В унсовців сьогодні — «професійне» свято: рівно 20 років тому була створена Українська народна самооборона. Цих хлопців у традиційних камуфляжах із червоно–чорними шевронами добре знають завдяки активній націонал–патріотичній позиції — чого варте те, що у сприйнятті багатьох росіян УНА–УНСО залишається головною організацією українського націоналістичного табору (як варіант — навіть «УПА–УНСО»!). За участь в абхазькій війні 90–х років проти Росії унсовців відзначили найвищою державною нагородою Грузії. А за книжкою спогадів сотника УНСО Устима «Як козаки Кавказ воювали» курсанти Національного університету оборони тепер вивчають принципи ведення вуличних боїв. Члени організації охороняли іноземних журналістів у зоні чеченського конфлікту. У різні роки надавали допомогу білоруській опозиції (семеро хлопців відсиділи за участь у «Чорнобильському шляху» в Мінську 1996 року). Унсовці завжди боронили українську церкву, брали активну участь в акції «Україна без Кучми», поході на Київ сумських студентів та Помаранчевій революції. А за «справу 9 березня» 16 унсовців опинилися в тюрмі надовго (згодом рішенням ПАРЄ їх визнають політв’язнями, а Президент Ющенко відзначить орденом «За мужність» ІІІ ступеня).

Члени цього братства кажуть, що колишніх унсовців не буває: їх, мовляв, об’єднує міцний невидимий зв’язок, і лише смерть може його розірвати. За символічним трагічним збігом, саме сьогодні, в день 20–річчя створення УНСО, минає 40 днів від смерті одного з перших унсовців, голови виконкому організації Руслана Зайченка. «Унсовець — це місіонер, — любив казати Руслан. — Лише той має право ним називатись, хто щодня, щохвилини бореться за справедливість. Несе народу нашу Правду... Ми — організація командирів, воїнів. Той, хто відчуває відповідальність за своїх побратимів, не залишить у біді свій народ. Пройдений нами шлях у цій державі не проходив ніхто...»

Тож із нагоди 20–ї річниці цього патріотичного ордену «УМ» вирішила пригадати найяскравіші бойові епізоди шляху, проторованого УНСО.

Два роки тому, коли найпопулярніший всеукраїнський конкурс молодіжної музики «Червона рута» святкував своє 20–річчя, про нього говорила вся Україна. Цьогоріч «УМ» здивувало мовчання організаторів, адже фестиваль проходить що два роки. Зателефонувавши виконавчому директору «Червоної рути» Мирославу Мельнику, ми дізналися, що фест заплановано на 21—25 вересня.

Кожна знакова дата — привід озирнутися назад. Зараз вітчизняне телебачення — переважно реаліті, шоу, нескінченні російські ведучі і «зірки», маніпулятивна або розважальна інформація у новинах і різні «страшилки». Але було й по–іншому. Період, коли телепрограми намагалися робити соціально значущими, безперечно, прив’язаний до 24 серпня 1991року. Як усе було тоді, коли телебачення формувало у глядачів прагнення до демократичних змін і державницькі погляди?

35–річний Тарас Ткаченко входить до тієї групи українських кінематографістів, яким у наших несприятливих умовах усе ж вдається знімати. У режисурі він «всеїдний»: любить документалістику, працює над телевізійними фільмами, творить короткометражки. Каже, що будь–яка робота — це вже досвід. Але головне для нього — базис, школа, тому після того, як закінчив кінематографічний виш і зняв кілька робіт, пішов викладати в університеті імені Карпенка–Карого, щоб... учитися у старшого покоління викладачів. Чого ми можемо навчитися у Тараса Ткаченка — читаємо далі.

Кульову стрільбу важко віднести до числа найбільш видовищних видів спорту. Утім своя увага до стрільців в Україні є. Із трьох останніх Олімпійських ігор вони обов’язково привозили бодай одну нагороду. А де є успіх — там присутнє і зацікавлення. Один із тих українських спортсменів, хто точно привертатиме до себе увагу на Іграх 2012 року в Лондоні, — Роман Бондарук. В олімпійському Пекіні львів’янин залишися без медалі, натомість на всю Україну і світ тоді заявив про себе його земляк й одноліток Олександр Петрів, що став золотим призером у стрільбі зі швидкісного пістолета на відстані 25 метрів. Нині колеги по збірній помінялися ролями: Петрів поки не показує своїх колишніх результатів, а от Бондарук днями здобув дві медалі на першості Європи в Белграді — срібну й бронзову. Цим досягненням 37–річний стрілець виконав своє головне завдання в передолімпійському циклі — приніс ще одну ліцензію на Ігри для збірної стрільців України (тепер їх уже вісім). Сам снайпер після виконаної місії сподівається хоч трохи відпочити, щоб у повній бойовій готовності підійти до майбутніх відповідальних

Таке рішення позавчора пізно ввечері виніс суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Андрій Рищенко, якого в обласному центрі вже охрестили «другим Кірєєвим», — адже перед цим він уже ухвалював рішення про заборону громадських приймалень депутатів від ВО «Батьківщина» на площі Леніна, мотивуючи це міркуваннями «національної безпеки та загрози громадському порядку».

Економічна криза — вона і для Прем’єр–міністра не тітка. Днями Микола Азаров відвідав Київський міжнародний книжковий ярмарок і, за старою доброю традицією, вирішив запастися літературою. Але статки очільника українського уряду дозволили Миколі Яновичу придбати друкованого слова рівно у десять разів (!) менше, ніж потрібно йому для життя і роботи. Принаймні саме такі цифри наш Прем’єр озвучив на вчорашньому засіданні уряду.

20 років тому, 19 серпня 1991 року, в Радянському Союзі стався державний переворот. Ініціатори створення Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП), серед іншого, мали на меті не допустити розпаду СРСР, який на той час уже тріщав по швах. А замість цього остаточно поховали тоталітарну імперію, прискоривши проголошення незалежності окремих республік і демократичні зміни в Росії. Але тепер, через два десятиріччя після тих подій, СРСР може знову відновитися з попелу — у вигляді якщо не політичного, то економічного союзу пострадянських держав. Так вважають оглядачі західної преси, оцінюючи зусилля Кремля щодо розширення Митного союзу між Росією, Білоруссю та Казахстаном.