Новими експонатами поповнився до чергової Шевченкової дати музей поета в Каневі. Зокрема, меценати Черкащини передали оригінали листів Шевченка, а також листа Іллі Рєпіна до українського художника В’ячеслава Розвадовського з повідомленням про його участь у конкурсі на пам’ятник Шевченку в Києві. А Президент Віктор Янукович привіз у Шевченків музей картину Iллi Рєпiна «Прометей», що належала сумнозвісному донецькому «авторитету», а нині депутату Іванющенку, більш відомому під псевдо Юра Єнакієвський. Справжня картина чи підробка — це питання збурило інтернет–простір. Утім дискусія розгорілася пізніше. А поки що в Каневі Президент–дарувальник закликав небідних співвітчизників до благої справи — допомагати музеям. Він нагадав, що на ниві меценатства давно працює фонд Рiната Ахметова «Розвиток України», що видiлив для музеїв, у тому числі і для канівського, 10 мільйонів гривень.

Концертна програма складалася з двох відділень: першого — «українського», де прозвучала музика знаного київського композитора, соліста–валторніста симфонічного оркестру Національної опери Василя Пилипчака, і «японського», в якому було виконано твори всесвітньо відомого композитора Кадзунорі Маруями, а за диригентським пультом стояв його співвітчизник Уено Такасі. «Саме через музику ми відчуваємо гостріше біль кожного з нас. Це — своєрідний реквієм, який об’єднує дух наших народів», — сказав, відкриваючи вечір, Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Тоічі Саката.

На концерті, присвяченому Дню народженню Шевченка, що відбувається в Київській опері, теоретично, не так цікаво, як може бути цього дня на Чернечій горі в Каневі. У 2010–му там агресивно перебирали на себе віжки гуманітарного правління Ганна Герман та Лариса Скорик. 9 березня 2011–го було оповите інтригою у зв’язку з демаршем Василя Шкляра. 2012–й не віщував несподіванок: кандидати на лауреатство, обрані Шевченківським комітетом, не робили політичних заяв, а самих без п’яти хвилин володарів премії ніде у ЗМІ не згадували «незлим тихим словом». Словом, благоденствіє, якого так не любив і страшився сам винуватець усіх цих торжеств, бо насправді за удаваним добробутом — затхлість атмосфери в країні.

З огляду на Олімпійські ігри у Лондоні, нинішній рік для представників літніх видів спорту особливий. Хтось із спортсменів чекає на головний старт сезону «в засідці», практично не виступаючи на турнірах. Але більшість набирають форму саме на великих змаганнях, звіряючи готовність з основними конкурентами. На 14–му чемпіонаті світу з легкої атлетики в приміщенні, який відбувся наприкінці минулого тижня в Стамбулі, зібралися не всі найсильніші, однак і зірок тут не бракувало. Зокрема, свої титули захищали 11 переможців попереднього ЧС–2010 у Катарі.

Якби не фігура дарувальника цієї картини та не обмовка Президента («ми не знаємо її історії, як вона потрапила до нього (Іванющенка)», полотно Рєпіна, передане канівському музею, не привернуло б такої недоброзичливої уваги. Суспільство, яке ставиться до влади з — погодьмося, цілком вмотивованими — недовірою та презирством, починає не довіряти «руці, що дає». Ганебно, що перша особа держави може собі дозволити подарувати музеєві картину з неперевіреною історією, з, так би мовити, нечистою «родословною». Погано, що Президент не обтяжив себе наміром пояснити, яким чином картина була передана йому (Юра Єнакієвський приніс і сказав: «Ну на, віддаси музею, круто буде»?). Зрештою, не дуже добре й те, що посередником між Президентом та культовим для українців осередком духовності стала людина з ще більш яскраво вираженим, ніж у передавача картини, сумнівним минулим.

Президент Віктор Янукович — зовсім «випадково» перед парламентськими виборами — занепокоївся убогістю українців і віддав команду «підкинути» простим смертним грошенят. Так, на засіданні Кабміну минулої середи Янукович демонстративно наказав урядовцям покращити життя малозабезпечених сімей, ввести податок на багатство, подбати про робочі місця, перейти «від безсистемних виплат до адресної допомоги та соціальних послуг». Наобіцяв Янукович чимало з–за меж реальності: і дешеве кредитування житла, і знову — повернення вкладів Ощадбанку СРСР. «Я буду вимагати від уряду збільшення заробітної плати працівникам бюджетного сектору, пенсії та інших соцвиплат», — заявив Президент. Першим стратегічним напрямком глава держави назвав «відновлення довіри суспільства до державної політики, спрямованої на покращення життя громадян».

Він об’єднав два століття, дві українські епохи — боротьби за незалежність початку ХХ ст. і становлення України де–юре незалежної наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Збереглося відео, як 22 серпня 1992 року Микола Плав’юк передає Леонідові Кравчуку клейноди президентства Української Народної Республіки. Складаючи свої повноваження, уряд УНР у вигнанні виконував постанову Трудового Конгресу (тобто парламенту УНР) від 1919 року, підписану головою директорії УНР Петлюрою. В документі йшлося: керівні органи республіки припиняють діяльність у разі проголошення незалежної України. «Так закінчився конфлікт між УНР та УРСР», — писала українська преса у 1992 році. Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук відповів теж символічним жестом — підписав указ про надання Миколі Плав’юку українського громадянства.

Обсяг київського житлового фонду, який уже давно потребує оновлення, за оцінками експертів, коливається від 40 до 60%. Поруч із багатоповерхівками, кількість яких постійно зростає, животіють і будинки, стан яких якщо не аварійний, то вже точно — такий, що без капремонту не обійтися. Нова влада, яка від початку каденції свого головного адепта Януковича позиціонує себе реформаторською, минулого літа збирала форуми для обговорення грядущої житлової реформи. Зрозуміло, обіцянки «покращення» не могли оминути і столицю.

На місці скандально відомої «троєщинської битви», де влітку мешканці та представники «Київміськбуду» силою вирішували, бути чи не бути торговельному комплексу, знову планують розпочати будівництво.