Після затримання групи осіб, начебто причетних до вибухів на Троєщинському ринку, з телеекранів, «патронованих» головним президентським канцеляристом, полився потік звинувачень на адресу політичних опонентiв. Мовляв, терористи з опозиційного середовища прагнуть дестабілізувати ситуацію в державі. Цій же темі була підпорядкована і прес-конференція високого міліцейського начальства, чиї «глибокодумні» висновки ЗМІ намагалися подати як істину в останній інстанції. Хоча поспішність рапортів про розкриття злочину, його мотиви та оприлюднення прізвищ виконавців явно пахло «заказухою», розрахованою на незнання законів більшістю наших співгромадян. Бо ті, хто хоч трохи знайомий з азами права, після міліцейських «одкровень» мали підстави одразу ж запідозрити неладне. Адже високопоставлені правоохоронці, по суті, взялися виконувати розробки московських політтехнологів, які тривалий час безуспішно намагаються зомбувати громадськість, наклеюючи опозиційним силам ярлик екстремістів.

Наша вже тринадцятилітня, та, що «ще не вмерла», Батьківщина, з'явившись на світовій мапі у 1991 році, була подібна до немовляти. Порівняння це не має жодної претензії на нетривіальність, але замінити його іншим складно. Бо й насправді, як дитина, що вже вийшла з протоплазми материнського лона і має відтепер дорозвинутись у повноцінну дорослу особину, так і країна, оголосивши про своє «аз єсмь!», повинна через певний час (відпущений на проходження ювенільної доби) явити світові розум і міць. Але для цього їй передусім треба навчитись артикулювати власні думки. Причому власною ж мовою. І ось тут і виникає перша проблема. Адже якщо дитину відгодовують материнським молоком чи принаймні сурогатом останнього, то організм держави потребує іншої поживи — найрізноманітніших програм розвитку та коштів на їх реалізацію. І з першим, і з другим українській мові пощастило не надто. А точніше — не пощастило зовсім.

Генеральна прокуратура стурбована тим, що десятеро народних обранців, попри усі заяви ГП про те, що зброєю депутат володіти не повинен, розставатись зі своїми «луками та стрілами» не бажають. Та й, чесно кажучи, було б дивним, якби, пройшовши усю бюрократичну тяганину та виклавши за таку «іграшку» чималі гроші, нардепи так легко погодились би роззброїтися.

Що означає вислів «подвійні стандарти», пояснювати, думається, не потрібно. Це внутрішня, моральна ознака української владної машини з усіма її правоохоронними органами, інститутом прокурорського нагляду тощо. Аби не бути голослівним: два народні депутати України привернули останнім часом загальну увагу, причому з абсолютно різних приводів. Один з них, «нашоукраїнець» Олексій Козаченко, пережив збройний напад невідомих, інший — нині виключений з «Нашої України» — Олег Тягнибок озвучив тези, які широкий загал сприйняв як некоректні. За останнього прокуратура вчепилася намертво, як піраньї вгризаються у щось їстівне: з єдиним наміром — розшматувати... О'кей, скажемо ми, вважатимемо, що Тягнибок на додачу до втрати членства у фракції заслужив ще й переслідування з боку прокуратури, але тоді навіть складно буде уявити, яких надлюдських зусиль докладе ця сама прокуратура для того, щоб знайти і притягти до відповідальності нападників на іншого нардепа — Козаченка. Проте ось тут на всіх нас і чекає повна несподіванка. Виявляється, що й справи такої кримінальної (за фактом замаху на державного діяча) не існує. Її, цю справу, взагалі ніхто не порушував.

У принципі, немає нічого особливого у тяжінні Віктора Федоровича до різного роду навчальних закладів. З грамотністю у нього — просто біда. «З любовью» — все гаразд, а от орфографія підкачала... Проте вибори є вибори, і правила є правила. Вчитись треба було у школі, а зараз уже пізно, всупереч Леніну... Тож нема чого було розміщувати свій виборчий штаб у педучилищі, що в Прилуках Чернігівської області. Забігаючи наперед, наведемо слова Віктора Ющенка, який (нагадаємо Януковичу!) теж бере участь у президентських перегонах, однак його «штабісти» не обсіли школи чи дитсадки. Конфлікт у Прилуках, зазначив Ющенко, спровокований владою, бо «штаб (Януковича) знаходиться у державній установі, там працюють посадові особи, які знаходяться на державному утриманні — і це початок чесних виборів?».

На 1 серпня був призначено піший похід сумських студентів до Києва. За чотири дні до цього комітет студентських матерів зібрав ще одну попереджувальну акцію з метою врегулювати проблему «мирним» шляхом. На публічний діалог до пам'ятника Шевченку були запрошені представники влади, правоохоронних органів, санепідемстанції та інші. Як і можна було передбачити, жоден чиновник з даного списку на зустріч не прийшов. Тож її організатори прийняли чергове звернення, за яким мали були б бути нові (або врегульовані старі) рішення, але не шляхом студентських переходів. Звернення кануло в бюрократичне море без сплесків. Студенти зібралися в дорогу.

Ця історія, власне, розпадається на два сюжети. Перший із них торкається нового бізнесу Міністерства внутрішніх справ — видачі довідок про несудимість. Віднедавна такі довідки є необхідною умовою для отримання закордонного паспорта. Мені доводилось читати про одного відчайдуха, який через суд довів, що вимога відносно довідки про несудимість є незаконною. Бо жодним нормативним документом, який був би дотичним до видачі закордонного паспорта, її обов'язковість не регламентована. Щоправда, чоловік, про якого йдеться, судився зі своїм відділом віз і реєстрацій десь близько року.

Катерина Олексій пропрацювала у журналістиці добрих двадцять років. А більше десяти років тому вона заснувала те, що тоді йменувалося «Вишгородською редакцією радіомовлення». На першій ліцензії, виданій їй як директору даної структури, навіть стоїть герб УРСР — видавалася ліцензія ще до створення Нацради з питань телебачення і радіомовлення, та й взагалі в часи, коли незалежна Україна ще ходила в пелюшках. З тих пір багато що змінилось, зокрема змінився клімат, у якому розпочинала свій радіопроект Катерина Олексій.

Вирок, проголошений у справі, яку порушила СБУ, вкотре скрутивши лапи українському «тероризму», вразив своєю жорстокістю. Двоє з десятка молодих людей, обвинувачених у замаху на державний лад, засуджені до 14 років ув'язнення. Решта отримала менше. Проте не настільки, аби не згадати принагідно нашу ж публікацію, що вийшла минулого тижня. Мається на увазі сюжет про етапування в'язнів з коментарями від Ніни Карпачової, яка згадувала про щорічні смерті засуджених, що гинуть уже по дорозі до колоній. А по прибутті на місце призначення на них чекає нове пекло. Отже, витримати чотирнадцять років у наших «шоушенках» — завдання не з простих. Однак людей засуджено... За що?

Як пам'ятають користувачі інтернету, для бажаючих почути на власні вуха «вибране» з фонотеки майора Мельниченка свого часу було створено сайт «П'ятий елемент». Йдучи за цим же принципом (зібрати все, дотичне до однієї теми, у зручному для зацікавлених місці), журналісти започаткували сайт www.delogongadze.org . Йдеться, щоправда, не про наших вітчизняних колег, а про представників іноземних мас-медіа. Яких, певна річ, жодним чином не зачіпає незадоволення українського Генпрокурора з приводу того, що не так давно в британській газеті «Індепендент» з'явилися протоколи допитів міліціонерів, якi слідкували за Георгієм Гонгадзе. Так, новий сайт (як видно з його назви) присвяченій саме цій справі — справі про вбивство редактора «Української правди». А якщо конкретніше, то вiн є зібранням допитів свідків у цій справі.