Ще кілька років тому мешканці заповідних куточків волинського Полісся, які завжди виживали завдяки дарам своїх лісів, навіть не підозрювали, яке екологічне лихо чекає на їхній край. Навіть у страшному сні не могли вони передбачити, що їх хтось не пускатиме до прадідівського лісу. Та ще й прикладами битимуть і погрожуватимуть.
Ті, кому довелося пожити в часи великого радянського дефіциту епохи Брежнєва та після, пам’ятають, як за щастя було добути до новорічного столу баночку-дві майонезу й зеленого горошку, палицю ковбаси (якщо «Московської» — то взагалі шик!), коробку цукерок, банку якої-небудь кави, мандарини і, звичайно, «Шампанське».
Минуло тридцять років від дня трагічної загибелі вчителя військової підготовки Іваничівської школи №2 Юрія Лелюкова, який ціною власного життя врятував 26 своїх учнів. Під час уроку він накрив собою гранату, яка виявилася не навчальною, а бойовою. Але ні тоді, в часи радянські, ані зараз цей героїчний вчинок учителя не пошанований належно...
У дощ і в сніг, на лижах чи ровері, він у свої 77 років добирається зі свого хутора Черуковатиця в сусідні Журавники, щоб навчати дітлахів основам народного малярства. І так уже дванадцять років. І все це — заради десятка хлопчиків і дівчаток, які прагнуть малювати не лише розумом, а й душею.
Четвертого листопада вранішню тишу на вулиці Шкільній, що у Підгайцях поблизу Луцька, порушив потужний вибух. Цього разу об’єктом нападу став автомобіль місцевого підприємця.
«Військовий госпіталь Луцька. Поранені лежать у коридорах. Якби не знала, що ці фото зроблені вчора, подумала б, що знімки — з часів Великої Вітчизняної. І це все при тому, що в Україні десятки приватних клінік, сотні мільйонерів і мільярдерів, а солдати, які віддають життя за нашу Батьківщину, лежать із жахливими ранами у холодних коридорах!» — це повідомлення однієї з блогерок на сайті «Цензор.нет» викликало у Луцьку неадекватну реакцію.
Кажуть, війна починається тоді, коли загиблих уже не називають по іменах, а починають рахувати. Волиняни вже давно десятками рахують своїх загиблих і цей сумний список героїв, які не повернулися зі сходу, практично щодня поповнюється новими іменами.
Чи не щодня по телебаченню і в соцмережах бачимо й чуємо прохання про допомогу від волонтерів, які опікуються пораненими в зоні АТО українськими військовими. Як не важко про це говорити, список неповносправних громадян, які втратили руки чи ноги, поповнили сьогодні десятки українських хлопців, які брали участь у бойових діях на сході.
Ми познайомилися на Світязі. Валя приїхала з сином у журналістський оздоровчий центр «Світязь», який цього літа вперше прийняв відпочивальників на березі «волинського Байкалу». Кілька сімей донецьких журналістів за сприяння Національної спілки журналістів гостинно прийняли волинські журналісти на своїй базі.
Кілька місяців тривав судовий процес у справі одіозного депутата Володимир-Волинської міськради Руслана Мороза, відомого своїми бійками та крутим норовом, який судився з активісткою Євромайдану Ольгою Нечитайло, вимагаючи стягнути з неї 55 тисяч гривень за образу честі та гідності. У березні, виступаючи на одному з міських віче, дівчина осмілилися вголос сказати правду про нічний клуб «Метелик», який належить депутатові, назвавши цей заклад «розсадником бандитизму».
