У часи СРСР був такий Перший секретар ЦК КПРС, який прославився не тільки любов’ю до кукурудзи, а й жагою адміністративної перебудови.
Основними ньюсмейкерами в Україні наступних тижнів і місяців стануть суди. Користуючись фактичним вакуумом влади і інстинктом пошуку "нових господарів" з боку суддів, буде зроблено спробу фактично відкатати назад 5 років української історії.
У головах багатьох мислячих людей сум’яття, десятки, а то й сотні запитань стосовно результатів президентських виборів.
Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
Найгірше, що зараз може з ним статися, це якщо 73% засліплять йому очі. Щоб цього не сталося, варто хоча б подивитися на свого опонента. Місяць тому Банкову штурмували противники Порошенка. Сьогодні Банкову заполонили люди, вдячні йому.
Коли війна. Коли війна, гайки затягуються, а в Україні їх відпустили. Коли війна, життя більшості не поліпшується, а погіршується - у цьому сенсі Україна не стала винятком. Коли війна, на ній хтось обов'язково наживається і таких везучих ненавидять особливо люто.
Ми програли. Можна сказати пафосно - програла Україна. Але давайте Україні шанс залишимо. Програли ми. Конкретні люди. Зі своїми тривогами, болями, злістю, любов’ю, сподіваннями, очікуваннями.
Петро Порошенко іде достойно - зібравши підтримку найсвідоміших українців, моральних авторитетів, цвіту нації, як би пафосно це не звучало.
Саме її нині не має, але має здобути нинішній переможець. Це означає, що в травні 2014 року ми дійсно вибрали найкращого з тих, хто був.
Вчора був Песах. Величне свято на честь виходу євреїв з Єгипту. Let my people go, море розступилося, манна небесна посипалася і все таке. Це один з найбільш розкручених сюжетів. Його знають усі. Набагато менше людей знають, що Бог не планував маринувати свій обраний народ 40 років в пустелі
Написати цього листа мене спонукали сотні телефонних дзвінків з 31 березня 2019 року, в котрих дехто не підбирав слів, а дехто плакав.
