Ще напередодні травневих свят у МВС хвацько повiдомили новину, що віднині працівники міліції будуть оголошувати затриманим їх права. Минуло декілька тижнів, але з'ясувати, чи насправді це так, «УМ» фактично не вдалося. Звісно, у самому міліцейському відомстві запевняли, що права зачитують, принаймні Департамент зв'язків із громадськістю робив рейд у сусідні зі столицею Бровари, де бійці «Беркута» зачитували права затриманим на відеокамеру оператора. А як бути, коли операторів із МВС поруч немає, тим паче в регіонах, більш віддалених від столиці?

Нещодавня звичайна робоча нарада міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з керівниками обласних управлінь Державтоінспекції за підсумками їхньої роботи за чотири місяці поточного року призвела до несподіваних підсумків. Адже, виказуючи своє бачення перспектив діяльності служби, керівник МВС дав зрозуміти присутнім, що структурне реформування Державтоінспекції закінчено і що «експериментів більше не буде».

Днями Україна відсвяткувала 61-шу річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Теле- i фотооб'єктиви зафіксували урочисту ходу ветеранів-орденоносців у відомих містах-героях, солдатську кашу та традиційні «фронтові сто грамів» у причепурених парках Слави, натомість урочистості навколо пам'ятних місць зі статусом меншим, ніж монумент Батьківщині-матері на столичному Печерську чи обеліск Слави на Сапун-горі поблизу Севастополя, лишилися непоміченими. Але й ці пам'ятні місця на увагу громадськості цілком заслуговують.

П'ятірку зачинщиків акції протесту у харківському СІЗО посадили до карцеру. Ще шістнадцять арештантів змушені були пройти через більш гуманну систему загратного виховання. Сьогодні стан здоров'я потерпілих у лікарів не викликає тривоги. Допомогу їм надали фахівці відомчої медчастини. За словами правоохоронців, невеликі порізи, які нанесли собі бунтарі, довелось замазати йодом та зеленкою. Кільком підслідним наклали скоби.

Лише півроку знадобилося Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, щоб розв'язати втаємничений клубок людської долі під грифом «секретно», який родині загиблого в останні дні Великої Вітчизняної Михайла Василишина не вдавалося розв'язати дуже довго. Понад два десятиліття Марія та Василь Федіви — старша донька і зять героя намагалися довести, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року про присвоєння звання Героя Радянського Союзу стосується їхнього батька, а не його однофамільця. Відновити історичну справедливість не змогли ні численні публікації місцевої преси Івано-Франківщини, починаючи з 80-х років, ні жоден з судів загальної юрисдикції. Але крапку в багаторічних поневіряннях подружжя Федів по судах, військкоматах та архівах днями особисто поставив Президент Віктор Ющенко. 3 травня 2006 року, напередодні відзначення 61-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, глава держави підписав Указ про присвоєння Михайлу Василишину звання Героя України. А почалася розв'язка з публікації в «Україні молодій» восени минулого року.

Про ситуацію в цьому престижному містечку поблизу Києва «УМ» розповідала неодноразово. Минуло півтора місяця після виборів, проте ім'я нового мера Ірпеня досі невідоме. Власне, всі мешканці добре знають, що перемогла лідерка місцевого блоку «За чесну владу!» Мирослава Свистович, відома своєю активною громадянською позицією протягом багатьох років, — вона була керівником виборчого штабу Віктора Ющенка у 2002-му i 2004 роках. Але офіційно переможні для Свистович результати Феміда досі забороняла публікувати в місцевій пресі (публікація автоматично визнала б за Мирославою право очолити міськраду). «Нашоукраїнський» бізнесмен Олег Бондар, котрий програв вибори, подавав до суду один позов за іншим, що, власне, й затягувало процес «ірпінської інавгурації». Існувала інформація, що задля того, аби не допустити принципову активістку до влади, Бондар навіть пішов на контакт із вельми одіозними особами, колишніми «регіоналами». Сам Олег Бондар ці припущення спростував на сторінках «УМ».

«В усьому світі, ще з часів стародавнього Китаю i до сьогодні, піротехніка вважається мистецтвом, — емоційно розповідає мені президент Асоціації піротехнiків України Сергій Вишневецький. — Тоді як в Україні рідні правоохоронці ставлять нашу справу ледь не на третє місце після торгівлі зброєю i проституції. Але ж залпи салютів i постріли петард — не одне й теж саме, що залпи артилерії чи автоматні черги!»
У цьому питанні кожен може й погодитися, й заперечити. Головне полягає в іншому — сучасного українця, особливо з великого міста, вже важко здивувати яскравим салютом чи петардою під ногами. Бо сприйняття людським морем яскравої краси «драконових хвостів» чи «пелюсток хризантем», що шиплять і сипляться на землю, та небезпечнi iгри школяра, який лякає петардою вчительку або ветерана, як кажуть в Одесі, — двi великi різниці. Бо піротехніка вже міцно ввійшла в наше життя, стала обов'язковим атрибутом масових гулянь навіть у райцентрах. Та й окремі громадяни, якщо в кишені завалялася «зайва копійка», цілком здатні влаштувати непоганий феєрверк за 200-400 гривень на день народження когось із близьких, а подвоївши-потроївши цю суму — справжнє свято на корпоративній вечірці. Що вже казати про переддень новорічних свят, коли люди розгрібають з прилавків петарди, хлопавки, салюти, ракети i феєрверки ледь не мішками. Щоб було із чим на двір після дванадцятої вийти. Здавалося б, у торгівців піротехнікою за таких умов саме життя має бути схожим на свято. Наскільки це так, спробувала з'ясувати «УМ».

Сімнадцять днів минуло відтоді, як Центрвиборчком офіційно оприлюднив результати парламентських перегонів-2006. Утім опублікувати їх у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» у п'ятиденний термін, як цього вимагає закон, не вдалося. Вищий адміністративний суд заборонив публікувати результати до розгляду позовів тих політичних сил, які ну дуже хотіли потрапити в парламент, але не судилося. Так, саме не судилося, бо позавчора, вже пізно ввечері, після 22.00, Феміда нарешті прийняла рішення щодо подальшої долі блоків Вітренко, Литвина, Кармазіна та партії «Віче». Хоча ні, рішення відносно найближчого політичного майбутнього цих сил прийняв народ, а суд лише підтвердив його.

«Відчуваєте запах цієї солдатської їдальні? — запитав мене командир 169-го Навчального центру Сухопутних військ ЗСУ «Десна» Віктор Бокій. — Він же зовсім інший, ніж був раніше. Тепер це справжній заклад харчування!». Iз полковником важко було не погодитися. Це була не та традиційна «солдатська кухня», до якої всі ми звикли. Хто з власного досвіду, а хто з анекдотичних переповідань дембелів, спогадів батьків та фільмів. У відомій «учебці» на Чернігівщині відтепер усе інакше: солдати рівними лавами приходили до їдальні, колоною по одному шикувалися з підносами i отримували обід із рук молодих офіціанток. I ніяких нарядів по їдальні, з обов'язковою «хірургічною» чисткою картоплі. Таке диво поки що існує лише на базі «Десни». Солдатам, які навчаються тут, відверто пощастило.

Після першої сесії Київради минулої п'ятниці, на якій посвідчення мера таки отримав Леонід Черновецький, столицю лихоманить. Ситуацію загострює й та обставина, що міського голову обирають кияни (ним став Черновецький), а главу КМДА призначає Президент (на цій посаді ще лишається Омельченко). Раніше Сан Саничу вдавалося без проблем поєднувати два крісла. Нині ж, доки Президент Віктор Ющенко не підписав розпорядження стосовно глави міськадміністрації, у мерії зберiгається двовладдя: один уже прийшов керувати, а інший ще не пішов.