Нарешті поставлено жирну крапку у трирічному політичному переслідуванні генерального директора поліграфічного центру «Такі справи» Олександра Данилова. Як повідомили «УМ» у прес-службі центру, днями «Такі справи» отримали лист від головного податківця країни Олександра Кіреєва, де сказано, що кримінальну справу проти пана Данилова закрито за відсутністю складу злочину. Крім того, стало відомо, що винні у політичних переслідуваннях підприємства податківці звільнені з роботи в ДПА.

Нещодавно працівники Управління боротьби з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Київській області в залі очікування приміських електропотягів залізничного вокзалу Білої Церкви вилучили велику партію наркотичної речовини. У результаті складної спецоперації правоохоронці конфіскували в наркокур'єра 426 грамів екстракційного опію у стані пластиліну, або так званого малясу.

Напередодні першого туру президентських виборів Віктор Янукович — тоді ще Прем'єр-міністр і провладний кандидат — підписав розпорядження «Про виділення коштів для забезпечення ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни засобами корекції зору». Що це було: щире бажання зробити мільйону ветеранів подарунок чи звичайний розрахунок на додаткові голоси виборців? Сьогодні це вже, в принципі, і не має значення. Наразі ж важливо те, що чималенькі державні гроші — 26 мільйонів гривень — були виплачені комерсантам негайно, а от обіцяний мільйон окулярів ветерани так і не отримали.

У селі Саранчуки Бережанського району Тернопільщини урочисто відкрито пам'ятник трагічно загиблому позаминулого року в Києві колишньому директору столичного Центру національного відродження імені Степана Бандери, заступнику голови Проводу Організації українських націоналістів, голові фракції «Наша Україна» в Тернопільській облраді Іванові Гавдиді. У серпні 2003-го 37-річного Гавдиду було знайдено з несумісною з життям травмою голови неподалік будинку, де він проживав у Києві.

Ця трагедія неабияк сколихнула найбільше місто столичної області — Білу Церкву. Там невідомі злочинці вирізали майже всю родину — матір і двох її дітей. Глава сімейства у цей час був на заробітках у Росії.

Про бомбу у школі № 2 міський відділ міліції телефоном повідомив дитячий голос. Скільки таких випадків закінчувалися нічим. Але ж спробуй не відреагувати! Раптом цього разу попередження цілком достовірне?..

Черкащани дізналися про чергові оборудки місцевого чиновництва: цього разу на вудочку обласної прокуратури попався «Черкаський облавтошлях». Як повідомила «Україні молодій» прес-секретар обласного прокурора Сніжана Лисенко, працівники цієї фірми минулого року провели ряд незаконних фінансових операцій і завдали державi збиткiв на 19 мільйонів 750 тисяч гривень.

...Про те, що в селі Чапаєвка Золотоніського району на Черкащині зникла вагітна жінка, стало відомо вранці. А трохи пізніше селом, яке розташоване за дамбою Кременчуцького водосховища, якраз навпроти Черкас, розлетілася жахлива звістка: на березі Дніпра рибалки знайшли обгоріле тіло18-річної Юлії. Люди подумати не могли, що на таке здатний хтось з їхніх односельців. Але виявилося, що душогубом майбутньої матері та її ненародженого сина є мешканець саме Чапаєвки. Вбивцю черкаські правоохоронці затримали буквально по гарячих слідах.

Kагарлицька виправна колонія №115, що на Київщині, майже не створює негативного враження, яке неодмінно супроводжує під час перебування на території справжньої в'язниці. Останні декілька сот метрів до неї пролягали через уже засіяні поля, тож директор установи Іван Тищенко не без гордощів демонстрував керівництву Департаменту з питань виконання покарань i пресі власне господарство. Адже на той час сусідні лани місцевих сільгоспвиробників стояли ще навіть неорані.

Як відомо, Пауло Коельо наполіг на тому, щоб його останній роман — «Заїр» — був перекладений насамперед українською мовою. Роман вийшов слабким, відверто слабким — таке враження, що книжка написана тільки для того, аби було що перекладати. Країна, звідки Коельо привіз собі вишиванку і де перемогла помаранчева революція, очевидно, потребувала заохочення. Але ось вам сюжет: панянка на книжковій розкладці, продаючи «Заїр», винувато розводить руками: «К сожалению, по-русски — нет. Будут, но позже. И, конечно, дороже. Так что если хотите — берите (гидливо) эту...». Ні, нічого не зрозумів один із трьох найпопулярніших письменників світу про цю країну! Тож дарма затіяв роман зі згадками про битву за Сталінград, ворогів народу, степи Казахстану, комуністичну владу тощо. Говорять, що головна заповідь письменника — писати про те, що знаєш. І порушувати її — означає псувати власне мистецьке реноме. Хоча, якщо це втішить знаменитого бразильця, мало хто з тих, хто живе в Україні, сам розуміє власну державу. Тим паче — її владу. І нинішню в тому числі.