Хоча більшість сучасних мешканців славного Яворова — села, яке «розбіглося» по горах обабіч стрімкої Рибниці на цілий десяток кілометрів, «ударилися» в ліжникарство, різьбярі по дереву теж не переводяться. Інакше важко було б зрозуміти нинішніх земляків Юрія Шкрібляка, котрий творив тут колись свої дерев’яні шедеври. «Я із задоволенням працюю над тарілками і шкатулками, хоча цим не займалися ні мій дід, ні тато, — розповідає юний майстер Андрій Кобчук, в роботах якого фа­хівці вже помітили ознаки непересічного таланту. — Мабуть, досвід предків не вивітрився з нашого роду, бо моя мама Ольга — прапраправнучка Юрія Шкрібляка».

Кантрі–співачка Тейлор Свіфт, яку в Америці просто обожнюють (і не лише публіка, а й музичні критики, свідченням чому є безліч здобутих дівчиною нагород), уже має й акторський досвід. Вона зіграла одну з головних ролей у романтичній комедії «День святого Валентина» й кілька разів з’являлася в серіалах. Схоже, зніматися в кіно Тейлор сподобалося, бо пропозицію зіграти в біографічній стрічці «Дівчата, схожі на нас» (Girls Like Us) 22–річна зірка прийняла залюбки. Хоча, не виключено, вирішальною стала музична спрямованість фільму. Адже в основу сценарію покладено однойменний роман Шили Уеллер про трьох співачок, популярних наприкінці 1960–х — початку 1970–х років.

Театральний актор, граючи на сцені самогубство Іуди Іскаріота, випадково повісився насправді.

Коли читаєш на сайті знайомств: «Я приваблива, як Ferrari, екстравагантна, як Lamborghini, знаю собі ціну, як Aston Martin, вишукана, як Bentley, створена для свободи, як Porsche!» — так і хочеться додати: «Ламаюся, я «Жигулі».

Коли говорять музи — гармати мовчать. Проекцiонуючи цей відомий вислів на сьогодення Києва, під «гарматами» слід розуміти занесені над історичними будівлями ковші екскаваторів, які не менш ефективно, ніж окупанти під час війни, нищать архітектуру міста. «Музи» — всі, хто виходить на акції протесту і у такий спосіб примушує «гармати» якщо не «замовчати», то хоча б узяти тайм–аут у своїх руйнівних діях. Режисер Олександр Білозуб у нерівній битві за Київ, обрав тактику не одноразову, а системну. Вистава «Як тебе не любити, Києве мій!», прем’єра якої відбулася днями на Камерній сцені Театру Франка, буде таким собі постійним закликом берегти місто, велична історія якого разюче дисонує із сьогоднішнім безладом на його вулицях.

У легендарного журналу «Сучасність» відкривається друге (чи то пак четверте) дихання — видання знайшло нового інвестора, це видавництво «Спадщина–Інтеграл», якого головний редактор Тарас Федюк називає «стабільним засновником». Інвестор, за словами Федюка, має намір спонсорувати «Сучасність» не рік–два, як траплялося з його попередниками, а дати тривале життя журналові.

У житті Сергія Жадана відбулось завершення видавничої кабали у «Фоліо», де він мав регулярно видавати на–гора хоч якусь продукцію на зразок компіляційного «Капіталу» і «Лілі Марлен», рецензії на які вже давно не хоче брати більшість видань. А перехід під крило «Клубу сімейного дозвілля», де нині вийшла збірка «Вогнепальні й ножові», дозволить харківському поету писати нові речі, а не стрибати з бубном по сцені на чолі з містечковими гуртами, заробляючи гроші на прожиття.

У Києві на базі Національного університету ім. Тараса Шевченка вже вп’яте відбулась міжнародна конференція «Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб», організована СБУ, Національним інститутом стратегічних досліджень, Женевським центром демократичного контролю над Збройними силами, Офісу зв’язку НАТО в Україні тощо. Вручаючи нагороди за кращі роботи студентам і курсантам п’яти українських вишів, вітчизняні керівники спецслужб та їхні партнери з Євроатлантичного альянсу посміхалися, утім за «круглим столом» були й вельми відверті натяки щодо ситуації в Україні з правами людини, що склалася в останні роки.