Прізвище Колесников, звісно, пасує перед Іваненками та Петренками, проте й воно існує не в одиничному екземплярі.

Коли Михайло Чечетов в інтерв’ю «УМ» зазначив, що йому відомо «в десять разів більше, ніж журналістам», це було єдине твердження, з яким авторка цих рядків погодилась на всі сто. Преса дійсно небагато знає про підкилимні ігри та сепаратні переговори між позірними ворогами чи заклятими друзями від політики.

Фраза з «Іронії долі» про «Третью улицу Строителей» у київських умовах звучить доволі зловісно. Нині чи не кожна центральна вулиця столиці ризикує перетворитись на «третью улицу строителей». На згадане «почесне звання» цілком заслуговує й Пейзажна алея — частина київського ландшафту між Десятинним провулком та вулицею Володимирською. Історія її недолугої забудови сягає ще радянських часів — так само, як, власне, і спроби цей ландшафт «зберегти».

З ходіння по муках, яке випало на долю книгарні «Знання», можна зробити декілька важливих висновків. По–перше, наші громадяни — принаймні ті з них, хто належить до бібліофілів з активною громадянською позицією, — люди небайдужі і в разі потреби можуть відстояти те, що варто такого відстоювання. Зокрема, й книгарню «Знання», яка вціліла завдяки протестам громадськості. По–друге, наш Президент — людина демократична, що розуміє демократію як реагування на голоси «вулиці». Саме тому він особисто зацікавився книгарнею. Це і дуже добре, і дуже погано водночас. Чому добре — пояснювати не варто, а погано тому, що наступного разу, коли Черновецькому заманеться закрити цирк або планетарій, зоопарк або ЦУМ (не кажучи вже про лікарні, бібліотеки та галереї), такої «вулиці» може й не знайтись. А отже, ніхто не доведе до відома Віктора Ющенка, що в його столиці кояться великі негаразди. Власне, главі держави не обов’язково зазирати у кожну шпарину, але за три «помаранчеві» роки він міг у більшій мірі посприяти тому, аби — даруйте за тривіальність — наблизити побудову правової держави.

«Україна молода» не раз згадувала у своїх публікаціях про зведення у центрі Києва торговельно–розважального комплексу «Троїцький», побудова якого викликала чимало нарікань. Днями Київрада прийняла рішення про демонтаж ТРК, що, однак, не означає великих плюсів для киян. Ба навіть більше: вже зараз точаться розмови про те, що проект лише змінить власника, тобто замість компанії «Юджин» (нинішнього інвестора комплексу) площу довкола Національного спортивного комплексу «Олімпійський» забудовуватимуть інші особи. Зокрема, ті, що наближені до Федерації футболу України і схильні вважати стадіон (а отже, й прилеглу до нього територію) своєю власністю.

Учора зранку мешканці столичних масивів Виноградар, Святошин, Біличі та Микільська Борщагівка мали змогу поснідати хіба що звареним напередодні супчиком, адже початок нового трудового дня зустрів їх відсутністю води й електрики. З радостей життя лишився тільки газ та неушкоджена, на щастя, телефонна лінія — безнадійно зайнята, якщо говорити про спроби «дозвону» у відповідні комунальні служби.

«УМ» уже згадувала перипетії довкола останньої книгарні на Хрещатику — магазину «Знання». Вчора Київська міськрада наклала мораторій на приватизацію приміщення книгарні. Крім того, вона вирішила надати право трудовому колективу визначити оптимальну для нього орендну ставку, яку депутати зобов’язалися затвердити на одній із наступних сесій.

Учора вранці я поспішала до книгарні «Знання» на Хрещатику, 44, і боялася не встигнути. Магазину залишилось жити три дні — міська влада розірвала з адміністрацією магазину договір про оренду, укладений ще в 1994–му, і тепер вимагає, аби книгарня звільнила приміщення 10 листопада цього року. Хоч в угоді і йшлося про те, що магазин залишається на своєму місці (де він знаходиться, до речі, вже 75 років) до початку реконструкції Хрещатика. Ніякої реконструкції немає навіть у віддалених планах, але книжників уже просять забиратися геть, отже...

Виявилось, що Леонід Черновецький дуже навіть не проти позбутися крісла київського міського голови. Але як? Через референдум про недовіру йому киян — не хоче. Добровільно подати у відставку — не бажає. Вирішив він позмагатися з іншими претендентами у стилі «хто вище конем до терему дострибне — той царівну й поцілує». Тобто мерську булаву «медовими вустами» чи зубами й ухопить. Викликав Черновецький на герць Юрія Луценка і сказав йому, мовляв, так і так, Юро, якщо у бігу на 5 кілометрів мене переможеш, стольний град Київ — твій. Амінь.

Столична нерухомість стає непристойно дорогою. Скажімо, ціни на наймані помешкання в Києві сягнули нечуваної позначки: знайомі, що винаймали однокімнатну квартиру в районі метро «Дружби народів» за 400 доларів, змушені підшукувати інші квадратні метри, бо власник квартири попередив, що з Нового року орендна плата становитиме 700 плюс витрати на комунальні послуги. Висновок зі сказаного напрошується такий: наймати житло в стольному граді тепер нерентабельно, вигідніше піднапружитись і купити його у повну власність. Щоправда, більшості бажаючих доведеться напружуватись усе життя. Зате ті, хто може дозволити собі поповнити список майна квартирою в центрі міста, є вельми бажаними клієнтами на ринку нерухомості. Задля них уповноважені особи підуть на екстраординарні кроки, включно з будівництвом на місці лікарень абощо. Наразі йдеться, зокрема, про Жовтневу лікарню і події довкола неї, що розгорнулися останнім часом.