Ще донедавна на території Горлівського хімічного заводу без будь–яких елементарних правил безпеки зберігалися тисячі тонн високотоксичних відходів виробництва тротилу (тринітротолуолу) і мононітрохлорбензолів, сульфатні відвали, а також 30 тонн неочищеного, і 8 тонн готового тротилу, тобто вибухівки. Відходи лежали просто неба в майже роз’їденій корозією тарі. Протягом десятків років ці отруйні речовини розмивали дощі, їх розносив вітер і випарювало сонце, рідкі елементи просочувалися крізь землю у ґрунтові води. Тротил був у такому стані, що не піддавався утилізації звичним способом. Давно прострочена, а отже, непередбачувана вибухівка могла здетонувати у будь–яку мить, і це — поруч із високотоксичними відходами, а по сусідству — ще й із небезпечним виробництвом концерну «Стирол». 280–тисячній Горлівці з її шахтним метаном загрожувала катастрофа всеукраїнського масштабу.

Понад 50 фотографій, які розповідають, як зараз виглядають колишні сталінські концтабори, стали експонатами виставки «Відрядження в один кінець: Колима/ГУЛАГ/«Аляска». Вона відкрилася в колишній в’язниці, а тепер меморіальному музеї «Тюрма на Лонцького». Усі ті табори були спецільно зроблені для політичних в’язнів переважно з України та Прибалтики. Режим у таких таборах був найжорстокіший. Вони діяли до 1953 року, до смерті Сталіна.

Основою годинникової експозиції, яку розмістили в обласному краєзнавчому музеї, стала фондова колекція самого музею. Але чимало експонатів принесли сюди самі черкащани, відгукнувшись на заклик музейників. «Один 23–річний хлопець приніс нам більше десяти годинників, які йому в дитинстві дарували батьки. А дворічний Владик Клінкін прийшов до нас із бабусею і подарував іграшковий мотоцикл, у який вмонтовано годинник», — розповідає «УМ» завідуюча відділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Литовка.

Мистецтво театрального костюма багатогранне, ідейне й напрочуд клопітне, оскільки вимагає від творця глибокого проникнення в мікрокосмос кожного образу, а також уміння помічати деталі. Переконатися в цьому можна до 31 січня в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, де триває виставка художниці з костюмів, сценографа й лялькарки Наталі Рудюк.

Важко сказати, для чого пишуться такі тексти. У будь–якому разі публіцистові Михайлу Бриниху, який у своєму новому романі «Хліб із хрящами» заграє з темою канібалізму під час Голодомору, закинути постмодерну грайливість завжди було складно. Адже чистий постмодернізм — як чистий наркотик, сидіти на ньому можна все життя, бо навіть експлуатуючи сакральну тематику, він не переслідує жодної мети, окрім ігрової. Натомість усі літературні тексти Бриниха принципово не ігрові, бо відображають ідейну зацікавленість автора — чи то шахами, як у давньому романі «Шахмати для дибілів», а чи дез–металом, як у новітньому «Хлібі із хрящами». Інша річ, що у випадку останнього з них любов до музики губиться у м’ясному фарші пекельного краєзнавства, а голод 1932—33 років уперше в історії української літератури інтерпретується в жанрі зомбі–треш чтива.

Нарешті й ми до цього дожили. Українська Професіональна хокейна ліга, яка виникла лише минулого літа, взяла з місця в кар’єр і в першому ж чемпіонаті організувала повноцінний «Матч зірок». Позавчора у столичному Палаці спорту найкращі гравці чемпіонату України провели гру–шоу у форматі «місцеві проти легіонерів» і порадували глядачів кількома конкурсами.

Етап Кубка світу, який минулого уїк–енду приймала італійська комуна Антерсельва (німецькою мовою — Антхольц), помітно різнився від попередніх рельєфом траси. Провінція Південний Тіроль розташована в Альпах, тож біатлоністам доводилося долати то підйоми, то спуски.

Зазвичай для більшості українських тенісистів виступи на турнірах «Великого шолому» обмежуються двома стартовими колами. Третій раунд, вважай, — подія. А виступи на другому тижні змагань — майже «історичний успіх». Минулого року на двох турнірах серії «Гранд слем» (із чотирьох можливих) у четвертому колі грав Олександр Долгополов. Проте цього разу в Австралії жодному з наших співвітчизників не вдалося потрапити за «екватор».

Із I зимових Юнацьких олімпійських ігор українські спортсмени повертаються з трьома медалями. Упродовж дев’яти змагальних днів в Інсбруку наші юні співвітчизники тричі сходили на п’єдестал і щоразу отримували срібні нагороди прем’єрної «білої» Олімпіади серед молоді віком 14–18 років.