Планкінг придумали в 1997 році двоє англійських підлітків, але всесвітню популярність це заняття здобуло в другій половині 2000–х — відколи почали розростатися соціальні інтернет–мережі. «Фішка» полягає в тому, що учасник планкінгу має лягти долілиць, витягнувши руки вздовж тіла, у незручному або незвичайному місці. Це потрібно сфотографувати й викласти в інтернет.
Іноземці вражені: українець провів 35 днів у клітці з левицею! А українці зовсім не здивовані — вони з Януковичем уже більш як півтора року живуть.
Медики кажуть, що зцілення від будь–якої хвороби — це результат спільних зусиль лікаря і пацієнта. Адже для того, щоб одужати, мало просто прийти до спеціаліста й отримати рекомендації та рецепт: лише від самого хворого залежить, наскільки сумлінно він дотримуватиметься призначеної схеми лікування й виконуватиме поради лікаря. Біда в тому, що дуже часто заради цього хворому треба відмовитися від чогось звичного або, навпаки, почати робити те, чого ніколи не любив. А щоранку робити зарядку, відмовитися від куріння, залазити під холодний душ або сипати в борщ утричі менше солі, ніж завжди, — на все це потрібні неабиякі вольові зусилля.
Останнім часом лікарі так багато говорять про онкологічні захворювання, а з телеекранів та рекламних лайтбоксів так часто лунають заклики про допомогу людям із таким діагнозом, що стає зрозуміло: рак наступає, незважаючи на всі досягнення сучасної медицини. Результати соціологічних опитувань свідчать, що практично кожен українець особисто знайомий із людиною, яка хворіє чи колись хворіла на рак. Сьогодні в нашій країні на обліку перебуває майже мільйон онкологічних хворих. Щороку від цієї недуги помирає 90 тисяч людей.
Київські чиновники знову взялися вирішувати проблеми бездомного Музею історії Києва. Причому робота почалася відразу на двох фронтах. Київське управління культури і мистецтв просить за три місяці перемістити фонди музею з «Будинку Петра» до решти 1700 запакованих ящиків в Український дім. Мовляв, «Будинок Петра» потребує ремонту, та й узагалі — тут доцільно не фондосховища, а міні–музей відкрити. І не біда, що грошей на ремонт не передбачено — працівників археологічних фондів уже підганяють у напрямку виходу. Ті противляться і заявляють: матеріали часів палеоліту, неоліту, Трипілля, періоду Київської Русі перевозити в тимчасове приміщення — повна дурість, адже кожне транспортування неодмінно знищить частину знахідок.
Тим часом голова міськадміністрації Олександр Попов несподівано заявив, що придумав, куди можна «прописати» розкиданий по Києву музей міста, — у торговельний центр біля метро «Театральна». Той самий, що ще в середині серпня обіцяв знести через незаконність та небезпечність. Музейники проти: їм потрібно 9,7 тисячi квадратних метрів площі, а там — утричі менше, плюс відсутність належних умов зберігання. До того ж Музей історії Києва в універмазі — це вже повна ганьба.
Понад сторіччя тому українцям не треба було, як тепер, вистоювати довгі й часто безперспективні черги перед амбасадою Канади, аби ступити на тамтешню благополучну землю. Наприкінці другої половини ХІХ століття еміграційний синдикат, створений канадським урядом, спеціально відрядив на територію Західної України понад 6 тисяч вербувальників, які в поті чола агітували наших людей освоювати північноамериканські прерії. Першими на заклик канадської влади відгукнулися мешканці прикарпатського села Небилів, що в Рожнятівському районі, Іван Пилипів та Василь Єленяк. Сьомого вересня 1891 року пароплав «Орегон», після двох тижнів подорожі водами Атлантики, доставив галицьких піонерів у канадський порт Галіфакс. Так почалася перша хвиля української еміграції в Північну Америку.
Не встигли харківські комуністи оплакати демонтаж пам’ятника Героям революції у центрі міста, як колеги по парламентській коаліції підготували їм новий ідеологічний сюрприз. Днями міська організація Партії регіонів виступила з ініціативою повернути площі Карла Маркса її первісну назву — Благовіщенська.
Незабаром у Черкаській мерії можна буде зустріти ідеальних чиновників. Адже вони працюватимуть за спеціальними правилами, прописаними в етичному кодексі чиновника, який готують у Черкаській міській раді.
«Динамо» та «Іллічівець», мабуть, є «найвеселішою» парою суперників в українській першості. Минулого сезону обидві зустрічі цих команд завершилися з присмаком сенсації. Спочатку віце–чемпіони встановили рекорд, обігравши маріупольців удома з рахунком 9:0, а в останньому турі несподівано програли на виїзді — 2:3, і той результат залишив «азовців» у прем’єр–лізі. Цього разу обійшлося без особливої «феєрії», але забитих м’ячів вистачало. Кияни й маріупольці відзначились по двічі, тільки от один із м’ячів гості відправили у свої ворота. Богдан Бутко, який кількома днями раніше дебютував у збірній України, намагався перервати атаку динамівців, однак поцілив точно в кут воріт Богдана Шуста.
