Високий урядовий чиновник, в. о. міністра регіонального розвитку й будівництва Володимир Яцуба, днями офіційно заявив: вартість квадратного метра житла в Україні досягла верхньої межі. Тобто купувати кваритру в більшості вітчизняних мегаполісів нині зовсім не вигідно.
Якщо ви плануєте покласти нині трохи своїх кревних на довгостроковий банківський рахунок, то краще не поспішайте. Фінансові аналітики прогнозують: через тижденьдругий вам запропонують значно кращі умови.
Здається, всі головні земні та небесні сили цими днями остаточно змовилися проти Кабміну Віктора Януковича. Після невдачі на останніх парламентських виборах оточений уряд змушений битися на кілька фронтів: то тиснути до землі рекордно високі ціни, що зростають буквально на все і щодня, то пояснювати стратегічному партнерові — коли російський танкер тріскає по швах і заливає український берег мазутом, то винен старий корабель чи надто скеляста суша? Додайте сюди ще й рукотворні гарячі точки на кшталт «високотехнологічного» побиття кримських татар і переведення майнового конфлікту у міжнаціональний, не забудьте про формування правлячої коаліції все ж таки без Партії регіонів — і ви зрозумієте, який настрій панує в ці дні у сірому будинку на вулиці Грушевського. Тим паче що будьякий військовий стратег пояснить: розпорошення головних сил зазвичай призводить до поразки.
Нафтопереробний завод — це вигідний бізнес. Але тільки за однієї умови: якщо вдасться придбати дешеву і якісну сировину. Покупця — на бензин, солярку, високоякісну і не дуже, — особливо шукати не треба: промисловість, аграрний сектор споживають пального традиційно багато. Зрештою, власників приватних автомобілів із кожним роком більшає. Та власної нафти Україна видобуває значно менше, ніж їй потрібно, і тому змушена «сидіти» на російській трубі. Це досить часто провокує серйозні проблеми — і політичні, і суто економічні.
Мій хороший товариш, який поклав трохи грошей на рахунок відомої будівельної фірми, тепер дуже любить заходити до їхнього офісу. Кілька десятків тисяч доларів — ніби й невелика сума, якщо порівняти з оборотом компанії, але товариш завжди вимагає підвищеної уваги персоналу. Кава–чай уже не зігрівають його ніжну душу, він прагне широких усмішок секретарки та низьких уклонів топ–менеджерів. Працівники ставляться до цього з розумінням: в офіційних документах мого друга іменують не інакше, як інвестором.
Холодно, сіро, сумно і якось безперспективно. Прем’єр–міністр Віктор Янукович уже втомився пропонувати, домовлятися, хвалити Президента, вербувати нових прихильників, демонструвати тверду руку і вкотре промовляти до нації. Вчора Віктор Федорович дав зрозуміти: він не знає, як вплинути на ситуацію й уникнути політичної поразки. Очікування відставки — болісна процедура: міністри перед початком засідання не жартували, як звичайно, не обмінювалися рукостисканнями з колегами на іншому боці стола. Така апатія у цих стінах не панувала вже давно!
Перед початком учорашньої наради в Кабміні найпоширенішим питанням, яким обмінювалися присутні, було — приїде чи не приїде Президент? Досі глава держави такі зібрання ігнорував. Але тільки–но стрілки годинника наблизилися до позначки «14–та година», як охорона широко відчинила двері. Дві фігури — Віктора Ющенка та Віктора Януковича — з’явилися у пройомі. Господар тримав гостя за лікоть і наполегливо вів убік від входу до зали. Старший бодігард, розчаровуючи фотокорів, миттєво зачинив двері. Та не минуло й півхвилини, як металевий голос оповістив: «Президент та Прем’єр–міністр України».
Коли турецькі війська наблизилися до іракського кордону та взяли на приціл місцевих курдів, українські водії одразу ж відчули цей факт на своїх кишенях. Світова ціна нафти дійшла до позначки 93 долари за барель, а на вітчизняних автозаправках ціни одразу ж підстрибнули на п’ять відсотків.
Демократична коаліція уже на порозі Кабміну. Не треба бути великим стратегом, аби зрозуміти: завадити противникові увійти в ці «священні» стіни може тільки чудо або таємна політична зброя. У чудеса регіоналиматеріалісти вірять мало, а те, що їхній лідер зуміє якимось чином змінити хід процесу, здається їм ще менш вірогіднішим. Настрої «не забути жодної валізи при посадці на корабель!» панують тут уже давно, але вірні своєму принципові не виносити на люди жодного відра домашнього сміття, «антикризовики» старанно маскували всі прояви маловір’я та капітулянства. Вчора Прем’єрміністр Віктор Янукович, нарешті, вирішив: досить робити гарну міну при поганій грі та озвучив звернення до свого наступника.
Безсовісне життя заганяє лідера «регіоналів» Віктора Януковича у глухий кут. Ідея, яку Прем’єр озвучив через кілька днів після виборів, — всім колективом перейти в опозицію, схоже, подобається лише йому самому. Сенс існування олігархів — заробляти мільярди, а допомогти на цьому нелегкому шляху може тільки влада: така вже у нашій країні політично–господарська модель. Ініціювати відділення держави від бізнесу як заведено у світі? Тоді великому бізнесу й поготів Янукович не буде потрібним! Бачили ми вже такі монолітні й непереможні партії влади, які розсипались за лічені місяці, коли їхні лідери не втримувалися у відповідних кабінетах.
У такій ситуації залишається не просто міцно триматися за крісло, але й старанно робити вигляд, що у тебе це виходить. А якщо й доведеться поступитися місцем Прем’єр–міністра новій коаліції, то зімітуємо, що так і було задумано. Мовляв, я тільки на хвилинку відлучуся — і одразу ж назад, шановні спонсори!
