу. Утім за рік на етапі Кубка виклику у Франції італійці взяли переконливий реванш — 5:1. Позавчорашнє ж протистояння довело, що відтоді зміни на краще відбулися в нашій команді. Принаймні рахунок на табло підтвердив, що хокейна Україна сильніша за Італію. Підопічні Олександра Сеуканда зроби­ли значно більше кидків по воротах суперника (36 проти 24) і мали перевагу впродовж усього матчу. Кілька разів «синьо–жовті» не реалізували чудові гольові можливості, зокрема Андрій Срюбко влучив у стійку воріт.

За 17 років незалежності наша держава лише одного разу була представлена на зимових Олімпійських іграх хокейною командою. У 2002–му в Солт–Лейк–Сіті «синьо–жовті» посіли десяте місце серед 14 колективів. Під орудою видатного тренера «Сокола» 1980–х років Анатолія Богданова українці в американському штаті Юта обіграли французів і швейцарців, але поступилися білорусам і латвійцям. Тоді ж уперше й востаннє светри з тризубом на грудях одягали наші представники в НХЛ Понікаровський і Федотенко.
У найближчі три дні в Ризі наша збірна спробує вдруге вибороти право зіграти на найпрестижнішому спортивному турнірі чотириріччя.