Сьогодні у галицькій столиці, яку щовересня ось уже впродовж 18 років можна називати також книжковою столицею країни, розпочинається Форум видавців. Щораз Львів допомагає Форуму організаційно та почасти фінансово. І сам навзаєм збагачується, адже головна книжкова подія України збирає тисячі «культурних туристів». Цьогоріч на Форум приїздять понад три тисячі учасників, крім того, за оцінками організаторів, ще приблизно п’ять тисяч відвідувачів.
Із десяток чоловікiв отаборилися ще в понеділок біля адміністрації Президента України. Оголосивши голодування, обіцяють стояти до кінця. Головні вимоги, окрім забезпечення житлом та підвищення пенсій, — належне медичне обслуговування та прикріплення до військового госпіталю. «Тут людина вже при смерті, а в неї забирають останню копійку і не дають лікуватися», — обурюються «чорнобильцi». З плакатами «Ми реактор заглушили, рятуючи Україну. І за це ми заробили хрест та домовину» та «Ми були першими на ліквідації, нас першими ліквідують» чоловіки вимагають діалогу з Банковою. Нагадаємо, у бюджеті на поточний рік влада не передбачила коштів на допомогу ліквідаторам на ЧАЕС.
Безпрецедентна історія обшуку примiщення Апеляцiйного суду Криму (див. попереднє число «УМ») продовжує обростати подробицями і чутками. У прес–службі прокуратури Криму «УМ» повідомили, що кримінальній справі присвоєно гриф «таємно», а порушено її «за фактом перевищення посадовими особами суду службових повноважень і порушення державної таємниці».
23–річна Олеся Стефанко родом з Івано–Франківщини. Батьки Олесі — уродженці мальовничого села Ковалівка, що в Коломийському районі (на прикарпатське Покуття). За словами красуні, в дитинстві вона зовсім не мріяла ходити по подіумах у купальниках, тому пішла здобувати освіту до серйозного навчального закладу — Інституту прокуратури та слідства Національного університету «Одеська юридична академія». Зараз Олеся навчається на 5–му курсі.
Влада пам’ятала про подію, яка трапилася 8 вересня минулого року на київському залізничному вокзалі. Тоді співробітники СБУ затримали на пероні львівського історика, директора музею–меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого за підозрою у підготовці до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю... Про випад Служби безпеки проти історика, який займався вивченням національно–визвольних змагань і дисидентського руху, говорили в іноземній пресі й дискутували на трибунах поважних міжнародних організацій. Ця справа підірвала імідж України, а надто ж голови СБУ Валерія Хорошковського.
Рівно через рік після тих подій Президент видав доручення, яким зобов’язав передати «Тюрму на Лонцького», що де–юре перебуває на балансі СБУ, під юрисдикцію Міністерства культури. Очевидно, що доручення готувалося «до дати»... Незважаючи на те, що минув уже цілий рік, у цій справі досі нема особи з юридичним статусом підозрюваного. Сам Забілий проходить як свідок. У зв’язку з цим дехто вважає, що справа просто «не клеїться». «УМ» спробувала дізнатися, що думають про цю справу основні фігуранти, і які в неї перспективи.
Протокольна частина візиту Президента Віктора Януковича до Туркменістану виглядала по–східному пишно: відвідування мавзолею Туркменбаші, місцевого монумента Незалежності, спілкування з релігійними діячами країни–господаря та земляками–українцями, що трудяться в цій державі. Утiм найцікавіші деталі зазвичай криються у зовсім інших, непублічних, місцях. Так, на енергетичній складовій візиту до останнього моменту — а раптом сторони ні про що не домовляться? — Банкова взагалі не акцентувала увагу. Утiм після вчорашньої розмови тет–а–тет зi своїм туркменським колегою Гурбангули Бердимухамедовим Віктор Федорович став трохи відвертішим. «Ми, як то кажуть, тримаємо ніс за вітром. І де є запах грошей, туди й їдемо», — весело натякнув український гарант.
Наприкінці травня Петра Тронька журналісти і громадськість бачили на урочистостях iз нагоди відкриття меморіальної дошки письменнику Олесю Гончару на території Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. 95–річний академік виглядав бадьорим і сповненим сил, виступав, роздавав коментарі журналістам. Він, попри свій поважний вік, продовжував працювати: очолював Національну спілку краєзнавців, був головою правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико–архітектурної спадщини, віце–президентом Асоціації історичних міст України, головним редактором журналу «Краєзнавство». Тому звістка про його смерть для багатьох стала повною несподіванкою. Петро Тимофійович пішов від нас у вівторок, на 97–му році життя.
Єврофутбольний креатив, що несподівано заструменів із розташованого неподалік Надвірної невеликого підгірського села Фитьків, де мешкає близько півтори тисячі осіб, у багатьох викликає непоясниме здивування. Якщо ім’я талановитого іконописця–самоука Василя Стефурака, корінного, з діда–прадіда, фитьківчанина, відоме принаймні в середовищі митців духовної «спеціалізації» («УМ» розповідала про нього чотири роки тому в матеріалі «Через горище — до Божественних вершин»), то звідки ж тут узявся грузин Рагулі Власідзе? Тим часом його проекти зі створення вболівальниками усіх країн–учасниць Євро–2012 килима розміром у футбольне поле та стилізованих в українському стилі булав із кулями у формі м’яча для VIP–персон неодмінно стануть родзинками довгоочікуваного свята європейського футболу.
Батьки актриси Кейт Хадсон, кінозірка Голді Хоун та музикант Білл Хадсон, розлучилися, коли дочці було півтора року. Проте без батьківської турботи дівчинка не залишилася: менш ніж через три роки, у 1983–му, Голді почала зустрічатися з колегою по голлівудських комедіях Куртом Расселом, який став справжнім татом для Кейт та її старшого брата Олівера. Не змінив він свого ставлення і після народження їхнього з Хоун спільного сина Вайятта. «Курт — мій справжній тато, іншого я не знаю й знати не хочу. Мало який біологічний батько любить своїх дітей так, як він любить нас із Олівером», — не раз казала Хадсон. Вона зневажливо відгукувалася про рідного татуся, який після розриву з Голді про них із братом і думати забув.
