Ярослав Валенса — один із найприємніших польських політиків — енергійний, привітний та оптимістичний. І це попри те, що він усе життя несе «хрест синівства». «Син свого батька» щиро визнає: увійти до високої політики йому допомогли не лише власні чесноти, а й «розкрученість політичного бренду «Лех Валенса». Водночас Ярославу вдалося спростувати прислів’я про яблуко, що падає недалеко від яблуні — на відміну від батька, він переконаний ліберал, адже після «Солідарності», вже по часах президентства, Лех Валенса увійшов в історію Польщі як досить авторитарний політик, що не цурався міцного слівця. Останніми роками від «старого» Валенси чи не найбільше діставалося провідникам «Права і справедливості»; через закиди у співпраці з комуністичними спецслужбами він навіть назвав Леха Качинського негідником. Але «молодий» Валенса, будучи членом Сеймового комітету із закордонних справ, не намагається виправдати ані батька, ані нинішнього президента — їхня сварка просто шкодить міжнародному образу Польщі.

Ми зустрілися з Тадеушем Мазовецьким у Гданську під час нещодавнього святкування 25–ї річниці присудження Леху Валенсі Нобелівської премії миру. Привітати екс–президента країни і лідера «Солідарності» до революційної столиці Польщі приїхало безліч гостей: колишній президент ПАР Фредерик де Клерк, котрий зламав систему апартеїду, духовний провідник тибетців Далай–лама й увесь політичний бомонд Польщі. Обійняти вічного революціонера прибув навіть французький президент Ніколя Саркозі. Не приїхав вітати Валенсу лише президент Польщі Лех Качинський — у них із ювіляром досі зберігаються неприязні стосунки.
Попри поважний вік, легендарний прем’єр Тадуеш Мазовецький зберіг і ясність формулювань, і чіткість переконань, усіляко уникаючи двозначності чи можливості заради «красного слівця» когось образити. І хоч основною фігурою на урочистостях був Валенса, не меншу повагу викликав інтелектуальний двигун польських реформ 90–х років — Мазовецький. Адже йому вдалося перевести революційні зміни у мирний спосіб. Польща від того лише виграла. Хоча за це Мазовецькому вповні дісталося від польських радикалів.

Як повідомив «УМ» начальник прес–служби управління СБУ у Львівській області Володимир Кривошея, вчора у себе вдома був затриманий Володимир Косенко за підозрою в розкраданні майна в особливо великих розмірах.

На вчорашній прес–конференції голова львів­ського Апеляційного адміністративного суду Ігор Зварич зробив низку резонансних заяв. Щоправда, чимало з них викликали відверту усмішку присутніх журналістів.

У невеличкому містечку Комарне, де проживає щонайбільше чотири тисячі мешканців, вирішили перепоховати загиблих радянських вояків. Рештки планували перенести з центрального парку міста на місцевий цвинтар, адже «братська могила» перебувала у вкрай занедбаному стані. Надгробки вже давно понищили невідомі вандали, постамент невідомому солдату розвалювався. Зрештою, «Центральний парк» — це, радше, гучна назва чималого скверу, куди свого часу з цвинтаря були перенесені тіла радянських солдатів та енкаведистів. На початку 90–х пам’ятник зазнав регулярних нападів хуліганів, а через нелюбов галичан до комуністичних спецслужб місцева влада не поспішала його відновлювати.

21 листопада у Львові на автостоянці поблизу супермаркету «Арсен», що на проспекті Чорновола, впритул розстріляли підприємця Володимира Проціва, власника фірми «Да­рій» і мережі обмінних пунктів. До речі, один із «канторів» розташований у приміщенні супермаркету, з якого саме і виходив у фатальну для себе хвилину підприємець. Як повідомили «УМ» джерела у правоохоронних органах, убивць було кілька й стріляли з пістолета на ураження — в голову, коли Проців вийшов зі службового виходу і підійшов до «БМВ–сімки» останньої моделі, що стояла під супермаркетом. Унаслідок важких вогнепальних уражень бідолаха помер у лікарні швидкої допомоги за кілька годин після зухвалого нападу.

Усе почалося приблизно о півдесятій вечора 12 листопада. До чергової служби львівської міліції зателефонував анонім і повідомив, що в одному з приміщень адміністративного будинку «Львівгазу» по вулиці Золотій, 42 закладено вибуховий пристрій. Жодних вимог, які б пояснювали причини можливого теракту, горе–мінер не висував.

Давно на матчі елітного українського дивізіону не збиралася така мізерна кількість глядачів. Лише в чотирьох поєдинках число небайдужих на трибунах перевалила за позначку в п’ять тисяч. При цьому на гру наших представників у єврокубках, «Дніпра» та «Металіста», відповідно, в Сумах та Кривому Розі прийшло подивитися ледве за тисячу уболівальників. Хочеться вірити, що причиною такого «ігнору» є осіннє похолодання, а не рівень нашого футболу. Бо подивитися іноді є на що.

День Листопадового чину 1 листопада 1918–го, котрий 90 років тому ознаменував взяттям українцями влади у Львові створення Західноукраїнської народної республіки, галичани відзначили за присутності Президента Віктора Ющенка, віце–прем’єра Івана Васюника, міністра Юрія Павленка, керівника Інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського. Глава держави вшанував пам’ять січових стрільців та воїнів Української галицької армії (УГА) на Янівському цвинтарі. Саме там поховані тисячі вояків, які виборювали незалежність Галичини.

З 21 грудня візова «любов по–польськи» перейшла у нову форму й за любов до мандрівок та за бізнес–тури доведеться платити. Безкоштовними візи до Польщі лишатимуться лишень для певних категорій громадян. Відтепер порядок видачі віз стане жорсткішим, а ціна польського «шенгену» сягатиме 35 євро. Щоправда, для «привілейованих» громадян обіцяють зберегти і безкоштовні різновиди віз. Без віз їздитимуть і «блатні» власники дипломатичних і службових паспортів.
Але справжнім подарунком для звичних до всього українців стануть національні польські візи, чинні лишень для в’їзду в «окремо взяту Річ Посполиту». Вони будуть дешевшими і простішими в отриманні.